Назустріч Пекіну-2008

8 серпня 2008 року в столиці Китаю — Пекині в чаші нового стадіону «Пташине гніздо» спалахне олімпійський вогонь, який ознаменує «старт» 29-х Літніх Ігор — всесвітнього свята молодості, сили і аматорського спорту.

А почався олімпізм ще в Стародавній Греції. На землі Еллади та Риму змагання з невеликими перервою проводилися майже 12 століть. Повернемося до витоків зародження Олімпійських Ігор.

Еллада подарувала світу Олімпіади

Грецька цивілізація одна з найстародавніших у світі. Вона залишила великий слід у світовій історії. Досі нею захоплюються сучасні філософи, вчені, діячі культури і, звичайно ж, атлети. Греки були однією з перших націй, у яких фізичні вправи і спорт стали нормою в їхньому повсякденноaму житті.

Перші достовірні історичні дані про проведення Олімпійських ігор датуються 776 р. до н.е. Саме цей рік вибито на знайденій мармуровій плиті, де згадується ім’я Олімпійського переможця з бігу кухаря Кореб із Єліди.

Зародження Олімпійських ігор у Стародавній Греції збіглося за часом, коли історію робили міфи та легенди. З творів старогрецьких істориків, філософів і поетів ми дізнаємося, що стародавні Олімпійські ігри пов’язували з іменами народного героя Геракла, легендарного царя Пелопса, спартанського законодавця Лікурга та еллінського царя Іфіта.

У другій оді старогрецького поета Піндара мовиться, що поява Олімпійських ігор пов’язана з ім’ям Геракла. У ХІІІ столітті до н.е. еллінський цар Авгій віддав наказ Гераклу вичистити королівські стайні, які не прибирали протягом року, за один день. Використовуючи свою силу, Геракл змінив напрямок русел двох річок, пропустив їх через стайні так, що вода допомогла йому виконати роботу вчасно. Коли цар відмовився виконувати свою обіцянку і віддати Гераклу частину своїх коней, то він убив царя і членів його сім’ї, влаштувавши на честь цього великі змагання, присвячені Зевсу, які нібито і поклали початок Олімпійським іграм.

За іншою легендою, засновником Ігор називався Пелопс. Перемігши у перегонах на колісницях, він на згадку про свою перемогу вирішує влаштовувати Олімпійське свято і проводити спортивні змагання.

Але є і третя, далеко не остання, легенда виникнення Олімпійських ігор. Легенда свідчить, що еллінський цар Іфіт після епідемії чуми звернувся до дельфійського оракула за прогнозом щодо подальших дій. Оракул відповів, що він повинен утримуватися від воєн, зміцнювати зв’язки з еллінськими містами і кожен рік влаштовувати урочистості.

Афіни та Спарта домовилися про організацію Олімпіад як інструмент встановлення миру між державами. Як відомо, Афіни ворогували головним чином зі Спартою. Тому Іфіт запропонував спартанському народному законодавцю Спарти — Лікургу спільно найти можливість встановлювати хоча б тимчасове перемир’я між Афінами та Спартою. І так виникла ідея проводити спортивний форум раз на чотири роки. Після довгих суперечок вони уклали угоду в 884 р. до н. е., текст якої був висічений на металевому диску. Згідно з угодою, щоб дати можливість атлетам та гостям прибути на змагання, оголошувалося священне перемир’я на три місяці.

Попри войовничість греків, ця домовленість свято дотримувалося. У разі порушення священного перемир’я — екихирія — жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф і позбавити місто або людину права участі в майбутніх Олімпійських іграх.

Деякі дослідники стверджують, що Олімпійські ігри проводилися на честь свята урожаю. Тому і переможці нагороджувалися саме оливковою гілкою і вінком. Час проведення Ігор — серпень — вересень (є історичне підтвердження цій версії).

Слава Олімпії в стародавньому світі була дуже велика. Її прославляли поети, про неї говорили історики, філософи й оратори, про неї складали міфи і легенди. Піндар присвятив Олімпії і іграм багато своїх од. «Немає іншої зірки, благороднішої за сонце, що дає стільки тепла і блиску в пустелі неба. Так і ми прославляємо ті, що зі всіх Ігор благородніші — Олімпійські ігри», — писав поет.

Олімпія — в північно-західній частині Пелопоннеса, 20 км від Іонічного моря, 275 км від Афін і 127 км від Спарти. З південного боку її омивала річка Алфей, із західного — річка Поклаж, а з північного — височіла знаменита гора Кронос. На сході тягнулася низина, що заливалася під час повені водами Алфея. Вибір такого місця для олімпійського стадіону пояснюється тим, що схили Кроноса служили природною трибуною для глядачів, на якій розміщувалося 40 тис. чоловік.

На території Олімпії були: іподром, олімпійський стадіон на 50 тис. місць, гимнасій, двір, оточений колонадою, з доріжками для бігу, майданчиками для метання списчи то диску, боротьби, для різних вправ, ігор з м’ячем, кімнатами для гігієнічних процедур, лазнями. До гимнасію примикали житлові приміщення для учасників Олімпійських ігор.

На перших тринадцяти Іграх греки змагалися тільки в короткому бігу на стадію 175 — 192,27 м — саме від цього слова й походить назва «стадіон». Найбільший стадій був саме в Олімпії, оскільки його, за переказами, відмірював сам Геракл. Цей вид бігу більш як півстоліття був єдиним змаганням на олімпійському святі еллінів. Стартували бігуни із спеціальних мармурових плит, у яких були заглиблення для пальців.

Пізніше, в програму стародавніх Олімпійських ігор входили такі види — біг на 1,2 і 24 стадії; боротьба; п’ятиборство (пентатлон); кулачні поєдинки; перегони на колісницях, запряжених двома і чотирма кіньми; панкратіон, біг у військовому спорядженні. Як бачимо, програма стародавніх Ігор була зовсім іншою, ніж сучасна: багато було силових видів спорту.

 Всіх охочих взяти участь в Іграх за рік до їх відкриття вносили в особливі списки. Вони давали клятву, що готуватимуться до майбутніх змагань не менше дев’яти місяців. Підготовка відбувалася в спеціальних школах, перебування в яких оплачував сам учасник. Потім за 30 днів до відкриття Ігор усі потенційні учасники прибували в Олімпію на централізований збір. Їх розміщували в приміщеннях, що примикали до гимнасії. Прибулі на змагання атлети приступали до тренувань під наглядам спеціальних суддів («елланодіків»), які потім допускали спортсменів до Ігор.

Олімпіади: розширення учасників Ігор

Спочатку в Олімпіадах брали участь тільки жителі Пелопонессу. Потім — і представники сусідніх держав: Корінфу, Спарти та ін. У VI — II ст. до н.е. в Олімпійських іграх могли брати участь тільки вільнонарождені греки. Раби і люди негрецького походження, а також жінки, до Ігор не допускалися.

Для регулярних тренувань атлетів в Олімпії існували гимнасія і палестра. Остання була майданчиком, посипаним піском, на якій атлети займалися боротьбою, кулачним бо­єм, стрибками в довжину. Незрідка палестри називалися гимнасіями.

Олімпійський гимнасій, який був не меншим за головний стадіон в Олімпії, мав відкриті і криті доріжки. Тут тренувалися бігуни, метальники. Головною частиною гимнасії був портик завдовжки 219,5 м і завширшки 11,3 м. Саме тут була доріжка, яка точно відповідала олімпійській дистанції — одній класичній стадії.

Жінки не лише не брали участі в Олімпійських іграх, а й не мали права їх дивитися. Тільки одна жінка — жриця богині Деметри мала право спостерігати за ними з ложі. У разі порушення цієї заборони винну скидали зі скелі — дуже суворе покарання того часу.

За всю багатовікову історію стародавніх Олімпіад тільки одна жінка порушила заборону і з’явилася в Олімпії під час Ігор. Це була Ференіка — донька знаменитого кулачного бійця, яка керувала підготовкою свого сина до Ігор. Коли юнак відправився до Олімпії, Ференіка, перевдягнувшись у вбрання вчителя гімнастики, послідувала за ним. Її син отримав перемогу в кулачному поєдинку, і мати, з радості забувши про обережність, кинулася його вітати. Всі зрозуміли, що перед ними перевдягнута жінка. Зрозуміло, що жінці загрожувала страта. І лише прохання глядачів врятували її. Судді пробачили жінці, але тут же ухвалили, що надалі тренери, які супроводжують атлетів, мають сидіти голими за особливою загорожею.

 В перемозі на Олімпійських іграх греки бачили добрий знак — прихильність богів до атлета, а також до міста, звідки він був родом. Особливо почесною вважалася перемога на стадіодромі. Ім’ям атлета, який виграв ці змагання, називали наступну Олімпіаду. Олімпіоніків (переможців Ігор) вінчали в храмі могутнього бога Зевса оливковою гілкою, зрізаною золотим ножем у священному гаю. Зазначимо, що від кількості атлетів-переможців залежав політичний престиж міста в еллінській державі.

Серед античних олімпіоников найбільших успіхів досягли Леонідас з Родоса (164 — 152 рр. до н.е.), який отримав 12 перемог на стадіодромі, з діаулосу (дві стадії) та бігу в екіпіровці; Астілос з Кротона (488 — 476 рр. до н.е.) — 7 перемог з тих же видів бігу, Хіоніс з Лаконії (664 — 656 рр. до н.е.) — 6 перемог з бігу і стрибків, Мілон з Кротона (540 — 516 рр. до н.е.) — 6 перемог і Гіппісфен зі Спарти (624 — 608 рр. до н.е.) — 5 перемог з боротьби.

Популярність Ігор сягла свого апогею в V і IV ст. до н.е. Вони стали інтернаціональними за складом учасників. В Іграх брали участь представники багатьох країн Середземномор’я — Африки, Італії, Сицилії і навіть країн Азії. У цей час скасовуються основні заборони, що діяли раніше: до змагань допускаються іноземці, а також вихідці з незаможних верств населення.

Олімпійські ігри не припинилися і тоді, коли Еллади почала втрачати могутність і грецькі землі в 146 р. до н.е. завоював Рим. У перші роки становлення Римської імперії її жителі зацікавилися Іграми. У ті роки Олімпія перетворилася на могутнє туристичне місто з великою кількістю спортмайданчиків та готелів. У Іграх вже брали участь не тільки греки і римляни, а й представники країн Азії і Африки. Поступово професіонали на Іграх витісняли аматорів. Олімпійські ігри жорсткішими. 394 р. римський імператор Феодосій I, який насильницькими методами насаджував на території імперії християнство і язичницький обряд, заборонив проведення Олімпіад. Водночас, як зазначають історики, він лише виконав вирок часу — цілі суспільства і цінності олімпізму стали вже тоді несумісними.

Протягом 1168 років було проведено 293 Олімпіади. Історики стверджують, що представники нижчих верств населення активно виступали на Олімпіадах після 400 р. до н.е., а представники вищих верств змагалися переважно в кінних перегонах.

Значення Олімпійських ігор

На той час Олімпія була історичним і культурним центром Стародавньої Греції з великою кількістю стародавніх пам’яток першої половини II тисячоліття до н.е. Святими місцями вважалися гора Кронос, пагорб Пелопса, вівтарі Зевса, Геракла і Гіпподамії. Потім з’явилися храми Зевса, Гери. Найвідомішим храмом був Олімпіум, де стояла величезна статуя Зевса (заввишки 12 м), виконана Фідієм із слонової кістки і золота.

Олімпія сильно постраждала за часів римського імператора Сулли, який дозволив своїм солдатам у 85 р. до н.е. розграбувати її скарби. Відомо, що він наказав 175-ту Олімпіаду 80 р. до н.е. провести в Римі. Під час римського періоду Олімпійські ігри поступово втрачали свій колишній розмах і значення, та й сама Олімпія занепала. Увага до міста знову посилилася в II в. н.е. На Олімпійські ігри приїжджали спортсмени з Александрії, Сірії, Фінокії, Вірменії та ін. Цей розквіт Олімпії пов’язаний з впливом християнських ідей на громадян Римської імперії. А ось у IV ст. н.е. Олімпійські ігри втратили багато своїх традицій — їхні організатори вже навіть не фіксували імен переможців.

Невдовзі після заборони Олімпійських ігор (394 р. н. е.) споруди для проведення Ігор було знищено, а в 522 і 551 рр. н.е. сильні землетруси остаточно зруйнували Олімпію.

Про ступінь популярності Олімпійських ігор свідчить хоча б той факт, що старогрецький історик Тімей в основу літочислення поклав відлік часу за Олімпіадами. У цей час Олімпійські ігри існували майже паралельно з рабовласницьким ладом і були віддзеркаленням йо­­го проблем і суперечностей.

Відродження свята спорту

Історики називають багато спроб відродження стародавніх олімпійських ігор у ХVI — ХIХ ст. Це були спортивні свята, фестивалі, але не Олімпіади з античним розмахом.

Відродженню Олімпійських ігор у ХІХ столітті сприяли такі передумови. По-перше, про перші Олімпійські ігри, за винятком Середньовіччя, ніколи не забували. Інтерес до них особливо зріс після публікації книги археолога І.Вікельмана про Стародавню Грецію, а також про розкопки в Олімпії, розпочаті іншим німецьким археологом Е.Куртісом у 1875 році. По-друге, в цей період у різних країнах вже складалися свої системи фізичного виховання: німецька (І.Гутс-Мутс, Г.Фіт, А.Шпісс, Ф.Ян та ін.), англійська (Д.Локк, Т.Арнольд, Г.Спенсер), французька (Жан-Жак Руссо, Д.Аморос, Ж.Демені), шведська (П.Х.Лінг, Я.Лінг), чеська (М.Тірш), російська (Е.Покровський, Е. Дементьєв, П.Лесгафт). По-третє, в 1860 — 1880 рр. розпочинаються широкі спортивні контакти, з’являються національні і перші міжнародні спортивні об’єднання. 1863 р. в Англії, створюється перше національне об’єднання — футбольна ліга; 1864 р. відбулася зустріч студентських команд Кембріджського та Оксфордського університетів з легкої атлетики, у які було включено біг на 440, 200 і 120 ярдів з бар’єрами, стіпль-чез, стрибки в довжину і висоту; 1881 р. створюється Європейська асоціація гімнастики; 1888 р. в Америці виник любительський легкоатлетичний союз та ін. По-четверте, з виходом спорту на міжнародну арену виникла необхідність проведення великих комплексних змагань. З’явилися пропозиції про включення спортивних організацій до програми міжнародних ярмарків. Думка про відродження Олімпійських ігор наприкінці ХIХ ст. вже опанувала суспільством. Цю ідею змогла втілити в життя одна людина — французький просвітитель П’єр де Кубертен (1863 — 1937 рр.).

Пьер де Кубертен — ініціатор відродження Олімпійських ігор

Він народився 1 січня 1863 року в Парижі в родині живописця із стародавнього роду Фреда де Кубертена. У дитинстві любив їздити верхи, займатися фехтуванням та веслуванням. У 12-річному віці йому трапилася книжка «Шкільні роки Тома Брауна», перекладена з англійської мови. Вона і зародила в ньому інтерес до фізичного виховання. Ще дитиною він разом з батьками побував в Італії, Німеччині, Австрії і Швейцарії. В юнацькому віці кілька разів відвідував Англію. Величезний вплив на нього мала філософія Томаса Арнольда, одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання у 1828 — 1842 рр. Закінчив ліцей у Парижі, вступив до Паризького університету, після закінчення якого став бакалавром мистецтва, науки і права. Потім продовжив освіту у Вільній школі політичних наук у Парижі, де ознайомився з французькою філософією, історією англійської освіти. Великий вплив на нього мав батько Карон, професор гуманістичних наук і риторики, який викладав йому грецьку мову, історію Римської імперії і багато розповідав про стародавні Олімпійські ігри. Поза сумнівом, політичні події в Європі, насамперед поразка Франції у війні з Пруссією, сильно вплинули на його виховання і погляди.

П. Кубертен присвятив себе освітній реформі у Франції і вивченню різних систем фізичного виховання. У 1886 — 1887 рр. він опублікував кілька статей з цих питань. На відміну від багатьох сучасників він не копіює зарубіжний досвід, а створює на його основі щось нове, закликаючи, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді на основі німецької гімнастики.

За словами самого Кубертена, його кампанія за відродження Олімпійських ігор стартувала 30 серпня 1887 року після публікації статті, в якій він звернув увагу французів на необхідність більш різносторонньої фізичної підготовки дітей у школах і оголосив про створення Ліги фізичного виховання. 1888 р. Кубертен видає книжку «Виховання в Англії», а через рік «Англійське виховання у Франції», у яких він ділиться своїми задумами з читачами.

Навесні 1893 р. Кубертен був офіційним представником Франції на Всесвітній виставці в Чікаго, відвідав американські університети. По дорозі додому в грудні 1893 р. він провів кілька днів у Лондоні і зустрівся з секретарем любительської спортивної асоціації Г.Гербертом. 1 серпня 1893 р. на зборах свого клубу Кубертен включив до порядку денного додаткове питання про можливість відродження Олімпійських ігор.

Олімпійський конгрес (1894 р.)

У січні 1894 р. П.Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу до багатьох зарубіжних клубів. 16 червня 1894 р. у великому залі паризької Сорбони зібралося близько 2 000 осіб. В останню мить у запрошеннях зробили запис «Конгрес відродження Олімпійських ігор». На конгресі були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, зокрема США, Італія, Іспанія, Росія, Угорщина, Аргентина, Нова Зеландія, Бельгія, Швеція, Богемія. Делегатів конгресу розділили на дві секції. Перша обговорювала проблеми аматорства.

Напередодні конгресу, 15 червня, Кубертен в «Ревю Парижа» опублікував статтю «Відродження Олімпійських ігор». Тому обговорення принципів олімпізму звелося в основному до тих пунктів, які позначив у своїй статті Кубертен, а саме:

- як і стародавні часи, сучасні Олімпійські ігри потрібно проводити раз на чотири року;

- відроджені Ігри (на відміну від стародавніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. У них ввійдуть ті види спорту, які культивуються в ХIХ столітті;

- ігри — для дорослих;

- гроші надходитимуть тільки для організації, будівництва споруд і проведення урочистостей;

- сучасні Олімпійські ігри повинні бути «пересувними», тобто проводитися в різних країнах.

Найважливішою частиною роботи другої секції стало створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), члени якого повинні пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.

Створення МОК та його Хартія

Створення МОК на конгресі слід вважати одним з головних кроків у справі відродження Олімпійських ігор. Список його членів підготував Кубертен — 15 осіб з 12 країн (Франція, Росія, Швеція, США, Німеччина, Угорщина, Англія, Аргентина, Нова Зеландія, Італія, Бельгія). Генеральним секретарем МОК був Кубертен, президентом — Д.Вікелас (1835 — 1908), грецький поет, представник грецького гімнастичного союзу. Під час обговорення на конгресі питання про організацію Ігор I Олімпіади Вікелас відстояв пропозицію про її проведення в 1896 р. в Афінах. Вікелас зробив значний внесок в організацію і проведення Ігор I Олімпіади 1896 р. Після їх закінчення він передав пост президента МОК П’єру де Кубертену і присвятив себе літературній діяльності.

На I Олімпійському конгресі було прийнято Олімпійську Хартію. Її основні положення розробив П’єр де Кубертен. У Хартії визначено мету, завдання МОК, його організацію, структуру, основні принципи Олімпійського руху.

Кубертен дбав, щоб МОК був справді інтернаціональним. Не випадково в його назві на першому плані слово «Міжнародний», а потім вже — «Олімпійський». I Олімпійські ігри було вирішено провести 1896 р. в Афінах. Король Греції прислав Кубертену телеграму зі словами подяки членам конгресу про відродження Олімпійських ігор. Процесу їх відродження і створення МОК сприяв бурхливий розвиток зв’язку і транспорту. Це полегшило обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, сприяло проведенню світових промислових і торговельних ярмарків, конференцій, виникненню міжнародних організацій, зокрема спортивних.

Звісно, Кубертен використовував стародавні звичаї як джерело натхнення, щоб служити встановленню миру між народами.

Олімпійську тему досліджував
Сергій Лебедько