Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Порядок закладено в хаос

«Я дав вам інформацію...» «Зберіть інформацію...» «Мало інформації...» «Хто володіє інформацією, той володіє політичною ситуацією».

А що ж таке інформація, коли її можна «дати» чи «зібрати», ще й кількісним оцінкам вона піддається?

«Будь-яка зміна»

«Інформація — це інформація, а не матерія і не енергія», — писав творець нової науки кібернетики Норберт Вінер. Сперечатися з таким твердженням не доводиться. Але й відповіді на поставлене запитання воно не дає.

Сказавши, наприклад, «троянда червона», ви повідомили нехай банальну, проте інформацію. Що за тим? Той безсумнівний факт, що колір пелюсток зумовлений барвниками — антоціанами. Що таке ті барвники як не матерія? А цій матерії відповідають електромагнітні хвилі відомої довжини, які, діючи на органи чуття, викликають у нашій свідомості образ квітки. Легенда про солов’я, який, закохавшись у троянду, так оспівував її красу, що не зчувся, як колючка прохромила йому серце, вірші про троянду, романси — то вже надбудова над фізіологією нашого сприймання інформації про цю рослину.

Але що ж таке сама інформація?

Не матерія. Але, мов невидимими ланцюгами, прикута вона до матерії. І байдуже, чи то людина, котра мовить слово з високої трибуни, чи краплина роси, що, падаючи в грунт, напуває рослину, чи пташка, яка співає біля гнізда. Не енергія. Але... Потуга атомних електро­станцій народилася з наукових ідей, самі ж ідеї — це наслідок переходу хімічної енергії органічних молекул, що беруть участь у обміні речовин, забезпечуючи діяльність нашого мозку, в енергію руху електронів у його ж нейронах.

Ах, як спокусливо сказати про інформацію що це — властивість нашого світу й розділити всі його явища на матеріальні та ідеальні! Матеріальне віддати вченим, ідеальне — священикам та митцям, а потім критикувати і перших, і других за те, що вони лізуть не в «свою парафію». Але потрібне вже було, однак нічого доброго людству не принесло.

Будь-яка зміна — це інформація, — приблизно так висловився наш видатний вчений академік
О.Глушков. Мабуть, має рацію, але...

Скількись там століть тому філософ поскаржився баришнику, що він все життя сушить голову над тим, чим живе відрізняється від неживого, однак нічого не може второпати.

— Ну чому? — здивувався баришник. — Це ж так просто! Хіба на ярмарку за дохлу коняку дадуть як за живу?

Не дадуть, бо в мертвій худобині обірвані інформаційні потоки. А зміни триватимуть — потихеньку труп розкладатиметься, «розчиняючись» у довкіллі. Без інформації життя тлінне. Чому?

Розум природи

Героїня казки Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі» разом з Чорною Королевою біжить щодуху й зрештою залишається на тому самому місці. Виявляється, в Задзеркаллі треба бігти ще дужче, щоб кудись потрапити.

У нашому світі, де панують два основоположні закони — два начала термодинаміки — те ж саме. Не марно фізики жартують: перше начало термодинаміки вчить нас, що у грі з природою виграти неможливо (ніщо не виникає з нічого), друге — що навіть нічия нам не світить. Причина одна: тепловий рух молекул, що рано чи пізно все зводить нанівець; ентропія — змертвіла енергія, яку не можна перетворити на роботу «втрачена сила». Тому руйнується все. Розсипаються палаци, в які вкладено стільки праці, розповзаються переткані золотом шати, сховані до старовинних скринь; «стомлюються», втрачають свою пружність метали, а тому і найдосконаліші двигуни невічні. «Були тут гори. Але їх не стало. Не встояли й гармати на горбі», — писав дослідник заповідника Кам’яних Могил Михайло Доленко. Куди гарматам, коли не встояли гори. А інформація про те, що вони були на тепер рівному місці, живе. Як і ентропія, яка ті гори знищила.

Що це за біда з такою мудрою назвою, кожен знає з повсякдення: лад навколо себе треба постій­но підтримувати, а безлад утворюється сам собою, про добрі стосунки з ближніми необхідно дбати, а сварки ніби на голову падають...

І так завжди — від обміну речовин у нашому організмі до космічних процесів, які завершуються загибеллю Галактик. Ціле наше життя — це боротьба з ентропією, тому ми в муках народжуємо дітей, в поті чола здобуваємо хліб, воюємо, хворіємо, старіємо й врешті вмираємо. Наш світ, на жаль, не сад Едемський.

«Був хаос...» — такими приблизно словами починаються легенди про створення світу ледь не в усіх народів. Та потім «прозвучало слово» — і з нього постав лад.

Бо в кожне явище нашого світу закладено інформацію, яка є організуючим началом подій у предметах та живих системах, людських стосунках... Тіло дохлої коняки розпадається на атоми, що стануть складниками інших проявів життя. Це означає, що колообіг інформації, як і речовини та матерії, не припиниться, але на іншому рівні й за іншої структурної організації. Броу­нівський рух атомів, як відомо зі школи, хаотичний. Чому ж тоді форми нашого світу зберігають свою сталість, доки їх не перемеле на своїх жорнах час? З дерева можна щось витесати, з краму — пошити, з глини виліпити...

А тому, що і хаос від першопочатків несе інформацію. І виявляється вона в тому, що електрони, з яких складається атом, рухаються по орбітах, які різняться одна від одної. Під час зіткнення атомів ця тенденція тільки посилюється — ми тому й беремо до рук глиняні глечики, а столи, на які ставимо, не злітають у повітря через те, що атоми, з яких складається деревина, не можуть усі разом рушити до їхніх ніжок. Природа не дозволить!

Нині поняття хаотичності здебільшого ототожнюють із стохастичністю. А в давнину ці слова не мали за синоніми, бо «хаос» з грецької перекладається як «прірва», а «стохастос» означає здогадливий, передбачливий. Атоми, бачте, «здогадуються» як їм треба розлітатися, щоб усе, постійно змінюючись, лишалося на місці. Чи не в цьому проявляється розум природи?

 Єдність — не єдиномисліє

Отже, ентропія — це деградація. Напрошується паралель з концепцією стародавньої індуїстської міфології. Бог Вішну скільки може, стільки й береже світ, однак, попри його зусилля, зло починає долати добро, люди завдають страждань одне одному, правителі мордують народ, і, коли божественна енергія стає безсилою супроти хаосу, Вішну знищує своє творіння. А далі надовго засинає, щоб, прокинувшись, виростити зі свого тіла лотос, а з нього — нового творця Брахму. Час кінця — завжди час початку, а руйнація й відтворення нероздільні.

Гарантом стабільності всіх форм і явищ є їхня неповторність.

Ми вже писали, що в нашому світі немає двох однакових метеликів в одній і тій самій яйце­кладці, двох однакових троянд на одному й тому самому кущі, а за малюнком так званих папілярних ліній на людських пучках (відбитки пальців) знаходять злочинців. Що більша різниця між окремими складниками цілої системи, то більша її надійність, більша гарантія, що вона справиться з усіма викликами довкілля, і байдуже, чи то одна молекула з клітини нашого тіла чи ціле людство. Цей закон поширюється й на суспільний рівень буття нашого.

Тим-то таку бажану єдність не слід плутати з єдиномислієм. «Та всі як один, та всі як один!» — писав до смерті заляканий Тичина у вірші «Партія веде». Але «спів у єдиному хорі» можливий тоді, коли який-небудь Йосип Сталін чи Адольф Гітлер «думає за всіх». Така ситуація під кутом зору законів навколишнього світу — це шлях до розпаду, й сама природа їй всіляко чинить опір. Недаремно великий драматург Бертольд Брехт стверджував, що перевороти здійснюються в глухих кутах: задля порятунку системи, якщо таке можливе. І що більше тоталітаризм втілює свої ідеали, то під більшу загрозу ставить себе, чим більше якась політична сила самостверджується, не рахуючись з реальністю, тим менше в неї шансів на справ­жній, а не швидкоплинний успіх.

Кажуть, мертвий хапає живого. Притаманні нашому суспільству на нинішньому етапі політичні пристрасті — це інерція ненависті до інакодумства, яка насаджувалася в Радянському Союзі. Відомі слова Вольтера «Я не поділяю ваших поглядів. Але я готовий віддати життя, щоб ви могли їх вільно висловити» — ось істинний критерій демократії.

Але вернімося до інформації як організуючого начала, закладеного в підвалини світу, яке протистоїть ентропії, хоча нею ж і породжується. Дивно? Але інакше на нашій планеті не буває. Щоб померти, треба народитися, щоб довго прожити, необхідно змиритися зі старістю... Пропонуємо продовжити перелік парадоксів, пов’язаних із взаємодією між порядком і безладом, між інформацією і ентропією.

Так, але поміж кінцевими результатами — величезне поле можливостей, яке для нас є життям. З ентропією зрозуміло: вона — зло, без якого добра, на жаль, не буває. Але що «виробляє» із світом інформація!

По-перше, вона, коли вдуматися, може працювати «на власний розсуд», незалежно від волі того, хто її створив. Це відображено в цілій низці приказок: «Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш»; «Язик — ворог мій»; «Нам не дано пізнати те, як слово наше відгукнеться».

Так, з роллю інформації ми ніби розібралися, підійшли до її властивостей та пов’язаних з ними політичних, ідеологічних, практичних та всіляких інших аспектів нашого життя. Можна й про сучасні інформаційні технології розповісти, якими в ХХІ столітті так вправно оперують.

Але яка все ж таки природа сутності, про яку йдеться? Матерія — ціла планета, енергію прямо чи опосередковано дарує світило, інформація — що то? Розмову доведеться продовжити.

Наталя ОКОЛІТЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com