Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

XXI століття зробить Японію повноцінною військовою державою

І в минулому, і тепер, США відіграють визначальну роль в долі Японії. Те, що було зроблено 1854 р. командором М. Пері, можна порівняти з відкриттям мідної лампи, в якій спав «джин» — японський войовничий дух. США думали, що «відкрили» Японію всьому світу, насправді ж, вони «відкрили» весь світ Японії. Якийсь час «джин» виконував побажання «господаря», але потім, на деякий час, став «неслухняним», задовольняючи свої агресивні бажання, що диктуються духом воїна і завойовника. 7 грудня 1941 р. нападом на Перл Харбор «джин» спробував заперечити могутність «господаря», однак ядерне бомбардування міст Хіросіма і Нагасакі загнало «джина» назад у лампу, запечатавши її на довгі роки. Зараз Японія під тиском США посилено готується стати повноцінною військовою державою. Але навіщо «господар» знову тре лампу?

Світ уже давно розлучився з ілюзіями щодо стабільного і справедливого світового порядку після закінчення холодної війни. Вимріяний «мир у всьому світі» так і не настав, конфліктів і воєн стало набагато більше, відносини між колишніми ворогами, переживши короткий період «дружби», стають дедалі ближчими до нового витка «холодного» протистояння. Тим більше, що механізми забезпечення військової безпеки часів холодної війни в Європі й Азії не тільки не зникли після розпаду Варшавського Договору і СРСР, а й продовжують трансформуватися.

Вступ в НАТО в травні 2004 р. країн Східної Європи, до яких тепер можуть приєднатися Грузія і Україна, розміщення систем протиракетної оборони північноатлантичного альянсу біля кордонів Росії, а також зміцнення і розширення повноважень Японії в рамках японсько-американського режиму безпеки є красномовним підтвердженням посилення «похолодання» в міжнародних відносинах.

За останні 15 років уже стало звичним звинувачувати США в гегемонії і спробах одноосібно вершити долі світу. Проте було б несправедливо ствер­джувати, що США можуть самостійно винести тягар світового панування. США як ніколи потребують підтримки. У цьому їм на допомогу завжди раді прийти союзники, яких у США не бракує. Але союзник союзникові ворог.

Частина союзників США — стабільне джерело отримання природних ресурсів (арабські країни Персидської затоки), інша частина — з числа країн Східної Європи, що цікаві Вашингтону тільки як території, необхідні для забезпечення їхніх військово-політичних інтересів і частково політичної підтримки на міжнародній арені. У «кишені» США — Велика Британія, яка мовчазно йде в руслі американської зовнішньої політики і незмінно підтримує її, а також країни ЄС, які, попри регулярні натяки на незалежну політику, більше схильні підтримувати США, ніж протистояти єдиній наддержаві світу.

Проте ніхто із союзників США так не відповідає глобальним прагненням Вашингтона, як Японія — другий за величиною економічний центр світу і головний претендент на лідерство в Азіайсько-тихоокеанському регіоні. Країна також володіє значним військово-технічним потенціалом, і, що важливо, ідеологічно переконана у своїй особливій ролі в Азії, та і, мабуть, у світі. Безумовно, про це ніхто зараз відкрито не говорить, однак не можна не враховувати того факту, що в умовах ворожого оточення в регіоні країни Азії до цього часу не можуть пробачити Японії злочину військових років. Країна Ранішнього Сонця позбавлена простору для маневру. Вона може або визнати в перспективі лідерство Китаю і відійти на другий план, або в альянсі із США протистояти КНР, додавши до цього розширення сфер впливу в інших районах світу при заступництві старшого партнера. Очевидно, Японія з другорядною роллю в азійському регіоні навряд чи змириться.

США уміло створюють і обирають союзників. Японія — це
азійсько-тихоокеанський «Із­раїль», її не люблять, але вимушені підтримувати відносини. Становище цих країн багато в чому схоже, принаймні в тому, що їх є за що не любити. Щоправда, на відміну від Ізраїлю, той факт, що японці проживають на своїй території, ніхто в регіоні не ставить під сумнів, але це інша тема.

Для повноцінного альянсу із США недостатньо бути просто другою економічною державою світу. США необхідний добре озброєний, оснащений передовою високотехнологічною зброєю партнер-союзник, котрий, як і вони, переконаний в істинності обраного шляху і не зупиниться ні перед чим, якщо йдеться про збереження своєї могутності і впливу. США запропонували, Японія погодилася.

Все почалося практично одразу після закінчення холодної війни. І якщо в Європі спочатку для вигляду почали дискусію про доцільність збереження НАТО, то в Азійсько-тихоокеанському регіоні намірів зберегти японсько-американський режим безпеки не приховували і відкрито погодилися надалі його зміцнювати. Стало очевидним, що розширення НАТО на схід, необхідне для стримання Росії, в Азії ж військовий альянс Японії і США покликаний створювати противагу не тільки Росії, а й впливу КНР. Безумовно, все це було представлено як відповідь країн на зростання небезпеки військових регіональних кон­фліктів в умовах заміни стабільної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин на досить невизначений і вкрай нестійкий «новий світовий порядок».

Японія в «Білій книзі з оборони» (1994) зазначала, що «становище в світі нестабільне й оцінювання перспектив розвитку ситуації ускладнюється невизначеністю того, у яких напрямах багато країн розвиватимуть свої структури, намагаючись пристосувати їх до потреб оборони після закінчення холодної війни». Правлячі кола Японії не сумнівалися в тому, що необхідно зміцнювати військово-політичний альянс із США. 1995 р. Управління національної оборони офіційно заявило, що «оборонна система Японії є невід’ємною частиною її діяльності в рамках підтримки зусиль США зі збереження світової стабільності».

У 1994 — 2007 рр. японсько-американська співпраця у сфері безпеки значно активізувалася і вийшла за рамки азійського регіону. За цей час поступово було знято багато заборон і обмежень і в питаннях військово-технічної співпраці, і в сфері законодавчого забезпечення військових операцій сил самооборони в рамках японсько-американського альянсу і під егідою ООН.

Відправною точкою якісної зміни ролі Японії в стратегічному альянсі із США стало підписання у вересні 1997 р. документа «Нові керівні принципи співпраці Японії і США у сфері оборони», де регламентуються двосторонні зв’язки у військовій сфері. У цьому документі викладено розширену інтерпретацію спектру дії японсько-американського договору безпеки, згідно з яким за Японією закріплюється обов’язок надавати підтримку США у разі виникнення загрози «навколо Японії», без вказівки чітких географічних меж, на які поширюються ці зобов’язання.

Вже тоді багато аналітиків зазначили, що цей договір є поворотним моментом в японській політиці забезпечення безпеки і може бути основою для активнішої підтримки американської військової стратегії в усьому світі. Для реалізації цих принципів керівництво країни добилося від парламенту внесення поправок до закону про сили самооборони і закону про заходи у разі військового нападу, що визначає рамки сумісних із силами США дій «навколо Японії». З ухваленням цих законів уряд Японії дістав можливість у військовий час спрямувати сили самооборони за межами своєї країни.

Ускладнення міжнародного стану, викликане подіями в США 11 вересня 2001 р. і наступною військовою операцією сил США і НАТО в Афганістані, та ще війна в Іраку, по суті, легалізували дії уряду Японії у сфері модернізації японської військової політики.

На хвилі цих подій кабінет
Д. Коїдзумі зробив чимало практичних кроків зі створення законодавчої бази для «повноцінного реагування» Японії на «нові виклики і загрози національній безпеці». Зокрема, боротьбу з тероризмом було зведено в ранг проблеми безпеки Японії. У найкоротші терміни було розроблено й ухвалено у жовтні 2001 р. закони і поправки до існуючих законів, що створили правову основу для самостійних і колективних дій Японії в боротьбі з міжнародним тероризмом: закон про особливі заходи проти терору, поправки до закону про сили самооборони і закону про безпеку на морі.

У червні 2003 р. парламент прийняв пакет з трьох «надзвичайних законів»: про обстановку в період озброєного нападу, про поправки до закону про сили самооборони, про поправки до закону про створення Ради національної безпеки. Прем’єр-міністр Д.Коїдзумі констатував у зв’язку з цим: «Ми зробили генеральний перегляд концепції дій Японії в надзвичайних ситуаціях і маємо намір сприяти будівництву національної оборони, яка буде ефективним за будь-якої обстановки».

Прогнози, що регулярно з’являються в ЗМІ щодо зростаючої економічної і військової потуги КНР, змушують США і Японію робити у відповідь кроки для нейтралізації можливих наслідків зростаючої ролі Китаю — і в регіоні, і загалом у світі. Оскільки очевидно: щоб стримувати Китай, недостатньо просто мати особливі стратегічні відносини і збільшувати перевагу у високотехнологічному озброєнні в АТР. Як відомо, Китай є геополітичним чинником як мінімум трьох великих регіонів — АТР, Центральній і Південній Азії. У зв’язку з цим необхідні зусилля, що виходять за рамки ниніш­нього японсько-американського оборонного альянсу.

Хоча насправді відносини між країнами вже давно переросли в глобальну взаємодію і підтримку в економічному і політичному сенсі. Справа за малим — Японія повинна відмовитися від конституційної заборони використання військової сили.

Що ж до чинників формування військової політики Японії, то тут загальноприйнятою була точка зору, за якої до 90-х років минулого століття головним гальмом на шляху активного військового будівництва були «пацифістська» конституція країни, «обмежувальна» законодавча база й ідеологічна атмосфера в японському суспільстві. Саме на цих напрямах керівни­цтво сучасної Японії й активізує свої дії.

Після Коїдзумі подальшими перетвореннями зайнявся Абе, серйозно поклавши собі за мету до кінця свого терміну переглянути мирну конституцію країни. Щоправда, нині підтримка зміни конституції в японському сус­пільстві впала з 61% від початку терміну прем’єра Абе до 40%, що багато аналітиків пов’язують з падінням популярності пре­м’єр-міністра. Проте можна бути впевненим, що процес триватиме, навіть якщо це коштуватиме Абе його посади.

Варто нагадати недавні зміни, що він їх ініціював: Японія знову знайшла повноцінне Міністерство оборони, при Кабінеті Міністрів створено нову Раду національної безпеки, повним ходом йде розгортання ПРО Японії, і все це відбувається на тлі великомасштабного переозброєння і модернізації японських сил самооборони.

Попри те, що ця діяльність офіційно пов’язується з необхідністю Японії більш оперативно відповідати на появу нових загроз безпеці країни через нестабільну обстановку в регіоні загалом. Але насправді зміцнення потенціалу Японії необхідне для глобальних стратегічних планів США.

Підвищуючи її військовий потенціал в АТР, США також направляють політичні й економічні зусилля Японії в інші регіони. 2006 р. Японія виступила з двома ініціативами: «Трансформація Центральної Азії в коридор миру і стабільності» і масштабніша — «Створення смуги свободи і процвітання», який за задумом Японії повинен охоплювати країни Північно-Східної Азії, Центральної Азії, Кавказу, Туреччини, Центральної і Східної Європи і країн Балтії. Все це ув’язується з необхідністю тісної співпраці з країнами НАТО в питаннях безпеки континенту. НАТО, як відомо, продовжує розширюватися.

Якщо ініціатива Японії щодо Центральної Азії й узгоджується з її наміром закріпити за собою право, в перспективі, брати участь у розподілі багатих енергоресурсів регіону, то її нове бачення, представлене в плані «Створення смуги свободи і процвітання», вказує на масштабніші прагнення і наводить на думку про координацію дій ЄС, Японії і США щодо Євразії загалом.

Це при тому, що «смуга свободи і процвітання» трохи нагадує гасло Другої світової війни — створення «Сфери взаємного процвітання Великої Східної Азії» із заяви міністра закордонних справ Японії Х.Аріта. Все це не може не викликати певні асоціації з її минулою роллю в міжнародних відносинах. Вочевидь, деякі ідеї Японії періоду експансії на Тихому океані й Азійському континенті нині знову стали в пригоді, але, безумовно, з поправкою на нинішнє становище в світовій політиці. Тим більше, тепер на її боці колишній супротивник — США, що в перспективі може суттєво вплинути на успішність цих планів.

По суті, протистояння КНР і США в союзі з Японією неминуче. Це лише питання часу. Проте за цей час Японія повинна стати повноцінним військовим партнером в альянсі зі США. При цьому ніхто не стверджує, що це протистояння матиме військовий характер. США за підтримки Японії повинні зберігати військовий баланс сил у регіоні, і такий варіант, схоже, може стати основою для вироблення нових підходів до формування світового порядку.

Останні події в АТР засвідчили, що принципи нового світового порядку закладатимуться саме з урахуванням стратегічного розкладу сил в Азії. І, можливо, вперше в історії міжнародних відносин правила гри буде закладено за безпосередньої участі азійських країн.

Усубалієв Есен, канд. істор. наук
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com