Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Амбітний гравець вже набрав сили

Протягом останніх десятиліть принципово змінилася військова доктрина Китаю: замість оборонної тактики, орієнтованої на виснаження потенційних агресорів, вона стала наступальної, з більш мобільними армійськими з’єднаннями, орієнтованої на дрібні, локальні війни.

Найбільша армія у світі - НОАК (Народно-визвольна армія Китаю) була скорочена з 5 до 2,5 млн чоловік. Повним ходом йде переоснащення армії Китаю, що сьогодні на 80% озброєна російською зброєю.

Реформа китайської армії націлена головним чином на велику боєздатність і підвищення рівня технічного оснащення. Скорочується також кіль­кість офіцерів, а їхні фун­кції передаються нижнім чинам. За законом у Китаї в будь-якому армійському підрозділі повинний бути близько 30% солдатів - членів Комуністичної партії Китаю (КПК). У деяких елітних частинах число комуністів складає 40%. У цілому НОАК залишається вірною завітам великого комуністичного диктатора вождя Мао Цзэдуна, що у 1969 році заявив у передовиці головної китайської газети «Женьмінь Жибао»: «Ця армія завжди безстрашно йде вперед. Вона повна рішучості здолати будь-якого ворога, сама ж вона ніколи не скориться ворогу. Народно-визвольна армія завжди була і буде бойовим загоном. Навіть після перемоги по всій країні вона буде залишатися бойовим загоном протягом цілого історичного періоду, доти поки в країні не будуть знищені класи, а у світі буде існувати імперіалістична система. Отут не повинно бути ніяких непорозумінь і коливань. Не боятися труднощів, не боятися смерті! Ми неодмінно звільнимо Тайвань!»

За оцінками американських військових експертів, технологічне від­ставання китайської армії від американської складає від 15 до 20 років. Очевидно, що обігнати Америку у військовому відношенні Китаю не вдасться, не вдасться навіть наздогнати, тоді як стосовно Росії армія Китаю вже має серйозні переваги: високу боєздатність, велику чисель­ність, а також, як це вже визнали російські офіцій­ні особи, навіть озброєннями російського виробництва китайська армія оснащена краще і більше, ніж армія Росії, тому що майже усі військові новинки в Росії купує Китай, витрачаючи на це, за офіційними даними, $30 млрд у рік, а за неофіційними — усі $40—45 млрд.

У порівнянні з країнами-сусідами, Китай підсилюється у військовому відношенні швидкими темпами, що стало приводом для заклопотаності в багатьох країнах. Парламент Японії, традиційного геополітичного супротивника Китаю на Далекому Сході, у минулому році уніс поправку в Конституцію, що дозволяє значно підсилити обороноздатність перед лицем гіпотетичної загрози.

Китай неофіційно має претензії на території по всьому периметру свого кордону і веде мудру по-азійські політику. Щодо Тайваню позиція китайських керівників за 40 років так і не змінилася (Тайвань у Пекіні вважають територією, що належить КНР), то у відношенні інших прилеглих територій ведуться різні за інтенсивністю і по тактиці спеціальні заходи. У 35-мільйонній державі Непал, розташованій у Гімалаях, успішно діють збройні маоїстські повстанці, що уже кілька разів ставили країну на поріг громадянської війни.

Монголія не представляє ніякої загрози Китаю, але ця пустельна територія зовсім неприваблива в матеріальному сенсі і здатна бути только плацдармом для розгортання наступу на російський Східний Сибір і Далекий Схід. КНДР може бути приборкана Китаєм після скинення тамтешнього комуністичного режиму у випадку загрози застосування зброї. Китай здатен анексувати Північну Корею під приводом того, що ця країна має ядерну зброю і тому в стані анархії є небезпечної для світового співтовариства.

Цікаво також і те, що США у відношенні Тайваня відверто умили руки, зробивши недавно заяву, що «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих», і запропонувавши Тайваневі купити озброєнь в американських компаній на $15 млрд.

Очевидно, що, скільки б озброєнь Тайвань не закупив, цьому маленькому острову ніяк не зупинити військову машину величезного Китаю. Захоплення Тайваню неминуче, оскільки Китай не може не розраховувати на величезні і передові високотехнологічні виробничі потужності острова.

Америці дуже вигідно втягти Китай у будь-яку масштабну війну, щоб послабити цю країну, міць якої росте. І американці розуміють, що Тайванем доведеться пожертвувати з благою метою: легкість, з яким упаде острів, буде чинником, що підсилить апетити китайських військових. Але Тайвань ще не кінцева стратегічна мета американської зовнішньої політики, ціль США - зіштовхнути Китай з Індією або Росією у великому конфлікті, що нарешті зможе трохи послабити військову міць китайського «дракона».

Для оволодіння Тайванем у Китая уже є всі юридичні підстави. На початку 2005 року Всекитайські збори народних представників (парламент КНР) прийняли закон, у якому говориться про можливість застосування військової сили проти «заколотного острова». Закон був прийнятий одноголосно. Засідання завершилося бурхливими оваціями. У документі є застереження, у якому саме випадку КНР почне збройний конфлікт з островом: «Якщо всі умови для мирного об’єд­нання будуть вичерпані». Єдиний стримуючий фактор - існування договору Організації Держав Пів­денно-Східної Азії (СЕАТО), підписаний у 1951 році США, Австралією і Новою Зеландією, по якому у випадку китайської агресії в Азії країни - учасники договору повинні почати спільні дії проти Китаю, у тому числі військові. Таний договір був укладений у часи повного занепаду КНР, коли країна не мала ядерної зброї. Зараз союзники з СЕАТО навряд чи зважаться на війну проти могутнього Китаю.

Якісний ріст потуги армії Китаю є головною військовою загрозою для Росії в найближче десятиліття. Очевидно, що за кілька років Китай вирішить усі питання з територіями по своєму периметру. У минулому китайська армія робила пробні збройні вилазки проти СРСР і ядерний потенціал останнього не був для КНР стримуючим фактором. Нині Китай має великий запас ядерних зарядів.

Крім того, Китай претендує на російський Далекий Схід, вважаючи його «своїм». Ці землі стали російськими тільки під час другої опіумної війни 1856—1860 років, у якій Англія і Франція спільно розбили Китай, а царська Росія мудро втрутилася в остаточний розподіл захоплених земель, розжившись величезними далекосхідними територіями, де в 1861 році і був заснований морський порт Владивосток.

Після врегулювання внутрішніх проблем і вигнання гоміньданівців на Тайвань наприкінці 40-х років XX століття Китай почав зміцнюватися під керівництвом комуністичного уряду, і прикордонні конфлікти траплялися практично з усіма країнами, з якими він граничить. У 1969 році відбулися радянсько-китайські прикордонні конфлікти на острові Даманському (на ріці Уссурі) і в Казахстані (озеро Жаланашколь). У 70-і роки Китай воював також з Індією і В’єтнамом за прикордонні території. Постійні експедиції китайської армії часів громадянської війни в Бірму і Корею підтвердили репутацію Китаю як країни досить агресивної до своїх сусідів.

В 2005 році відбулися російсько-китайські вій­ськові маневри на півострові Шаньдун. Вони послужили причиною радісних реляций російських урядових ЗМІ, і хоча сценарій навчань носив нібито антитерористичний характер, зовсім очевидно, що ці навчання могли бути репетицією захоплення відомого острова. Китайцям цікаво вивчити силу і можливості російської зброї перед його закупівлею і застосуванням. Усі запевнення російських військових у тім, що Китай - наш вічний партнер і союзник, видаються у світлі фактів дуже недалекоглядними. Армія Росії має зараз серйозні проблеми з новими зразками зброї, укомплектацією особовим складом, військовою дисципліною. У Росії є кілька років, щоб переозброїти і навчити свою армію, і якщо ми цього не зробимо, те вже через кілька років можемо безнадійно відстати від КНР.

У світовій історії є багато прикладів, коли спіль­ні військові навчання, сприймані однією стороною як союзницька взаємодія, розглядалися іншою стороною як розвідувальна операція. Такий цинічний прагматизм ввійшов у практику в XX столітті, коли політичні відносини між країнами звільнилися від середньовічної шляхетності.

Росія провела вже близько 6 навчань зі США під кодовою назвою «Торгау». Навчання проводилися в Німеччині і навіть у Підмосков’ї. Їх можна розглядати як мляву розвідувальну операцію. Не можна не відзначити, що класична військова розвідка завжди є захід довгостроковий і системне і спільне навчання можуть бути не більш ніж епізодом.

Ярослав Греков,
«Русский журнал»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com