«НІБИ БАЧИШ ЦЕЙ СВІТ УПЕРШЕ...»

Коли думки розпечені невблаганною спекою, щонайменше хочеться залишати офіс з рятівником-кондиціонером і чимчикувати містом. Однак ті, хто не став ховатися за ширмою з написом «погода на заваді» і прийшов на виставку «З народних джерел», яка розгорнулася в галереї мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська академія», були винагороджені сповна. Знайомство з творчістю художника Василя Кор­чинського — ніби ковток прохолодної чистої джерельної води, доречної не тільки в умовах спекотного літа.

— Його мистецтво унікальне, — сказав, відкриваючи виставку, голова секції графіки Національної спілки художників Микола Кочубей. — Нині, коли ми щодня втрачаємо щось цінне з глибинних традицій, Василь зберігає ці скарби, акумулює їх у душі. Завдяки зусиллям таких людей духовне багатство примножується.

На його полотнах оживають язичницькі і християнські свята, символи славної трипільської культури. Член Національної спіл­ки художників, старший викладач кафедри мистецтва книги Поліграфічного університету КПІ, подолянин Василь Корчинський має щось невловиме у своїй творчій манері — те, що допомагає бачити світ радісним, а не похмурим поглядом. Дивишся на знамениті київські храми на картинах художника, і хочеться подумки молитися. Хочеться звільнитися від тягаря буденності і стати кращим... Його будинки і дерева дарують простір для лету думки. Знайомишся з серією робіт «Сільське життя» і думаєш: як усе правдиво. Як філігранно просто і неповторно: і ці народні свята, і ці безпросвітні будні сільських людей, яких любиш і знаєш з дитинства. Пан Василь ніби вловлює мою думку. «Головне для художника — зберегти дитячу душу, — каже спокійно, — зберегти здатність дивуватися, ніби все у цьому світі бачиш уперше».

Сюжети його картин — ліричні й пісенні, нагадують добру казку. Гуцул на картині «Розмова» здається давно знайомим — так само, як і кіт, що поруч з ним вмостився перепочити. А полотно «В Карпатах» нагадує нестримний Черемош з хистким містком, що розгойдується. «Ритми Поділля» — це вже наслідок того, як розкошувала душа майстра, малюючи батьківщину.

«На його картинах традиційна для українського орнаменту лінія переходить у візерунок... Українці багато що роблять виболіло, повільно, але з любов’ю, — зазначила заступник директора Національного музею Тараса Шевченка Тетяна Чуйко. — Роботи цього художника — це наш, український світ, який щоразу відкриваєш по-новому...»

Сам пан Василь переконаний, що тільки народна традиція може бути справжнім джерелом твор­чості, що дарує життя. «У якусь мить я відчув, що за мною стоять цілі покоління, які можуть загубитися у вічності, — каже він. — Якщо кожен з нас «заглибиться» у покоління предків, то неодмінно знайде генетичний багаж, який він несе. Нехай людина пишається нацією, до якої належить, і країною, де виросла».