Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Від євролікнепу - до членства в ЄС

Книжка, про яку йтиметься, мала би з’явитися щонайменше півтора десятиліття тому. Адже свої євроінтеграційні наміри Україна засвідчила ще 1990 року, коли Постановою Верховної Ради України «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин» від 25.12.1990 урядові було доручено «спрямовувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі України у загальноєвропейському процесі та європейських структурах».

Утім, який попит (тобто готовність суспільства в цілому або принаймні окремих його сегментів сприйняти європейську ідею), таке й пропонування. Лише тепер юний українець, тобто майбутній громадянин ЄС, дістав змогу без батьківських упереджень поглянути на перспективи суспільно-історичної еволюції своєї країни, до яких він, цей сьогоднішній школяр, невдовзі долучиться як активна дійова особа.

Запровадження предмета, назва якого становить заголовок книжки: Квасов В.В., Романенко М.І. Європейський вибір України: Підручник для 10 11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів. -Дніпропетровськ: Дніпро­книга, 2008. — 352 с., — обнадійлива прикмета серйозності, з якою, слід гадати, нарешті поставиться держава (в особі української школи) до європейського освідомлення своїх дітей.

Слід віддати належне: підручник відповідає всім вимогам до сучасного видання такого типу від поліграфічного оформлення (з обов’язковим шрифтовим виділенням ключових дат, імен, назв документів тощо) до інформаційно-методичного апарату (із зазначенням інтернет-адрес провідних європейських інституцій, які становлять предмет розгляду).

Лікнеп по-європейськи починається, як і має бути, з історії питання: геополітичні проекти об’єднання Європи розглянуто з... 768 року. Якщо окремі з них сумлінний школяр радянського зразка здатен пригадати бодай з... енної спроби (як-от намагання Карла Великого, короля, а згодом імператора фран­ків, названого «батьком Європи», побудувати християнську західну імперію шляхом воєнних завоювань, VIII — IX ст.; спробу Наполеона І, французького імператора, об’єднати Європу силою через організацію континентальної імперії зі спільними інституціями та уніфікованим законодавством), то про решту об’єднавчих проектів (а їх з VIII ст. до 1944 року зафіксовано 23) навіть і не чув.

Коли назвати — на вибір — бодай декількох історичних осіб, з якими пов’язано різноманітні об’єднавчі проекти: П’єр дю Буа, нормандський юрист і радник французького короля Філіппа Вродливого, XIV ст.; герцог де Сюлі, міністр фінансів французького короля Генріха IV, XVII ст.; Єремія Бентам, англійський юрист, філософ утилітаризму, XVIII ст.; Иоган-Каспар Блунчлі, швейцарський юрист, XIX ст.; граф Ричард Куденгове-Калергі, австрійський дипломат, засновник Пан’європейського союзу, XX ст., — то у відповідь на це в уявній аудиторії радянських випускників, напевне ж, запанує розгублена тиша...

Щоб не губилися сучасні школярі, автори підручника не лише викладають писану історію європейської ідеї, але й щедро ілюструють її зокрема, портретами діячів давньої й фотознімками дійових осіб новітньої європейської історії.

Серед цих осіб бачимо Президента України В.Ющен­ка з Президентом Європейської Комісії (яка є виконавчим органом Європейського Союзу) Жозе Баррозу (с.232); Президента Європарламенту Жозефа Фонтеля (с.65); Президента Конституційного Конвенту Валері Жискар Д’Естена (с.77); Верховного Представника Європейського Союзу зі спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єра Солану (с.77), добре знаного українцями щонайменше з часу Помаранчевої революції - завдяки активним посередницьким зусиллям, яких пан Солана доклав, щоб залагодити громадянське протистояння в нашій країні; Голову Представництва Європейської Комісії в Україні, Посла Ієна Боуга, який звертається з «Вітальним словом до учня» (с.5).

Крім діячів європейського масштабу, підручник густо заселений сучасними міждержавними (наднаціональними) інституціями. Не лише школяр, а й респектабельний громадянин середнього віку, узявши до рук цей незвичайний підручник, залюбки з’ясує для себе, чим Європейський Союз відрізняється від Ради Європи, а Європарламент - від Єврокомісії. (Нехай пробачить свій брат українець, але, як свідчить практика, уявлення про європейські реалії в багатьох наших громадян найфантастичніші.)

Грунтовний розділ «Інституційний устрій Європейського Союзу» (с.52 - 138) висвітлює порядок формування й функціонування органів Євросоюзу, характер їхньої діяльності. Допитливий читач дізнається, серед іншого, чому Європейська Рада дістала образне найменування «колегіального президента» Євросоюзу (с.83) і що саме входить до кола обов’язків Конституційного Конвенту (с. 77)...

Європейський вектор української політики відбиває розділ «Україна на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції» (с.223 - 293). Можливо властиву батькам теперішнього старшокласника упередженість погляду на ставлення Європи до України напевно не успадкує юний українець, обізнаний з фактами, які унаочнюють зв’язок між підписанням Плану дій Україна - ЄС у Брюсселі 21 лютого 2005 року (с.248) і різноманітними заходами практичної реалізації цього Плану (фоторепортаж на с. 97 про влаштований Представництвом Єврокомісії в Україні влітку 2005 року автобусний марафон декількома областями України).

Автори підручника, який пустило у світ регіональне видавництво, не знехтували можливість подати місцевий матеріал. Рубрика «Євроінтеграційний поступ Дніпропетровщини» містить дбайливо дібрані свідчення багаторівневих контактів мешканців міста й області з європейською спільнотою.

Чутлива до новацій свідомість юного читача пройматиметься духом сучасної Європи, опановуючи й такі реалії новітньої історії, як відкриття десяти нових мов на європейському сервері в мережі інтернет 16 березня 2004 року (зразок міжнародної толерантності і взаємної поваги; див. с.208); святкування розширення Шенгенської зони 20 грудня 2007 року (ідея запровадження євростандартів у галузі комунікації; с.164); спільні навчання Збройних Сил України і НАТО (відмова од властивих батькам ідеологічних, світоглядних стереотипів; с.287).

Багатий на фактаж    матеріал допомагають    узагальнити й систематизувати   додатки:    «Європейський   Союз:   словник-довідник» (с.316 - 330); «Хронологія європейської інтеграції, 1948 - 2007» (с.331—335);   «Україна—ЄС: хронологія   дво­сторонніх   відносин,    1990 2007» (с.335 - 337); «Хронологія взємовідносин Україна—НАТО, 1991 2007» (с.337—342) тощо.

Підручник «Європейський вибір України» не лише освічує, але й допомагає подолати наявні в суспільстві - давні і не дуже - політичні забобони. (Якою мірою поділяє їх молодь, зокрема шкільна, - питання, варте спеціального дослідження. Утім, навіть коли з’ясується, що в дітей імунітет до викривлення історичних фактів тривкіший, ніж у їхніх батьків, інформаційно-аналітичне щеплення на взір запропонованого підручником аж ніяк не завадить.)

З-поміж забобонів мало не безсмертний ще радянського виготовлення міф про агресивно-ворожий, підступний у своїх нібито злочинних намірах щодо України імперіалістичний блок НАТО. Як переконливо свідчать наведені в підручнику факти, співробітництво України з НАТО у військовій, економічній, безпековій, науковій, екологічній та в інших галузях не тільки підносить міжнародний престиж України, але й зміцнює зовнішні гарантії національної безпеки нашої держави, зокрема її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів (с.287).

Є й інші, а саме гуманітарні, засади нашого співробітництва з Північноатлантичним альянсом. Підручник нагадує (с.291 - 292) про відчутну технічну й медичну допомогу, надану Альянсом Україні під час ліквідації наслідків природних катастроф (повені в Закарпатті в 1998 і 2001 роках) і надзвичайних ситуацій цивільного характеру (аварія на очисних спорудах у Харкові в 1995 році).

Здобуте Україною запрошення приєднатися до інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства (с.289) ознаменувало початок підготовки до Плану дій щодо членства України в НАТО (с.290).

Український школяр, фактом буденної свідомості якого мимоволі стають вступ України до СОТ і підготовка до Євро-2012, скасування віз для в’їзду в Україну громадян держав ЄС і переговори про створення зони вільної тор­гівлі з Євросоюзом, а також інші свідчення широко кваліфікованого оєвропеювання країни, — український школяр, напевне, подякує авторам підручника за об’єктивний, неупереджений виклад і надану можливість зробити самостійні висновки з прочитаного.

... Прогнозований «Єв­ро­пейським вибором...» шлях поетапного ін­те­гру­вання України до євроспільноти — аж до гіпотетичного вступу Укра­їни в ЄС далекого (близького?) 2025 року це, як на мене,
оптимістичний погляд на новітні тенденції цивілізаційного розвитку в
іс­торичній перспективі. Тож зробімо «мале» — а велике саме зробиться:
опануймо «євромінімум» для країн-претендентів на вступ до ЄС, за­про­­вадивши демократичні вартості й надавши країні стабільної
соці­ально-економічної модерності (с.9), і сьогоднішні школярі, сягнувши середнього віку, привітають своїх дітей-випускників із тим, що віднині вони — громадяни ЄС.

Анатолій Венцковський
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com