Він творив літак майбутнього

Більшовицький терор в СРСР змусив геніальних людей працювати на славу інших країн. Серед них — Олександр Прокоф’єв-Северський

Всім добре відоме ім’я видатного авіаконструктора, киянина Ігоря Сікорського, який після революції був змушений емігрувати. Спочатку до Франції, а потім — у Сполучені Штати. Виявляється, такий щедрий подарунок англо-саксам від братів-слов’ян у сфері авіації був не єдиним.

З похмурих хмар почувся свист і підвивання. На польовий аеродром в Нормандії сідав винищувач. Здалека було видно, що «Тандерболт» поранений, його кидають пориви сильного вітру, але винищувач летить стійко. Пілот посадив машину, виліз з кабіни. Він вхопився за голову, побачивши, наскільки поранено його літака. Підбігли техніки... і завмерли від здивування. Почали підраховувати пробоїни. Ремонту машина не підлягала, отворів і рваних ран на ній було більше тисячі!

Могутній Р-47 Thunderbolt літав до Німеччини, де у вільному полюванні бив залізничні ешелони. Пілот прошив чергою паровоз, який тут же закутався хмарою пари, потім розвернувся, щоб добити ешелон, і, замилувавшись ефектним видовищем, не помітив німецьких винищувачів.

Декілька «Мессерів» старанно всаджували в американця чергу за чергою, намагаючись «розпиляти» літак, але він не тільки не розвалився в повітрі і не вибухнув, а й зумів долетіти до свого аеродрому. Після посадки пілот поскаржився, що болить спина, немов від стусанів. Кулі і снаряди потрапляли в броньовану спинку. Хоч пробити її не змогли, проте удари по спині пілот добряче відчував. Бойовий епізод увійшов до історії авіації.

Секрет чудового порятунку льотчика і машини був у конструкції літака. Творці пішли своїм, непротореним, шляхом. Всі прагнули зробити винищувач якомога легшим, щоб він був маневреним і швидким. «Тандерболт» зробили навмисне важким, а високу швидкість польоту і маневреність йому забезпечував двигун потужністю майже 2000 к.с. Америка могла дозволити собі важкий винищувач, розстріляти який у швидкоплинному бою було неможливо, бо, щоб його зруйнувати, треба було стріляти кілька хвилин поспіль — а як це зробити?!

У боях важкий Р-47 «Тандерболт», він же — «Дредноут», «Джаг» і «Страховище», без шкідливих для себе наслідків міг у пікіруванні досягти швидкості 1000 км/год. Цим прийомом американські льотчики користувалися не раз, щоб відірватися від винищувачів ворога. Літак витримував важкі удари, але був швидким і маневреним, попри свої великі габарити і вагу.

Прізвисько «Страховище» закріпилося за «Тандерболтом» у німецьких містах під час війни. Його дали неспроста — післявоєнна статистика справді страшна. На рахунку «Страховища» 9 тисяч знищених локомотивів, 86 тисяч вагонів, 6 тисяч одиниць бронетехніки і 68 тисяч автомобілів. Важкий, озброєний шістьма або вісьма крупнокаліберними кулеметами, некерованими ракетами і бомбами, літак буквально терзав тили німців. Після скидання бомб і часткового використання пального «Тандерболт» міг постояти за себе в бою з найсучаснішими німецькими винищувачами, особливо на висоті близько 6 км, де його швидкість 727 км/год була більшою, ніж максимальна швидкість 623 км/год у «Мессерів» чи «Фоккерів». Багато з них стали жертвами «Страховища» Р-47, наймасовішого американського одномоторного винищувача.

Американських повітряних «Дредноутів» потрапило на Східний фронт мало не тільки тому, що американцям самим були дуже потрібні ці витривалі літаки, а тому, що їх не хотіли брати. Причина виявилася прозаїчною — «Удар грому» створили російські «білоемігранти”! Сталінські соколи, що громлять ворога на літаку «біляків», — як це розуміти?! Про це і згадувати не рекомендувалося.

Історія виникнення «Страховища» повчальна. Прототип винищувача було створено 6 травня 1941 року — дуже вчасно! — завдяки титанічним зусиллям двох геніїв, яких Америці «подарували» нерозумні слов’яни. Обидва родом з Тифліса. Перший — Олександр Прокоф’єв-Северський — народився в липні 1894 року. Другий — Олександр Картвеллі (Картвелішвілі) — народився в жовтні 1896 року. Без спотворень його прізвище Картвелов. Видатний важкий винищувач не був вінцем життя двох російських Олександрів. Своїй другій Батьківщині вони піднесли не тільки цей подарунок.

У віці 14 років Саша Прокоф’єв-Северський вступив до Імператорської морехідної академії. Його батько був одним з перших російських авіаторів, літав на особистому літаку. Молодий Прокоф’єв-Северський навчився літати на «Фармані» в російській льотній школі 1914 року. Коли почалася війна, лейтенанта відправили служити в морську авіацію на Балтійське море. В одному з нічних нальотів на військовий корабель німців у Ризькій затоці бомбардувальник Северського був збитий на бойовому курсі з бомбами на борту. Льотчик зміг посадити підбитий літак, але під час посадки бомби вибухнули. Праву ногу Северського було посічено осколками так сильно, що її ампутували нижче коліна.

Северський придбав протез і навчився ходити на ньому, приховуючи свою інвалідність. Він спроектував і почав будувати гідролітак власної конструкції, але в країні не було засобів. Северський приїхав у свою частину і подав рапорт про зарахування на службу льотчиком-винищувачем. Діставши відмову, самовільно злетів на стройовому винищувачі і в повітрі продемонстрував начальству, на що здатний він і літак. Після посадки пілота негайно заарештували. Його відправили служити до Москви, там він написав прохання цареві. Микола ІІ особисто дозволив Северському літати на бойових літаках.

Спершу він був командиром морської бомбардувальної ескадрильї, але літав і на винищувачах. Через три дні після прибуття в частину в липні 1916 року Северський збив німецький літак, а в серпні ще два.

У справах служби герой їздив на бричці. Якось вона перекинулася і він зламав здорову ногу. Попри новий удар долі командир не залишив свою ескадрилью.

10 жовтня 1917 року на «Ньюпорі-21» Северський збив два гідролітаки німців. Протез не завадив Северському збити 13 німецьких літаків. Втрати визнали німці вже після війни. Командування вирішило зберегти для Росії добре освічену і хоробру людину, що стала інвалідом в боях за Батьківщину. Северського направили спочатку до Франції, потім — у США заступником начальника «Морської авіаційної місії». До Америки він дістався в березні 1918 року. У пресі друкувалися статті про жахи громадянської війни. Через якийсь час почали прибувати емігранти. Северський дізнався, що багато його бойових друзів розстріляно. Шлях додому закрито. Хоч Прокоф’єв-Северський білоемігрантом не був.

Северський по службі познайомився з американським генералом Мітчелом, який запросив росіянина без Батьківщини стати своїм асистентом у справах військово-морської авіації. Маючи блискучу технічну освіту, Северський взявся за винахідництво. За перші вісім років перебування в Америці запатентував 360 своїх винаходів! 1923 року одержав патент на автоматичний приціл для бомбардувальника, основою якого був гіроскоп. У ті часи про цю технічну чудасію мало хто знав. Винахід був особливо важливим для держави, тому винагородою Северському стало звання майора Резерву Американських ВВС, дозвіл на проведення льотних випробувань літаків і 50 тисяч доларів — сума на той час вельми значна.

1927 року Северський одержав американське громадянство. Здобуті винахідництвом гроші пішли на створення літакобудівної фірми. Вона почала робити успіхи, але не змогла пережити біржової катастрофи 1929 року. В умовах економічного спаду 1931 року Северський створив нову фірму — Seversky Aircraft Corporation.

Штаб-квартира фірми знаходилася на Лонг-Айленді в Нью-Йорку, де завжди вважали за краще селитися росіяни. Северський в одній особі був і засновником, і шеф-конструктором, і льотчиком-випробовувачем. Суміщати три посади Северському було важко, тому він запросив на фірму земляків, зокрема Михайла Грегорі та Олександра Картвеллі, якого призначив головним конструктором.

Швидко було розроблено проекти нових літаків, з яких найбільш багатообіцяючим був SEV-3 на поплавках. У вересні 1935 року він встановив світовий рекорд швидкості в класі літаків-амфібій, який не побито й сьогодні!

Патенти, застосовані в конструкції рекордного літака, купила Швеція, Колумбія, Японія і Радянський Союз. Северський навчав мистецтву проектування літаків іноземних інженерів, завдяки чому фірма одержувала значні гроші. Літаки випробовував сам головний конструктор. Збереглися фотографії, де Северський на винищувачі летить над хмарочосами Манхеттену.

Северський передбачав, що в майбутній війні буде потрібним висотний винищувач, тому розробив і випробував на дослідному YP-43 новий турбонагнітач. Роботи по турбонагнітачу стали основою успіху і майбутнього «Тандерболта», і багатьох інших бойових літаків. Конструктор мав рацію — це треба було зробити для майбутнього.

1939 року фірма потрапила в складне фінансове становище, втративши замовлення на 550 тисяч доларів. Фінансисти і частина правління фірми зажадали відставки Северського, який багато грошей і часу витрачав на експериментальні роботи, але мало уваги звертав на субординацію й організацію серійного виробництва. Творець фірми запекло бився за своє улюблене дітище, але йому довелося піти, хоча вже був готовий проект його нового винищувача Р-44.

Функції Северського почали виконувати два американці, один з яких був досвідченим фінансистом. Олександр Картвеллі залишився на своїй посаді, він тримав у руках всі нитки проектів. Фірму було перейменовано в Republic Aviation Corporation, а Северський почав писати науково-практичні праці з авіації.

Світ дуже довго вважав, що із Северським вчинили несправедливо. Сучасні публікації про останній його період свідчать про інше. 1946 року він одержав з рук президента Трумена медаль «За заслуги». За які заслуги, якщо фірму і практичну авіацію залишив не з власної волі ще 1939 року? Навряд, щоб медаль вручили тільки за теоретичні розробки з повітряних воєн. 1969 року — ще вища нагорода, медаль «За виняткові заслуги». Відомо, що в Сполучених Штатах нагородами просто так ніколи і нікого не обсипали. Отже, виняткові заслуги були? Які ж?

Северський залишався винахідником все своє життя. Він дуже багато працював у галузі гігроскопічних приладів, які потім випускала фірма Sperry. За гроші, накопичені на винаходах з приладобудування, було створено нову, вже третю, фірму Seversky ElectronАtom, що створювала електронні прилади для атомної промисловості Сполучених Штатів. Проте нібито її створено тільки 1954 року і займалася захистом від радіації. Чим же насправді займався російський геній у 1939 -1954 роках?

У Європі йшла жорстока війна, були дуже потрібні жорсткі прагматики із залізною вдачею, здатні забезпечити масовий випуск бойових літаків. Могутня державна рука переставила фігури на користь інтересів країни. Винахідник Северський був більше потрібний для атомної промисловості, що тільки-но зароджувалася. Було розіграно грандіозний спектакль, у якому скривджений винахідник щиро зіграв свою роль. До певного моменту йому не могли привідкрити завісу над таємницею створення атомної бомби.

Можливо, тільки Северський міг охопити величезний спектр проблем в абсолютно новій галузі науки і техніки — від приладів для контролю технологічних процесів до носіїв атомної зброї. Працюючи в абсолютно засекреченій сфері, він не залишав улюблену авіацію, тим паче, що його знання та ідеї були дуже потрібні і тут. Можливо, саме діяльність у сфері створення атомної зброї була відзначена особисто президентом Труменом.

У 1960-ті роки талановитому слов’янину довелося попрацювати консультантом у мільярдера Онасіса. Тут також не обійшлося без ще загадковіших моментів. 1964 року було опубліковано опис патенту Северського на Ionocraft — літальний апарат нового типу. Працюючи з електронними і ще не відомо, з якими приладами, Северський помітив цікаві явища, які давали змогу створити апарат, що літає не за аеродинамічним, а за електростатичним принципом.

Публіці було продемонстровано модель «Іонокрафта», яка зависала в повітрі під час подачі високої напруги. Мабуть, демонстрацією «Іонокрафта» справа не закінчилася. Можна припустити, що медаль «За виняткові заслуги» Северському вручено за якісь секретні розробки. Хтозна, чи не літають сьогодні «Іонокрафти», а мас-медіа розповідає обивателям про НЛО та інопланетян?

Слов’янин без Батьківщини, виключно обдарована людина, успішно працював на країну, що прийняла його, до самої смерті — 25 серпня 1974 року. Олександра Прокоф’єва-Северського поховано у Нью-Йорку. Його ім’я висічено в «Залі авіаційної слави», а життєвий шлях описано в численних працях вдячних американців.