Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Детективне агентство «Місячне сяйво»: українські перспективиПро приватних детективів ми зазвичай знаємо з голлівудських фільмів та серіалів. Майк Хаммер, яких ходить у м’ятому капелюсі та з цигаркою в зубах, Ніро Вульф, що майже ніколи не виходить з дому та любить орхідеї — ці та ще багато інших літературних та кіно-образів формують уявлення людей про роботу приватного детектива. В Україні, на відміну від країн Заходу, приватні детективи залишаються героями книжок та фільмів. Але більше всього мені хочеться хоч на якийсь час не споглядати за виразом обличчя Ніро Вулфа. У житті не бачив кислішої пики. Я чудово розумів, що його особливо вибило з колії. Це дуже сумна історія. Недавні скандали, пов’язані з підслуховуванням телефонних розмов, привернули увагу до деяких сторін діяльності приватних детективів. Виявилося, наприклад, що всього 590 слідчих мають ліцензію від секретаря Нью-йоркського відділення держдепартаменту; що 432 з них працюють у Нью-Йорк-сіті; що при отриманні ліцензії ніхто з них не складав письмового іспиту і жодних довідок щодо професійної кваліфікації претендентів взагалі не наводилося; нарешті, що в держдепартаменті не мають ані найменшого уявлення про те, скільки оперативників працюють на слідчих — оперативники, які працюють за наймом, зазвичай взагалі не мають ліцензій. Рекс Стаут, «Забагато детективів»
Усупереч та завдяки відсутності правової бази для діяльності приватних детективів представники багатьох професій фактично виконують функції, подібні до тих, що їх виконують приватні детективи, наприклад, у США. Адвокати, банківські працівники, навіть журналісти часто збирають інформацію про своїх клієнтів або героїв статей. До цього списку потрібно додати охоронні фірми та служби безпеки різних приватних установ. Іноді цим займаються і представники правоохоронних органів — у приватному порядку і за окрему плату. Наприклад, моєму знайомому, який працює у маленькій страховій компанії, один колишній міліціонер допоміг знайти інформацію про клієнта і тим самим уникнути можливих неприємностей. Але це все послуги нелегальні, бо така діяльність не регулюється жодними законами. З усіма відповідними наслідками — від неможливості використання результатів цих «аматорських» розслідувань у суді до несплати податків до бюджету. Такий стан справ свідчить, що сьогодні є попит на послуги приватних детективів. Особливо в умовах, коли правоохоронні органи наскрізь корумповані і звертатися до них по допомогу — часто означає серйозний «вльот» на гроші без гарантії результату. Що вже там казати про якусь конфіденційність. Ніша на ринку практично порожня, попит на послуги шалений, а отже, мусить знайтися хтось, хто спробує цю нішу заповнити. Але для цього діяльність приватних детективних агентств потребує законодавчого регулювання та контролю. Такі спроби були. За останні десять років у Верховну Раду чотири рази вносилися проекти закону про приватну детективну діяльність. Однак усі вони з тих чи інших причин були забраковані Головним науково-експертним та/або Головним юридичним управлінням. Більшість цих проектів були відверто «передрані» із російської юридичної практики, у якій діяльність приватних детективів та детективних агенцій регулюється законами ще з 1992 року. Тому в поданих до Верховної Ради законопроектах траплялися цілі статті, що суперечили Конституції та чинним законам України. Отож не дивно, що їх спіткало заслужене забуття. Схоже, така ж доля чекає і на законопроект народного депутата Володимира Мойсика, поданий до парламенту в лютому цього року. До слова, Мойсик був співавтором такого ж законопроекту чотири роки тому. Однак різниця між цими документами несуттєва. Що ж пропонує Мойсик цього разу? Згідно з його законопроектом, приватним детективом може бути громадянин України, який досяг 21 року, має базову вищу освіту, є психічно здоровим, не має судимості та отримав у встановленому порядку свідоцтво про право на здійснення приватної детективної діяльності. Він не може обіймати будь-яку посаду в органах державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронних та судових органах. Приватний детектив має право усно або письмово отримувати необхідну інформацію, здійснювати зовнішній огляд споруд, приміщень, інших об’єктів за згодою їхніх власників. Йому дозволено оглядати та вивчати матеріали, предмети, документи за згодою їхніх власників або законних користувачів, отримувати на договірній основі письмові висновки та усні консультації фахівців, здійснювати візуальний контроль у громадських місцях, транспорті та на відкритій місцевості. Ще він має право затримувати зловмисників на місці злочину. Як бачимо, частина цих пунктів потребує добровільної співпраці з боку зацікавлених осіб, за деяких обставин — тих, чию діяльність розслідуватиме детектив. Тому сподіватися на їхню підтримку наївно. Фактично, закон дає змогу приватним детективам займатися тим, що на практиці буде неможливим або супроводжуватиметься об’єктивними труднощами. Тобто якщо цей законопроект затвердить парламент, в Україні з’являться приватні детективи, які не нічого не зможуть робити, а отже, особливого сенсу у їхньому існуванні не буде. З іншого боку, неймовірно високий попит (а отже, і ціна) на послуги приватних детективів просто-таки підштовхуватиме їх до порушення закону, якщо гонорар буде достатньо високим. Якби такий законопроект вносив хтось інший — таку людину ще можна було б запідозрити в недосвідченості чи наївності. Але колишній суддя Верховного Суду України Володимир Мойсик чудово знає, чому його прожект утопічний і не може бути реалізованим без впровадження концептуальних змін, запропонованих хоча б у Концепції реформування кримінальної юстиції України. Ключових моментів тут кілька. Найголовнішою проблемою сучасного українського слідства є те, що порушення та розслідування кримінальних справ є де-факто повноваженням прокуратури. Тобто хоче — розслідує, не хоче — не розслідує. Можна, звичайно, поскаржитися до суду і навіть домогтися скасування постанови про відмову в порушення справи, але на практиці це потерпілому мало чим допоможе, адже займатися оперативно-розшуковою діяльністю можуть лише «компетентні органи». А вони, як то кажуть, «можуть копати, а можуть — не копати», а в найгірших випадках — можуть запросто «поховати» справу. В Концепції з цього приводу сказано таке: «Доцільно підвищити процесуальний вплив потерпілого як сторони обвинувачення на кримінальне переслідування, підтримання обвинувачення у суді та припинення кримінального провадження. Потерпілому має бути забезпечено право доступу до правосуддя». І доки потерпілий не отримає права і можливості особисто ініціювати кримінальне переслідування не лише по вкрай незначній категорії справ «приватного обвинувачення», а й по всіх справах — будь-які інші реформи не матимуть жодного значення. У Концепції зазначено також, що досудове розслідування має полягати «… у збиранні (оприлюдненими і неоприлюдненими методами) і фіксації фактичних даних про обставини вчинення злочинів і кримінальних вчинків та встановленні осіб, які їх вчинили. Визнання зібраних даних має здійснювати тільки суд у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту. Щоб забезпечити дотримання принципів змагальності, публічності та диспозитивності, необхідно вдосконалити процесуальну регламентацію процедур збирання і надання суду інформації сторонами захисту та обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв. Сторони мають отримати рівний доступ до експертних знань. Вибір експертів повинен залежати винятково від сторони». Тобто друге важливе питання — впровадження справжньої процесуальної рівності захисту та обвинувачення. Доки адвокат мусить принижено клопотатися перед слідством про проведення якихось слідчих дій — про жодну процесуальну рівність не йдеться. Нерівність породжує монополію, монополія призводить до зниження якості слідства, що ми, власне, зараз і спостерігаємо. «Вісім стадій радянського кримінального процесу», які хоч якось працювали в тоталітарній країні, зараз повністю зруйнували кримінальну юстицію, комерціалізували її, перетворили на механізм «видоювання лохів» замість забезпечення невідворотності покарання, розбестили та корумпували практично всіх задіяних «у системі», і це зрозуміло будь-кому, хто хоч раз мав справу з українськими слідчими органами та судами. Власне, у випадку ліквідації монополії прокуратури на підтримання обвинувачення та забезпечення справжньої процесуальної рівності прокурорів та адвокатів — ніякі «органи слідства» не будуть потрібні. Поліції, яка займатиметься збиранням первинних доказів, буде цілком достатньо. Така система чудово працює в розвинутих країнах і є повністю виправданою, на відміну від сучасного заформалізованого українського слідства, яке щорічно отримує «на додаткове розслідування» величезну кількість справ. «Матеріали, документи і інформацію про свідчення надаватимуть до суду безпосередньо сторони захисту і обвинувачення. На цьому етапі судового провадження необхідно запровадити інститут визнання у суді фактів, що підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами, не обтяжуючи суд їх дослідженням під час судового розгляду справи», — продовжують мріяти автори Концепції. Справді, це було б чудово. Тільки для цього треба «лише» написати та «пропустити» через Верховну Раду принципово новий Кримінально-процесуальний Кодекс. Враховуючи ж обсяги оборотів «чорного ринку» замовних кримінальних переслідувань та «відмазувань», а головне — участь у цьому «бізнесі» значної частини наших народних депутатів, кожен сам може оцінити перспективи для країни отримати такий концептуально новий Кодекс. Якщо відверто, то вони практично нульові. Справді, в Концепції йдеться і про приватних детективів. «Для забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін обвинувачення і захисту слід завершити становлення адвокатури як незалежної самоврядної організації, яка здійснює функцію захисту у кримінальному провадженні, передбачити можливість створення та регламентування діяльності приватних детективів (детективних агентств)». Тобто детективи та закон про них мають бути останньою кремовою трояндою на цьому «реформувальному торті», але аж ніяк не нижнім коржем. Який з усього цього висновок? Простий — не тим ви, панове депутати, займаєтеся. Безглуздо намагатися будувати дах будинку, не звівши попередньо стін. І Мойсик це або добре знає і просто піариться на безпрограшній темі, або йому краще займатися чимось іншим, а не проблемами юриспруденції. А поки не буде концептуально реформовано кримінальну юстицію, люди все одно отримуватимуть потрібну їм інформацію, але — на чорному детективному ринку. І використовуватимуть цю інформацію на власний розсуд і для власних цілей. Можливо, навіть злочинних… Тетяна Монтян |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |