Пані Телеш як дзеркало репутації Голови РДА

У одному з попередніх чисел «Персоналу Плюс» ми розповідали про земельний конфлікт у Кагарлицькому районі на Київщині. Сьогодні ми продовжуємо тему і пропонуємо матеріал з газети «За Українську Україну» з незначними скороченнями.

Історії відомий курйоз, що трапився при дворі російського царя: офіцер-дворянин згвалтував фрей­ліну зі знатного дворянського роду, вона подала скаргу монархові. Резолюція була справді царською: «Офицера N разжаловать в рядовые и уволить с армии, а фрейлину N считать девицею». Втрачену цноту замінили царською резолюцією.

Пані Телеш, Тамара Сергіївна, яка очолює Кагарлицьку райдержадміністрацію, вважає, що опублікована за моїм підписом у виданнях Федерації патріотичних видань «За українську Україну» і «Персонал Плюс» стаття «Кагарлицький район як дзеркало мораторію на продаж зем­лі і турботи про розвиток села» (квітень 2007 року) зламала її «честь, гідність та ділову репутацію», і просить районний суд винести таку ухвалу, щоб нею можна було затулити гвалтовно втрачені цноти, а Яременку разом з двома газетами Федерації патріотичних видань слізно вибачитися перед п. Телеш і заріктися будь-коли робити щось подібне. Ну, а сама Телеш, придбавши омріяну ухвалу суду, показуватиме її кожному, хто засумнівається в її «честі, гідності і діловій репутації». А «репутація», за тлумачним словником — це «громадська думка про когось, про щось». Отже, репутація може бути і позитивна, і негативна, і добра, і погана. Очевидячки, вона і створюється, і живе або зникає в громадській думці, а не в судовій ухвалі. Народ каже: «На чужий роток не надінеш хомуток», навіть коли таким хомутком стає ухвала суду.

Але коли по суті, то газети друкували статті не про Телеш і її репутацію, а про загальноукраїнську проблему дерибану землі всупереч мораторію ВР на її продаж. Ділки від влади знайшли щілини в законодавстві, а те «законодавство» і щілини в ньому для себе вони створювали самі. Таких «щілин» кілька: організація садових товариств. У Кагарлицькому районі їх 19 і списки членів кожного кооперативу, то найбільша таємниця в районі — навіть голови сіл не знають, кому виділяє голова РДА землю їхнього села і кого підселяє селу. А це вже творить стійку громадську думку: «тут щось нечисто». Звичайно ж, нечисто. Голова РДА не хоче засвічувати тих, хто скуповує за копійки найрахманніші чорноземи України. А де дівається різниця між справжньою вартістю землі і сплаченими копійками???) Щілина у «перепрофілюванні» землі. Можна сільськогосподарські угіддя перепрофілювати на сінокоси, ліс вирубати або спалити і «перепрофілювати» на непридатні для с/г виробництва землі і виділяти їх для столичних латифундистів, які доларів не рахують. І найпоширеніша законна беззаконність роз­грабування українських земель — оренда. Буде знято мораторій і ці землі стануть власністю різних зайд. Вони вже сьогодні не мають жодних обмежень. Навіщо Звягільському, скажімо, 20 тисяч га землі у Кагарлицькому і Миронівському районах та ще й поруч у цих районах понад 7 тисяч га в оренді у Сігала? Та це ж площі, більші за такі держави, як Ліхтенштейн, Сан-Марино, Андорра, Монако чи навіть Люксембург. Сьогодні ці землі злочинно експлуатують і виснажують посівами кукурудзи без внесення належних органічних і неорганічних добрив, а завтра їх перепродадуть відомій нацменшині з Ефіопії, чи тому мільйону азіатів, про які мріють генерал Москаль, директор українських ринків, керівник Хабаду, відомий україножер О.Фельдман та радник Президентів України О.Пасхавер, палкий поборник «разумной миграционной политики», завдяки якій він радить вирішити демографічні проблеми в Україні.

Оце все болить мені, селянському синові, українцю, публіцисту.

І друга проблема, про яку йшлося в статті — це намір ВАТ «Стайки-керамік» будувати на землях с. Стайки, які відведені їм як кар’єр для добування глини для виробництва цегли. Вони виявили кілька культурних археологічних шарів і хочуть побудувати історико-туристичний центр «Спадщина». Що для цього потрібно? Та ж перепрофілювати землю, а її 40,97 га! А який «навар» можна одержати, коли її відібрати від «Стайки-керамік» і вигідно продати?! Скільки вже потратила зусиль п. Телеш, щоб відібрати у «Стайки-керамік» ліцензію і оголосити їхнє підприємство банкрутом. Тут пані Телеш — перша скрипка і її репутація сутяжника, інсинуатора, україножера стійка і непорушна. Про це задовго до Федерації патріотичних видань писали «Київська правда», «Українське слово» (двічі), «Дзеркало тижня». Збиралися виступити і «Сільські вісті»... Тож не видання Федерації патріотичних видань, на жаль, є піонерами, що зробили своєю героїнею пані Телеш з непевною репутацією.

Коли б нас цікавила п. Телеш і її репутація, то ми могли б багато чого розповісти за розслідуваннями наших журналістів і створили б повнокровний образ керівника районного масштабу з виразною репутацією, честю і гідністю, про яку мріє п. Телеш. Так, ми не писали, що ще в школі, з 5-го класу вона одержувала ляпаси від хлопців за доноси вчителям, а коли підросла успішно допомагала матері продавати самогон шоферам. Ми про це не писали, але узагальнили у твердженні, що до влади продираються соціальні мутан­ти, злочинний декласований елемент. Тамара зі шкільних літ зрозуміла, що гендлювати спиртними напоями куди прибутковіше, аніж займатися сільським господарством, а пізніше усвідомила, що краще гендлювати землею, ніж працювати на ній. У Стефаника в новелі «Си­ни» розповідається, як за Україну полягли Максимові сини. Для них земля була кров’ю України. І бать­ко благословив синів на захист крові України. У Василя Симоненка у грудях стукотіла грудочка коханої землі. А що стукотить у грудях тих, які з усіх телеекранів базікають: «Земля — товар». Що це не так, зрозуміла навіть безнадійно хвора на тяжко прогресивний соціалізм малоосвічена конотопська героїня Вітренко (Думінська). А для тих, у кого в грудях не стукають, а хляпають половинки гаманця, земля — товар. Це для них свого часу Марк Твен кинув саркастичне гасло: «Купуйте землю — її більше не вироблятимуть!» А пані Телеш, очевидно, сар­казм Марка Твена зрозуміла буквально. Що ж то за товар, якого не виробляють і не видобувають як вугілля, нафту, різні метали.

Так закладалася репутація, про яку знає все село, особливо сусіди. Але ми про це не писали, знаючи, як важко було виживати за радянського часу, і як легко декому наживатися сьогодні

Виросла Тамара, закінчила юридичний факультет, склала сім’ю, юридично-правову, бо й чоловік працював у правоохоронних органах. Працював, бо вигнали: 2002-го один з районних судів Києва розглядав справу про спробу присвоїти квартиру помер­лої одинокої жінки. Фальсифікував документи, підставляв інших людей. Не вийшло. А в хаті ж був і свій консультант — дружина з юридичною освітою і, на її думку, з високою репутацією, честю і гідністю. Коли б ми писали статтю про Телеш, а не про проблеми дерибану землі, то могли б описати всю судову справу, але ж ми цього не зробили, бо не про Телеш йдеться.

Не будемо занудними, щоб описувати, як протікали труди в організаційному відділі обласної дер­жав­ної адміністрації: чоловік діставав дніпровських сомів, а Тамара Сергіївна справно пригощала невдаху-губернатора Євгена Жовтяка. Як казав пан Воз­ний у «Наталці Полтавці» І. Котляревського, «хабарі, сиріч винуждєнниє подарочки». Це також репутація, про це розповідають люди, але ж ми про це не писали, бо нам була дорога репутація не кого-небудь, а голови райдержадміністрації! Призначеної самим президентом, а його кадри, як ми знаємо, відзначаються порядністю, професіоналізмом і патріотизмом, тож ми не замахнулися на репутацію п. Телеш, бо це шкодило б репутації самого прези­ден­та.

Ми знаємо, але не будемо тут поширюватися, хто з «любих друзів» порекомендував п. Телеш на голову РДА. Ні до якої політичної сили вона тоді не належала, хоча дніпровські сомики переконують нас, що до «Нашої України». Тож беремо сміливість порадити Президенту знайти Т.Телеш місце, яке більше відповідає її «діловій репутації». І бажано ще до виборів — це додало б чимало голосів виборців Кагарлицького і Миронівського районів.

Шлях Тамари Сергіївни до влади загадково-несподіваний. Оскільки стаття була про інше, то ми тільки згадали, що конфлікт між головою с. Стайки і головою РДА виник під час виборів голови села.

Ще раз наголошу: репутація твориться кон­крет­ними справами, творенням добра для людей і державницьким підходом до вирішення проблем. З крісла голови РДА п. Телеш репутація району — ніщо проти її власної. Коли з’явилася стаття, депутат райради Іван Бугаєць запропонував на сесії райради створити комісію з різних політичних сил для перевірки, чи наведені у статті факти правдиві. Як переконливо було б іти в суд захищати «ділову репутацію» з думкою депутатів райради про наведені факти. Але чомусь п. Телеш категорично заперечила створення такої комісії: «Я буду захищати свою репутацію в суді!» А району? Адже йшлося про «Кагарлицький район як дзеркало…», а не про Телеш як керівника цього району по лінії президентської гілки влади. Недаремно на передачі «Свобода» і «Свобода слова» так гостро порушувалося питання про ліквідацію інституту державних адміністрацій, районних і обласних, які є джерелом всілякого зла. Але добра репутація залишиться в справах. Для прикладу: що і скільки б не казали про Тетяну Засуху, а селяни її села від тих, хто приїжджає агітувати за різні політичні сили, вимагають: «Верніть нам Засушиху, бо нема до кого звернутися». І із центру свого рідного села Т.За­суха зробила лялечку. Отож, п. Телеш, репутація. А що ви зробили для свого села Стайки? Затіяли війну з головою села, як зі своїм особистим ворогом. Пані Телеш у «Позовній заяві» категорично стверджує: «Позивач не вдавалася до жодних фальсифікацій (йдеться про вибори голови села. — В.Я.), тому такі відомості, поширені Відповідачами, не відповідають дійсності». Переді мною «Рішення ім’ям України» 26 квітня 2002 року Кагарлицького районного суду, яким встановлено численні фальсифікації командою п. Телеш, а отже, і нею особисто. І суд вирішив: «Скасувати підсумки виборів та рішення Стайківської територіальної виборчої комісії від 01.04.2002 р. про обрання сільським головою села Стайки Телеш Тамару Сергіївну, визнавши вибори по Стайківській виборчій дільниці №159 по виборах сільського голови недійсними». Це також репутація пані Телеш, і створив її рідний Кагарлицький суд, до якого сьогодні вона звертається захистити свою репутацію і звинувачує «відповідачів» у поширенні неправдивої інформації. Але цікаво інше: як і завдяки кому спрацювала логіка — не годиться керувати селом, то керуватиме районом! І є приклад іншої репутації — попе­ред­ник Т.Телеш на посаді голови РДА пан Сінченко дбав про порядок у районі і забезпечував його. І розповідають про О.Те­леша в Стайках: «То сам Сашко виривав бур’яни коло хати, а як стала Тамара головою РДА, то стали люди приходити виривати, а Сашко тільки вказівки дає. То завжди сам картоплю копав, а останні два роки навіть лопати в руки не взяв».

До речі, про репутацію п. Телеш. За короткий час головування із зарплатою в 2000 грн на місяць їй вдалося придбати за
26 000 дол. США «Опель-вектра», двічі зробити євроремонт будинку в Стайках, постелити паркет з підігрівом, замінити всі меблі, відпочити з чоловіком на південному Середземномор’ї. Можна розглядати таку громадську думку, як запит до прокуратури, за які «шиші» все це вдається Тамарі Сергіївні. Чи декларує свої прибутки п. Телеш і чи дають вони змогу купувати іномарки, робити євроремонти, їздити на Середземномор’я. Рано чи пізно, а фінансові документи доведеться подати або розглядати «небо в клітинку». Така репутація, що тягне на кримінал.

Пані Телеш, очевидно, не знає, що хамство — це також репутація, а воно було продемонстровано, коли на призначений нею час зустрічі з професорами і письменниками запіз­нилася на 45 хвилин, передоручивши своєму бойовому з регіонів заступникові відбути зустріч. Це він, О.Шевченко, разом з Телеш і під егідою В.Уля­н­ченко вирішують, де і скільки має бути історико-туристичних центрів, скільки землі і де вони потребують. Як на їхній державницький розум, то вони взагалі не потрібні, якщо їх, оті центри, або, точніше, землю під ними, не можна вигідно продерибанити. Кругова порука — це стиль керівництва п. Телеш, а вона і є першою і найголовнішою ознакою мафіозних структур. Про це журналісти готують окремі публікації, які незабаром з’являться. Ото вже будуть матеріали справді про «ділову репутацію» п. Телеш, а не про державний мораторій на продаж землі.

Чекаємо розгляду прокуратурою Київської області справи про відчуження у Балико-Щученці 232 га пайових земель і махінацій з їхнім «перепрофілюванням». Звичайно ж, замовлення на фальсифікацію різних документів могло виходити тільки від п. Телеш. Висновок має зробити прокуратура — обласна чи Генеральна, бо матеріал про дерибан 232 га землі начебто (існує громадська думка, себто репутація. — В.Я.) підготувала і передала СБУ. А яку репутацію своїми діями творять такі панії, як Телеш чи Улянченко президенту України, ідеалам Помаранчевої революції, тим президентським принципам: порядність, професіоналізм, патріотизм??? Жодної з цих рис репутації п. Телеш у її діяльності ми не помітили, якраз усе з точністю до навпаки.

Останніми днями Тамара Сергіївна посилила свою репутацію політичним рейдерством. У статті «Кагарлицький район як дзеркало мораторію на продаж землі і турботи про розвиток села» ми писали про лобіювання п. Телеш садового кооперативу «Контур» в с. Стайки. Голова села виступив принципово проти, оскільки чимало односельців звернулися з письмовими заявами-проханням надати їм ділянки під сінокоси. Ці заяви було подано раніше заяви таємничого «Контуру», але Телеш задовольнила прохання виділити під «Контур» 14 га землі й відмовила односельчанам. Як це називається і яку репутацію в своєму рідному селі має п. Телеш? Як відповідь голові села спроба голосами корумпованих (себто в різний спосіб задобрених) депутатів сільської ради зняти з посади голову села. Не вистачило кількох голосів. І ми тоді написали, що пані Телеш попрацює і наступного разу вистачить. Вистачило. Два тижні тому, після того, як голові села було подано на підпис акти виконаних робіт: сотні тисяч гривень на освітлення села, прокладання тротуарів, ремонт школи тощо. Голова села, як на нашу думку, вчинив правильно: не підписав, а зажадав створити комісію, яка перевірила б якість робіт, реальні затратні суми на матеріали і оплату робіт, оскільки жодних конкурсів чи тендерів проведено не було. Чим не законна позиція голови села? І ось на черговій сесії сільської ради несподівано доповнюють порядок денний питанням про недовіру голові села — і голосів цього разу вистачило. Відібрали печатку в голови, опечатали кабінет, бо ключів законний власник кабінету не віддав. Це справжнє політичне рейдерство напередодні виборів. Можливо, п. Телеш потрібна печатка в надійних руках, щоб робити намислені фальсифікації, з яких вона визнаний судом професіонал. А можливо, потрібно списати невідомо на що і за що потрачені кошти.

Дуже сумнівну репутацію створено для п. Телеш. Якщо вона заявить, що не знала про відбирання печатки і що те зроблено без її відома, то який тоді з неї голова РДА, якщо вона не знає, що діється в районі — треба негайно подавати у відставку. А якщо це її інсинуація, то прокуратура має порушувати кримінальну справу за перевищення службових повноважень і порушення закону. У будь-якому разі п. Телеш з її репутацією має щонайшвидше піти геть, очевидно, на вищу посаду — або в облдержадміністрацію, або в адміністрацію президента. Логіка підказує.

Хіба п. Телеш з юридичною освітою не знала, що голова села має працювати, доки не буде проведено референдум виборців села. Знала, але їй потрібна печатка. Підозр більше, ніж досить. Громадська думка, сиріч — репутація, твориться швидко і її, як і честь замолоду, треба берегти все життя. Якщо вона й дала тріщину, як дівоча цнота царської фрейліни, то її вже не заклеїш ні царственною резолюцією, ні судовою ухвалою «іменем України».

У попередній статті є твердження: «Кажуть, пані Телеш розумна жінка». Від імені тих, що так кажуть, і від себе особисто вибачаюся перед читачами: ми помилилися.