Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
КУРДИ ПРАГНУТЬ ДЕРЖАВИ Турецьке вторгнення в Ірак: причини та можливі наслідкиНе встигла минути внутрішньополітична криза, пов’язана з парламентськими та президентськими виборами, як новий уряд Туреччини впритул зіткнувся із загостренням курдської проблеми. До того ж цього разу це не внутрішня справа Туреччини, як це було у 80 — 90 рр. ХХ ст., — курдська проблема з вторгненням американських військ у Ірак стала міжнародною. За час активного протистояння Партії трудящих Курдистану (Partiya Karkerкn Kurdistan) та офіційної Анкари у 1984 — 1998 рр., за різними даними, загинуло від 30 до 40 тисяч осіб. Це був останній великий сплеск світового лівого партизанського руху, такого популярного у 60—70 рр. Розпад СРСР завдав смертельного удару лівій ідеї, однак курдським радикалам вдавалося тримати у страху турецьке суспільство майже всі 90 років. 1998 р. відбулася низка подій, які поклали початок вирішенню кризи. Спочатку Анкара домовилася з Дамаском (а отже, і з Ліваном, там у долині Бекаа ціла низка баз ПРК) про спільну боротьбу з сепаратистами, а потім не без допомоги російських спецслужб було взято в полон харизматичного лідера партії Абдуллаха Оджалана. Вже з в’язниці він закликав своїх прибічників відмовитися від зброї та перейти до мирних методів політичної боротьби. Після захоплення Оджалана турецький уряд застосував до рішення курдської проблеми комплексний підхід: спецслужби та армія прагнули максимально зачистити територію Південно-Східної та Східної Анатолії від партизан, дипломати на вищому рівні добивалися від урядів країн світу визнання ПРК терористичною організацією, жорстке турецьке законодавство пом’якшилося щодо національних прав курдів, а самим курдам надали широкі можливості розвитку бізнесу у сфері туризму. Слід зазначити, що і Європейський Союз тиснув на Туреччину у курдському питанні. У результаті тривалого засідання турецького парламенту в серпні 2002 р. було прийнято рішення про надання курдській мові легального статусу у ЗМІ та школі. У країні почали легально діяти курдські політичні партії та рухи. На початок американського вторгнення в Ірак можна було сказати, що рішення курдського питання у Туреччині було на завершальній стадії. Після відставки уряду Саддама Хусейна і встановлення влади американської адміністрації було порушено питання про формування курдської національної автономії на півночі країни. Курдів США визнали найбільш постраждалою стороною від диктатури партії БААС, тому їм дали низку привілеїв. Президентом Іраку було обрано Джаліля Талабані — одного з лідерів курдського визвольного руху в Іраку, голову Патріотичного Союзу Курдистану. На чолі Північного Іраку стає Масуд Барзані — лідер Демократичної Партії Курдистану. З 2003 р. починається послідовний вихід Іракського Курдистану зі складу Іраку. Формально розмежування ще не відбулося, насамперед через протидію командування США та уряду Туреччини, однак сьогодні Курдистан має майже всі ознаки незалежної держави. Ставлення США до проблеми поділу Іраку неоднозначне. Під час активної фази операції у 2003 — 2004 рр. питання ставилося тільки про існування єдиної держави. Однак надалі у більшості випадків завдяки жорсткій позиції іракських курдів та особливого ставлення до них окупаційної адміністрації цю думку було змінено, зокрема юридичну. Сенат США 26 вересня проголосував за прийняття резолюції, яка схвалює федералізацію, тобто поділ Іраку на три частини за етно-конфесійною ознакою: курдську, шиїтську та сунітську. Сьогодні Північний Ірак має власну законодавчу та виконавчу владу, адміністрацію, столицю, прапор, гімн, армію (до 80 тисяч пешмерге, тяжка техніка, танки), авіакомпанію, візовий режим та навіть валюту. У Курдистані з вересня 2006 р. офіційно заборонено вивішувати прапор Іраку. Однак не можна сказати, що Барзані контролює усю підвладну територію. За його ДПК на виборах у парламент автономії проголосували 52% населення Північного Іраку, багато вождів племен, які в опозиції до центральної влади, не кажучи вже про тюркське та арабське населення. ПРК контролює низку районів Іраку, що межують з Туреччиною. Історично партія не була пов’язана з Іраком, однак велика хвиля біженців з Туреччини у 90-х рр. змінила політичну картину сусідніх територій. Уряд Барзані, який отримує гроші та зброю від США, змушений ділитися з іншими політичними силами регіону заради збереження цього крихкого миру. Саме так у руки бойовиків потрапила стрілецька зброя виробництва США, амуніція, камуфляж. Звісно, не можна сказати, що Вашингтон напряму фінансує ПРК, на розгін незаконних збройних формувань партії у Барзані немає ані сил, ані коштів, ані бажання. Бойовики ПРК не загрожують уряду в Єрбіле, з їхніми лідерами легше миритися та ділитися, аніж конфліктувати: за деякими даними, озброєні загони у Північному Іраку нараховують не менше 3,5 тисяч осіб. Характер місцевості у прикордонних районах провінцій Хаккарі та Ширнак такий, що контролювати його практично неможливо. Така ж ситуація була і в Чечні у 1995 — 2001 рр., коли через важкопрохідний гірський кордон з незалежної Грузії проникали чеченські сепаратисти. Останнім часом антиамериканські настрої у Туреччині як ніколи міцні і підтримуються більшістю ЗМІ. Жодна з політичних партій, яка брала участь у виборах 2007 р., не виступала з проамериканських позицій (на відміну від країн ЄС, у яких в 2006 — 2007 рр. до влади прийшли проамериканські сили). Насамперед це пов’язано з операцією у Іраку, яка сприймається як війна проти єдиновірців, а також з різким загостренням курдської проблеми. Сьогодні майже 80% населення Туреччини вважають США головною загрозою національній безпеці країни (дані квітня 2007 р.) Сьогодні Туреччина у досить складній ситуації. Невирішене курдське питання боляче б’є по уряду партії «Справедливості та Розвитку», якій вдається ось уже п’ять років забезпечувати політичну та економічну стабільність у країні. Загострення курдської проблеми на руку націоналістам та військовим, які критикують ПСР «справа», наполягаючи на негайному силовому рішенні проблеми. З одного боку, без операції на сусідніх Іраку територіях вирішити проблему проникнення бойовиків майже неможливо. З другого — вторгнення у Курдистан може призвести до незворотних наслідків, які зачіпають цілісність країни. США уже неодноразово застерігали Туреччину від вторгнення на територію суверенної держави Ірак. Однак ані перемир’я, яке декларувалося керівництвом ПРК, ані домовленості про протидію тероризму, досягнені між прем’єр-міністрами Туреччини та Іраку, ані обіцянки Вашингтона вирішити проблему тероризму зусиллями військ коаліції не зупинили перестрілки на кордоні. Якщо Генеральний штаб Туреччини у найближчий час не віддасть наказу про перехід кордону, то ситуація розвиватиметься за таким сценарієм: — США, ЄС, уряди Іраку та Іракського Курдистану засуджують вторгнення, використовуючи медійний ресурс, однак у хід військових дій не вмішуються; — про наслідки вторгнення та жертви транслюють всі канали курдського телебачення, які базуються у Північному Іраку, США та ЄС. Через наявність супутникового телебачення по всій Туреччині етнічні курди надають перевагу закордонним каналам курдською мовою (власне, національне якісне телебачення у курдській Анкарі так і не вдалося створити); — пропаганда курдських телевізійних каналів впливає на курдську меншість у Туреччині, побуджає курдів на акції протесту — від мітингів та демонстрацій до здійснення терористичних актів та створення незаконних збройних формувань. Військові дії затягується, починається партизанська війна по обидва боки кордону з усіма наслідками; — США дипломатичним шляхом тисне на Туреччину, скорочує або навіть зовсім припиняє поставки озброєнь у цю країну. Туреччина стає ще одним учасником Великого Близькосхідного конфлікту. Наслідки вторгнення для Туреччини: — поновлюється курдська проблема у повному обсязі зразка 80 — 90 рр. ХХ ст. У країні постійні теракти, у партизанських формуваннях активну участь беруть громадяни Туреччини курдського походження. Нарощується політична нестабільність. Популярність уряду Ердогана падає, зростає вплив націоналістів — прибічників жорсткої війни — та лібералів — прибічників припинення операції. Усі зусилля направлені на вирішення курдської проблеми, вжиті в останні десять років, виявляються марними; — завдяки негативному висвітленню подій у ЗМІ США та ЄС створюється негативний образ Туреччини як держави-агресора. Послаблюються економічні зв’язки Туреччини з іншими країнами, особливо туристичні. Відсутність туристів на курортах викликає масове безробіття у туристичному секторі, процент курдів у якому сягає часом до 60%. Багато хто з них стане активним учасником незаконних збройних формувань; — витрати на операцію, зниження доходів з туризму, зниження експорту активно впливають на погіршення загальної економічної та соціальної обстановки у країні, що загрожує поверненням Туреччини до епохи нестабільності, постійних економічних криз та військових переворотів. Можливий прихід до влади проамериканськи налаштованих лібералів, які закликатимуть перекласти проблему регулювання на США та міжнародниі організації. Наслідки вторгнення для США: — США займеться регулюванням конфлікту та виступить у ролі миротворця, що посилить позиції Вашингтона на Близькому Сході; — можлива операція Туреччини не зачепить позиції американських та англійських нафтових компаній у Іраку, бо більшість нафтодобувних районів далеко від районів операції; — позиції Туреччини в регіоні, яка здійснює дедалі самостійнішу, незалежнішу від США політику, буде послаблено; — ціни на нафту зростуть, що позитивно відіб’ється на економіці США та курсі долара. Можливі виходи для Туреччини з ситуації, що склалася: — Туреччина розраховує здійснити військову операцію швидко, з використанням найновішої техніки, без наслідків для мирного населення Іраку. Однак досвід Ізраїлю (операція проти ліванського руху «Хізбалла») та Росії (операція з відновлення конституційного порядку в Чечні) свідчить про надзвичайну складність здійснення таких акцій та низьку вірогідність їх вдалого завершення у короткі терміни; — Туреччина може піти на нестандартні кроки з пошуку союзників у Ірані, Сирії та Росії. Росія може стати союзником Туреччини у цій операції, бо є надійним постачальником озброєння і має досвід таких операцій. Росії підтримка операції турецьких військ не загрожує зростанням тероризму в країні внаслідок відсутності суспільних кордонів з учасниками конфлікту та низьким відсотком курдського населення; — Туреччина може звернутися до міжнародної спільноти в особі ООН для співробітництва з урегулювання конфлікту. Військова операція Туреччини у Північному Іраку посилить позиції США на Близькому Сході. США вигідний хаос у регіоні та задіяння у конфлікті як можна більшої кількості учасників. Війна відверне увагу населення Іраку від протидії окупації, послабить Туреччину, яка з найближчого союзника поступово перетворюється на конкурента. Конфлікт посилить негативний образ Близького Сходу та ісламу в Європі, США та інших країнах, створить враження про регіон як про джерело нестабільності, який потребує постійного регулювання, втручання зовні, нездатності близькосхідних народів самим вирішувати свою долю. За матеріалами Санкт-петербурзького |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |