Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Празька весна-1968

40 років тому почалося вторгнення військ Варшавського договору у Чехію з метою придушення масових антиурядових виступів

Побудова соціалізму в ЧСР мала свої особливості. Чехословаччина була промислово розвинутою країною і не потребувала індустріалізації, тому основний акцент був зроблений на націоналізації і структурній зміні у промисловості (переважний розвиток групи «А»). В іншому розвиток соціалізму йшов по тій же схемі, що й в інших країнах: кооперація сільського господарства (завершена у 1960 р.), масові репресії і показові судові процеси (проти «словацьких націоналістів», проти «групи економістів» тощо).

Перші виступи проти сталінської моделі соціалізму відбулися 1953 р., зокрема в Моравсько-Остравському промисловому районі, але вони не набули такого розмаху, як у НДР. Десталінізація, яка почалася після ХХ з’їзду КПРС, у Чехословаччині набрала чисто косметичних форм. Реабілітація жертв політичних репресій почалася лише у 1962 р. і здійснювалася непослідовно.

Тим часом економічне становище у країні погіршувалося. У 1963 р. навіть відбувся економічний спад, хоча у водночас КПЧ проголосила курс на побудову комунізму.

Зі спогадів З.Млин­аржа, члена ЦК КПЧ: «Роки сталінізму у Чехословаччині лише зміцнили у національній свідомості ті ідеали, які влада будь-якими заходами намагалася викорінити. Диктатура наочно показала, до чого призводить їх ігнорування, і це підштовхнуло на шлях реформ навіть «ідейно переконаних» сталіністів. У свідомості народу цінності демократії і гуманізму були реабілітовані задовго до 1968 р….»

З боку населення росла недовіра до керівництва партії на чолі з А.Новотним, який обіймав одночасно і посаду президента. Поряд з цим внутрішньополітичне становище ускладнювалося невирішенням словацького питання. Вихід тоді було знайдено у розпочатій у 1965 р. економічній реформі. У прийнятих керівництвом «Принципах вдосконалення системи планового управління» передбачався перехід до ринкових відносин: поєднання діяльності центральних органів управління з використанням товарно-грошових відносин, розширення уповноважень і відповідальності підприємств, стимулювання ініціативи робітників тощо. Головна увага приділялася підвищенню ефективності економіки, удосконаленню механізму господарювання, що включало в себе конкуренцію, вільний вибір підприємства партнера, комерційний кредит, договірне ціноутворення.

Але реформи здійснювалися непослідовно. Реформи викликали активізацію реформаторського крила КПЧ, яке піддавало гострій критиці політику Новотного. У січні 1968 р. на пленумі ЦК КПЧ його було усунуто і першим секретарем обрано О.Дубчека. Нові лідери партії розробили широку програму політичних та економічних реформ, покликаних створити новий взірець соціалізму, як тоді казали, «соціалізм з людським обличчям».

 

Біографічна довідка.

Олександр Дубчек (1921—1992). У 1925—1938 рр. жив з батьками в СРСР, де закінчив школу. У 1938 р. родина повернулася в Словаччину, там отримав професію слюсаря-механіка. У 1940—1941 рр. працював на автозаправці, а в 1941—1944 рр. — на заводах «Шкода». Там почалася його антифашистська діяльність. З 1949 р. стає професійним політиком, обіймає різні партійні посади в Комуністичній партії Словаччини. У 1952—1955 рр. навчається на юридичному факультеті Університету Каменського в Братиславі, а в 1955—1958 рр. — у Вищій Партійній школі при ЦК КПРС у Москві. У 1960 р. його обирають секретарем ЦК КПЧ. У 1962 — 1968 рр. він — секретар КПС, а згодом — і перший секретар КПС. У січні 1968 р. обраний першим секретарем ЦК КПЧ. Став одним з лідерів реформ за «соціалізм з людським обличчям». Але після придушення Празької весни був усунутий з усіх посад. У 1969 — 1989 рр. фактично перебував під домашнім арештом, працював механізатором у державному лісництві. У листопаді 1989 р. повернувся до політичної діяльності. 17 січня 1990 р. Європейський парламент вручив йому премію О.Сахарова. З грудня 1989 р. по липень 1992 р. його обирають головою Федеральних зборів ЧСФР, заступником голови Соціал-демократичної партії Словаччини, депутатом парламенту від цієї партії. Помер у 1992 р. у празькій лікарні від важких травм, що отримав в результаті автокатастрофи, обставини якої не з’ясовані.

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграла преса, яка була звільнена від цензури, і неформальні громадсько-політичні організації.

Навесні 1968 р. КПЧ ухвалила «Програму дій», в якій по-новому розглялалася ціла низка принципових питань. Ця програма отримала широку підтримку всіх верств суспільства.

Основні положення «Програми дій» були такими:

— ліквідація монополії КПЧ на владу, утвердження реальної багатопартійності і демократичних свобод. Правляча партія має здійснювати свою керівну роль не шляхом панування над суспільством, а шляхом служіння йому, відносини між різними партіями в Національному фронті мають будуватися на принципах рівності та партнерства;      

— скорочення адміністративного апарату;

— запровадження федеративного устрою держави, забезпечення реального рівноправ’я чехів і словаків;

— запровадження основ ринкової економіки;

— співробітництво з усіма країнами світу.

Проте консервативна частина партії розглядала все, що відбувалося у країні, як втрату «завоювань соціалізму» і звинувачувала прихильників реформ у ревізіонізмі.

Керівництво СРСР та інші союзники поставилися до змін у Чехословаччині різко негативно. На зустрічі керівників п’яти країн ОВД (18 серпня 1968 р.) було схвалено оцінки та пропозиції Брежнєва, згідно з якими передбачалося покласти край діяльності реформаторів. Обгрунтовуючи необхідність військового втручання у внутрішні справи країни, керівництво КПРС спиралося на лист, з яким звернулися до нього деякі діячі КПЧ з проханням ввести війська та «захистити соціалізм». Атмосферу загострювали повідомлення засобів масової інформації про підготовку контрреволюційного перевороту в ЧССР.

У ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. війська п’яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини — перейшли кордони Чехословаччини, обгрунтовуючи цей крок тим, що їх нібито запросила «група членів КПЧ та уряду» для відвернення загрози контрреволюції. Окупацію здійснювали 124 тис. чол. та 500 танків. Швидко були зайняті найважливіші стратегічні пункти: аеродроми, вокзали, радіо, телебачення, будівля ЦК КПЧ, резиденція уряду, Академія наук, МЗС тощо, було також вилучено зброю у міліції. Чехословацьких керівників А.Дубчека, Й.Смрк­овського, О.Чер­ника, Ф.Кригеля, Й.Шпа­чека відразу заарештували і відправили до Москви.

Президія ЦК КПЧ більшістю голосів оцінила дії «союзників» як такі, що суперечать принципам відносин між соціалістичними державами і нормам міжнародного права.

21 серпня «Звернення до народу Чехословаччини» закликало населення дотримуватися спокою і не чинити опору військам. Водночас президент Л.Свобода наказав армії не втручатися у події і залишатися в казармах.

Незважаючи на це, за перші три дні на вулицях міст загинуло 30 і було поранено 300 чоловік. Загалом у результаті вторгнення загинуло 94 і було поранено 345 громадян Чехословаччини. Були втрати і серед радянських солдатів — 11 чол.

В одному з цехів празького заводу ЧКД у Височанах 22 серпня 1968 р. відбувся надзвичайний ХІV з’їзд КПЧ. Були прийняті резолюції і звернення до комуністичних і робітничих партій світу, в яких засуджувалося введення військ ОВД. Вже 23 серпня, згідно з рішенням з’їзду, було проведено загальнонаціональний одногодинний страйк.

Окупацію ЧССР різко засудили уряди багатьох країн світу, зокрема Югославія, Румунія, Албанія, Китай.

21 серпня відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому було обговорено «чехословацьке питання». Прийняли резолюцію, яка засуджувала інтервенцію і зажадала негайного виведення окупаційних військ. Але ця резолюція через радянське вето не набрала чинності.

22 серпня міністр закордонних справ ЧССР І.Гаєк заявив протест проти вторгнення військ ОВД.

Реакція ЧССР і світової громадськості примусила керівництво СРСР піти на переговори. Президент ЧССР Л.Свобода та інші державні особи прибули у Москву, де під тиском брежнєвського керівництва були змушені підписати «Програму виходу з кризової ситуації».

Чехословацька сторона брала на себе зобов’язання визнати недійсним рішення Височанського з’їзду КПЧ і залишити на території ЧССР радянські війська.

Спираючись на радянську підтримку, консервативні сили у КПЧ перейшли у наступ. З партії усувалися прихильники реформ. З розробок програми вдалося здійснити лише перетворення ЧССР на федерацію двох рівноправних республік — Чехії і Словаччини.

У квітні 1969 р. до керівництва країною прийшов Г.Гусак.

 

Біографічна довідка.

У 1929 вступив у підпільну молодіжну комуністичну організацію, з 1933 — член Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ). У роки Другої світової війни — лідер нелегальної комуністичної партії Словаччини, у 1940 — 1943 був ув’язнений. У 1944 брав участь у підготовці антифашистського Словацького національного повстання. Після війни — член місцевого уряду Словаччини (Словацької національної ради), потім (1945 — 1950) член ЦК КПЧ і заступник голови комуністичної партії Словаччини. У 1951 Гусак став жертвою сталінських репресій, у 1954 засуджений до довічного ув’язнення як прихильник «словацького буржуазного націоналізму». У травні 1960 звільнений, працював науковим співробітником Інституту держави і права Словацької Академії наук. Коли в квітні 1968 першим секретарем ЦК КПЧ став А.Дубчек, Гусак обійняв посаду заступника голови уряду, а в квітні 1969 першого секретаря компартії Чехословаччини.

У серпні 1968, після введення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину Гусак був залучений радянським керівництвом для здійснення процесу «нормалізації». У 1975 його обрано президентом Чехословаччини. У 1987 році пішов з посади генерального секретаря ЦК КПЧ, але продовжував обіймати посаду президента аж до грудня 1989. Помер Гусак у Братиславі 18 листопада 1991 р.

 

Г.Гусак який розпочав процес «нормалізації», відмовився від більшості реформ свого попередника, відновивши централізовану систему політичного контролю. Режим Гусака позначений арештами «дисидентів».

Змістом діяльності нового керівника стало повернення до старих методів управління, що призвело до подальшої стагнації економіки. Здійснювалася широка чистка в КПЧ, з якої було вилучено майже 500 тис. членів. Також існувала неоприлюднена заборона на професійну діяльність представників інтелігенції — прихильників реформ.

У 70-ті роки був проголошений курс на побудову «розвиненого соціалізму», що, за оцінкою КПЧ, означало поєднання «переваг соціалізму» з НТР, застосування інтенсивних факторів. Така стратегія дала ефект у першій половині 70-х років, але надалі темпи зростання економіки уповільнилися. Економіка виявилася не пристосованою до змін у технології, що призвело до падіння конкурентоспроможності чехословацьких товарів на світовому ринку.

Єдиною організацією, яка протестувала проти цих порядків, виявилася політична група «Хартія-77». Діячі культури і науки, які входили в цю організацію, у січні 1977 р. виступили з маніфестом, в якому, посилаючись на Загальну декларацію прав людини і Гельсінкський заключний акт, вимагали від керівництва ЧССР дотримання конституції, звільнення політв’язнів, виведення радянських військ тощо.

Олександр Гісем,
Андрій Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com