Печерні міста Криму Мангуп-Кале(Частина 1)

На півдні Бахчисарайського району Криму на плато однойменної гори знаходяться руїни стародавнього печерного міста Мангуп-Кале.

Місто зависло над навколишньою місцевістю більш як на 200 м. На північній її частині - чотири миси: Чамну-Бурун (Сосновий мис), Чуфут-Чеарган-Бурун (мис Виклику євреїв), Єллі-Бурун (мис Вітрів) і Тешклі-Бурун (Дірявий мис). Між мисами лежать яри: Табана-Дере (Шкіряний Яр), Гамам-Дере (Банний Яр) та Капу-Дере (Яр Воріт).

Мангуп-Кале – столиця середньовічного князівства Феодоро. Місто було розташоване на великій столоподібній горі Баба-Даг («отча гора») в південно-західній частині передгір’я. Його територія була захищена стінами і баштами і являла собою потужний оборонний вузол. Стрімким скелям не страшні були під час штурму фортеці стінобитні і метальні снаряди. Водночас висота, на якій розташовувалося місто, давала змогу із звичайного лука прострілювати всі підступи до нього.

Дослідники Мангупа не мають єдиної думки про час його появи. Одні вважають, що місто з оборонними спорудами виникло в VI ст., тоді ж воно стало центром південно-західної Тавриди, її головною фортецею. Інші датують виникнення міста до X–XI ст. і пов’язують цю подію з руйнуванням укріплень Єски-Кермена хазарами. Розкопки показали, що вже в перші століття нашої ери на плато Мангупа в районі мису Чуфут-Чеарган-Бурун існувало поселення. У V-VI ст. виникла невелика фортеця на мисі Тешклі-Бурун. У X столітті почалося будівництво великого міста, що зайняло згодом майже всю територію плато.

Залишки оборонних споруд відносяться до пізнішого часу –XIV–XV ст. Стіни з баштами і напівбаштами оперізували практично все плато. Їх не було лише там, де висота прямовисних скель перевищувала кілька десятків метрів. Написи на каменях, а також ціла низка письмових джерел свідчать про те, що в XIII–XV ст. місто називалося Феодоро. У XV ст. в російських і західноєвропейських джерелах його називали Мангупом. Володіли ним, як вважають дослідники, князі з вірменського роду, відомі візантійські діячі, що правили раніше в Трапезунді. Генуя називала їх “панами Феодоро”, росіяни – “мангупськими князями”. Територія князівства в західноєвропейських документах часто називається “Готієй”.

Час виникнення князівства точно не відомий, але воно, безумовно, існувало до татарської навали і було одним з найбільших у західній Тавриді. Його кордони на північному сході доходили до річки Кача, на заході – до земель Херсонеса, а на півдні князівству до появи Генуї, мабуть, належало все побережжя від Алушти до Балаклави.

На Мангупі є два джерела, що ніколи не пересихають та штучний колодязь, викопаний усередині цитаделі. Все це робило Мангуп містом, здатним протистояти будь-якому противникові того часу.

Археологічні розкопки дали рясний матеріал, що свідчить про розвиток ремесла і торгівлі в князівстві Феодоро і його столиці. Велика кількість ключів, замків, ножів, знарядь праці говорить про розвиток ковальського ремесла. Кераміка, серед якої є і херсонеська, - доказ інтенсивної торгівлі князівства. Влітку 1475 р. чиленна армія турків висадилася в Кафі (Феодосії) і після триденної облоги зайняла місто. Досить скоро все узбережжя Криму було захоплено турками. Їх армія дійшла до столиці князівства Феодоро – Мангупа. Шість місяців стояли турки біля неприступної фортеці, шість разів атакували місто, застосувавши тогочасний винахід – гармати.

Хоча цитадель було зруйновано, а всі її захисники загинули, мирне населення – християни і караїми (гілка юдаїзму) - ще кілька сотень років жило в місті. Особливий квартал населяли гулями – хлопці, краса яких залучала грошових клієнтів навіть з далеких країн.

Населення князівства складалося з нащадків таврів, скіфів, сарматів, алланів; у місті жили також греки і караїми, в невеликій кількості вірмени і татари, що прийняли християнство.

Коли карателі золотоординського темника Ногая розгромили і розграбували міста південно-західної Тавриди, Мангуп уцілів. Князівство Феодоро не загинуло і в 1399 році, коли полчища хана Едігея пройшли по цьому краю і впали від вогню багато міст і селища, зокрема Херсонес. Щоправда, мангульське князівство втратило частину території, на якій влаштувалися татари. А Генуя захопила частину прибережних територій, включаючи район нинішньої Балаклави, де побудувала фортецю Чембало. Та все ж князівство зберегло свою незалежність і ще довгий час залишалося досить-таки сильним. У XIV–XV воно зіграло помітну роль не лише на території Криму. Письмові джерела повідомляють про зв’язки князівства з Москвою і Валахією (Молдавією).

У 1475 році турецький десант висадився в Кафі і через тиждень вона здалася. Услід за нею було захоплено й інші генуезькі колонії в Тавриді. До Мангупа турецька армія підійшла в липні 1475 року. Вона зустріла відчайдушний опір його захисників. Облога тривала шість місяців. Жителі Мангупу склали зброю, не витримавши голодної зими. Турки розграбували місто, спалили більшість будівель, винищили майже всіх його захисників. Мангуп став адміністративним центром кадилика (округа), оголошеного власністю султана. Тут до XVIII ст. стояв турецький гарнізон. Коли турки пішли з півострова, програвши війну Росії в 1774 році, фортецею недовго оволоділи татари. Після приєднання Криму до Росії Мангуп покинули останні його мешканці.