Інвестування народу олігархами: утопія чи необхідність?

Демократія — це баланс інтересів, і передусім економічних. Існує об’єктивний макроекономічний показник, що характеризує цей баланс інтересів — співвідношення доходів 20% найбагатших громадян країни і 20% найбідніших її громадян.

У країнах Євросоюзу середній показник співвідношення доходів становить 4,8:1, у Швеції — 3,5:1, у Португалії — 7,3:1. Для порівняння, у Мексиці співвідношення доходів — на рівні 14:1, у Бразилії — 24:1, у Гондурасі — 38:1. Не важко помітити, що в країнах, які у нас асоціюються з високими стандартами життя і високими стандартами демократії, різниця в доходах між багатими і бідними суттєво відрізняється від тієї, яка є в Гондурасі. Справжня демократія — це форма правління домінуючого середнього класу. Саме домінування середнього класу забезпечує високі стандарти життя і високі стандарти демократії. Відстоювання ідеї справедливого розподілу доходів не має нічого спільного з ідеалами комунізму. В «комуністичному» Китаї співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших — на рівні 7:1, а в «капіталістичній» Японії — 4:1.

Слід зазначити, що на початку XX століття в Європі цей показник коливався в межах 18:1 — 20:1. Після більшовицького перевороту 1917 року на Заході зрозуміли, яку загрозу для суспільства становить така велика різниця в доходах громадян, і ситуація почала змінюватися. Вирішувати проблему справедливого співвідношення доходів протягом цілого століття — для України неприйнятно.

Провідні західні фахівці вважають, що співвідношення 10:1 є критичним. У разі його перевищення країна уже не може повноцінно розвиватися, бо розвиток країни — це розвиток її громадян. Аби людина розвивалася, в неї необхідно інвестувати гроші. Без інвестицій у людину немає розвитку ні окремої особистості, ні країни загалом. Для сприйняття розумної ідеї зовсім не обов’язково робити культ з її автора. Слова Йосипа Сталіна про те, що кадри вирішують все, в Японії сприймають як аксіому. Щоб кадри могли вирішувати все, вони повинні володіти відповідним рівнем кваліфікації, що, своєю чергою, без інвестицій у людину є неможливим. Стратегічний запас Японії — це її кадри.

Свого часу Сполучені Штати жили з гаслом «що вигідно для Форда, то вигідно для Америки». А для Форда, треба віддати йому належне, було вигідно, аби автомобілі його виробництва стали доступними для робітників, які їх складали. Таким чином, Форд сам для себе створював ринок збуту власної продукції. Без платоспроможного покупця повноцінний внутрішній ринок неможливий. Гроші, які нині бізнес інвестує у платоспроможного покупця, завтра платоспроможний покупець проінвестує в розвиток бізнесу. А тому співвідношення доходів, що не виходить за межі розумного, є вигідним не лише бідним, а й багатим, за умови, що багаті не планують згодом втекти з країни разом зі своїми грошима.

В Україні не існує офіційної статистики про величину такого показника як співвідношення доходів громадян. На думку оптимістично налаштованих експертів, цей показник становить 15:1. Песимісти говорять про співвідношення 40:1. Словом, за рівнем співвідношення доходів Україна коливається між Мексикою і Гондурасом. Чи не є реальне співвідношення доходів головною причиною того, що за роки незалежності українців стало на 10% менше?

Питання НАТО, мовне питання, політичні симпатії розділяють Україну. Чи ж є ідея, яка її об’єднала б? Як і політичні лідери, спроможні її об’єднати?

За роки незалежності ще жодна політична сила не ставила на порядок денний питання співвідношення доходів, яке насправді є головним питанням політики. Тож де та політична еліта, яка взялася б за вирішення головного питання?

Ідея соціальної справедливості і відповідальної влади — це саме та ідея, яка може об’єднати Схід і Захід України. Політична сила, яка поставить на порядок денний питання співвідношення доходів і запропонує власне бачення шляхів вирішення цієї проблеми, залишить далеко позаду всіх своїх конкурентів.

Якими можуть бути шляхи вирішення проблеми співвідношення доходів громадян:

1.         Насамперед необхідно змінити систему оплати праці представників влади. Влада повинна власною кишенею відповідати за рівень життя в країні. Критерії, які необхідно брати до уваги: величина середньої заробітної плати і коефіцієнт зайнятості населення. Президент країни як найвища посадова особа має отримувати десять середніх зарплат, помножених на коефіцієнт зайнятості населення. За таким самим принципом має здійснюватися оплата праці і Кабінету Міністрів, і Верховної Ради. Для обласної влади треба брати не загальнодержавні показники, а обласні. Решта — аналогічно. Статистика повинна бути підконтрольна парламентській опозиції.

2.         Багаті мають платити вищі відсотки податків. Чи захочуть багаті платити більше — це питання риторичне. У законі має бути передбачена можливість не платити підвищених відсотків за умови, що ці гроші проінвестуються в розвиток економіки. Тобто система оподаткування повинна обмежувати не рівень доходів, а рівень особистого споживання. Гроші, залишаючись власністю багатих, мають служити інтересам всього суспільства. А розпорядниками коштів залишатимуться їхні власники.

3.         Доречним видається ухвалення закону про співвідношення доходів працедавців і найманих працівників. Це співвідношення має залежати від кількості найманих працівників. Що більшу кількість людей працедавець забезпечить роботою, то в більшу кількість разів його особистий рівень споживання перевищить величину середньої заробітної плати його найманих працівників.

Вибори 2007 року мають відбутися під гаслом, яке стало б національною ідеєю України:

«Україна Єдина. Добробут і розвиток — для всіх»

Це гасло могло б стати і гаслом виборчої кампанії політичної сили–переможниці, і не лише на парламентських виборах 2007-го, а й на президентських виборах 2009 року.