Паличка Коха вирвалася на волю

Наше нинішнє життя — суцільна боротьба. Боротьба з недугами, різними нестачами, а часом зі справжнім зубожінням. Боротьба за президентське крісло, за місце на базарі, за місце просити милостиню. Донині невипробуване принизливе і зневажливе розшарування суспільства увірвалося у наше життя разом з реформами, і безодня між бідними і багатими розверзається дедалі ширше.

Природа також бореться, вона не терпить пустоти. І особливо на зламах земного буття посилає нові випробовування глобалізованому світу. Усе це стосується і найціннішого скарбу — здоров’я людей. Адже хворіють всі — і бідні, і багаті.

Йтиметься про одну із так званих соціальних хвороб — сухота. Нинішні політична, економічна, демографічна та продовольча кризи, падіння споживчого кошика пересічних громадян, підвищення цін, невпевненість у завтрашньому дні викликають занепокоєння у людей, призводять до загального соціального стресу. Як наслідок — спровоковані ними хвороби, зокрема сухоти, які дедалі більше прогресують на тлі зниження якості життя. І що тривожить особливо, це наростання дитячих сухот. За останні роки відзначається значне зростання захворювання на туберкульоз не тільки у нашій країні.

Першими на погіршення епідеміологічної обстановки відреагували саме діти та підлітки. Паличка Коха вирвалася на волю.

Ще за часів царату хворіли на туберкульоз і багаті, але більше все ж таки бідні люди. Сьогодні може захворіти кожна, навіть респектабельна людина. Причин для цього достатньо. Гострі хронічні стреси від втрати роботи, статусу, загальна нестабільність. Погане незбалансоване харчування. Антисанітарія та бруд на вулицях, ринках, у міському транспорті, під’їздах. А хто перевіряє чисельних торгівців на вулицях, де багато з них, а особливо імігранти, хворі. Складно з обліком і лікуванням безпритульних та осіб, що звільняються з місць позбавлення волі.

Санітарно-епідемічна служба у державі нині більше займається виданням ліцензій. Санітарно-профілактичну спрямованість в охороні здоров’я, яка в нас була однією з найкращих і яку взяла на озброєння Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), майже втрачено.

Як показала стихія у Закарпатті, Прикарпатті, у більшості людей немає навіть радіо. Якщо немає можливості сповістити людей про біду, то про радіолекцію про туберкульоз немає мови. На телеекранах одні серійні вбивства та реклама пива. Чи не тому до всіх негараздів маємо в Україні ще й різке погіршення епідемічної ситуації із туберкульозом?

До 1990 року відзначалося невпинне зниження захворюваності на туберкульоз. З 1992 року почався різкий підйом хвороби. Рівень захворюваності в Україні нерівномірний. Чоловіки у 3,2 рази хворіють частіше, ніж жін­ки. Особливо непокоять факти враження туберкульозом осіб молодого працездатного віку — 20 — 29 років. Великий резервуар інфекції — контингент у слідчих ізоляторах і тюрмах, захворюваність яких у десятки разів перебільшує середньоукраїнські показники. З відомих причин висока тенденція зростання цього показника.

Серед хворих, що стоять на обліку в протитуберкульозних диспансерах, 30 — 50% становлять соціально дезадаптовані особи і хворі, що страждають на хронічний алкоголізм, захворюваність яких перевищує середньостатистичний рівень. Є також хворі без визначеного місця проживання, значна частина яких з різних причин ніде не стоїть на обліку.

Поряд з інтенсивним зростанням захворюваності стали з’являтися важкі форми туберкульозу, що не реєструвалися останні 30 років, такі як казеозні пневмонії, туберкульозні враження гортані тощо. Значно збільшився вихід на інвалідність, а також смертність від туберкульозу. Через високу захворюваність великої рогатої худоби на туберкульоз значні збитки наносяться не тільки сільському господарству, а й людям, які можуть захворіти від вживання такого молока. Все це є також наслідком неналагодженості ділових контактів, співпраці у цьому напрямку ветеринарної служби з медичною.

Нині в Україні пішла хвиля соціально збережених хворих. Хворіють бізнесмени, які багато працюють, в яких нервове перенапруження.

Поки з туберкульозом було більш-менш, уваги на тублікарні не звертали і вони з часом занепали. Застаріла діагностична і лікувальна апаратура. Без достатньої зарплати падав і престиж лікаря-фтизіатра. Молодь нині не бажає працювати у фтизіатрії. А кадри, яких нині і так бракує, переважно пенсійного віку. Фінансування фтизіатричної служби відбувається за залишковим принципом. Такий занепад призвів до того, що лікувати хворих часто буває нічим, що теж є причиною сплеску захворюваності.

Всесвітня організація охорони здоров’я зробила заяву про наростаючу лікарську стійкість інфекції, інфекційні хвороби стають дедалі важчими для лікування. Якщо не прислуховуватися до цих застережень, нас чекають невиліковні інфекції, зокрема туберкульоз.

Виявляється, поява резистентності до антибіотиків в одній країні є поганою новиною для всіх.

Як відомо, всі бактерії, віруси, паразити борються з лікарськими препаратами, що застосовуються для лікування. Це природний процес, спосіб їхнього виживання. Збудник хвороби, що не піддається дії ліків, здатний протистояти іншим спробам лікування. Більше того, він передає цю здатність своїм наступним генераціям. Помилкове, невдале лікування, особливо антибіотиками, пришвидшує цей процес. ВОЗ попереджає, що за останні десять років захворюваність на туберкульоз різко підвищилася у багатьох країнах, зокрема в таких неподібних одна на одну, як Китай, США, Танзанія, Росія. Значно вона підвищилася і у нас.

За критеріями ВОЗ, епідемією визнається ситуація, коли захворюваність перебільшує 50 випадків на 10 000 населення. Через вище вказані не­гаразди, залишкове фінансування охорони здоров’я і невизначеність її пріоритетів, корумпованість та часту зміну керівництва у галузі, ми теж у загрозливій епідемічній ситуацій, за критеріями ВОЗ.

З 1962 року в нашій країні було запроваджено обов’язкову вакцинацію (БЦЖ) дітей проти туберкульозу в перші дні після народження в пологовому будинку. Вакцинація проти туберкульозу не дає абсолютного захисту від інфекції, але якщо дитина і захворіє колись, то хвороба протікає легше. Багато років вакцинація БЦЖ була декретованим заходом. Сьогодні батьки дитини можуть від неї відмовитися. І ось тут мала б зрости роль лікаря, який добре орієнтований в епідеміологічній ситуації з туберкульозу і мав би переконати матір дитини у необхідності вакцинації. На жаль, маємо гіркий досвід вакцинації і проти кору і краснухи, де левову частку в заподіяному спричинив, знову ж таки, людський фактор у міністерських кабінетах. Це насамперед сумнівні, непрозорі тендери на закупівлю лікарських засобів, відсутність самодостатності і конкурентоспроможності нашої фарміндустрії, її безконтрольність. А тому більшість населення вимушена користуватися послугами не завжди порядних і постачальників, і закупівельників, залишаючись заручниками звалищ імпортних сурогатних лікарських засобів і вакцин. Все це дає привід часто непрофесіоналам влаштовувати дерибани на шпальтах газет. І замість діяти вони смакують цією проблемою, намагаються підмінити реальність всілякими надуманими нісенітницями. Адже у більшості країн, навіть у більш благонадійних стосовно захворюваності туберкульозом, вакцинація дітей проти цієї інфекції обов’язкова, те ж саме з кором і краснухою. Саме тому в нас зростає дитяча група ризику, не вакцинована проти цих інфекційних хвороб.

Німці побудували чудову клініку у Трускавеці, де оперує наш відомий хірург професор Козявкін. Міліметр за міліметром він збільшує шанс рухатися дітям з ДЦП (дитячий церебральний параліч). Світ проводить параолімпійські ігри. Іноземці всиновлюють наших дітей-інвалідів. А наші борзописці всує перетлумачують для широкого загалу Творця, Пророків під рубрикою «Світоглядні основи вакцинації», викладають статистику та історію вакцинації, замість стояти за операційним столом, розробляти нові вакцини, лікарські засоби.

Ми не можемо відмовитися від вакцинації БЦЖ, альтернативи їй поки що не має. І коли у пологовому будинку її зроблено, а рубчика у дитини немає, то це може бути обумовлено або технічними похибками процедури, або неефективністю щеплення через дефекти імунних процесів. Такі діти потребують пильного спостереження. При нормальному протіканні імунного процесу в перші 1—2 роки після вакцинації у дитини буде позитивна реакція проби Манту. Оскільки її проводять у дітей доволі регулярно, то група інфікованих МБТ у цьому віковому контингенті доволі чітко окреслена. У багатьох країнах ця процедура зберігається обов’язковою до 35 — 40 років. Але у деяких дітей не відбувається позитивної реакції Манту, що свідчить про неспроможність їхньої імунної системи. Ці діти мають бути під прискіпливою увагою педіатрів, особливо коли починають часто хворіти на ОРВІ. І, знову ж таки, не чекаючи, коли «природа вибраковуватиме слабких», необхідно проводити щорічну регулярну туберкульозну діагностику в дитячій практиці задля раннього виявлення інфікування.

Перехід негативної туберкулінової реакції в позитивну (віраж), як правило, насторожує педіатрів і змушує направляти дитину в протитуберкульозний заклад до фтизіатра-педіатра, але не всіх і не завжди. Дітей з так званими сумнівними і низькими реакціями 3-5 мм педіатри часто не направляють до відповідних спеціалістів, залишаючи за собою право пасивного нагляду.

Проблема ще й у тому, що діти не обстежуються на туберкульоз відповідним чином. Вони не проходять рентгено-томографічного дослідження органів грудної клітки (оскільки 90% туберкульозу в дітей — це внутрішньо грудний туберкульоз). Туберкульоз сечовидільної системи — одна з най- складніших і найчастіших локалізацій позалегеневого процесу. Про це свід­чить сумна фтизіопедіатрична практика, коли в туберкульозні стаціонари госпіталізуються діти вже з хронічними формами захворювання.

Коливання розмірів папули при черговій пробі Манту може бути у межах 1-2 мм. Ці так звані низькі монотонні реакції дуже небезпечні в сенсі їхнього неправильного трактування. Вони є відображенням визначеної неспроможності імунної системи у цієї групи дітей.

Частіш за все МБТ потрапляє у дитячий орга­нізм аерогенно на слизову оболонку носоротоглотки. Зараження МБТ може відбутися й аліментарним шляхом з їжею, частіше всього з некип’яченим молоком від хворих на туберкульоз тварин. При цьому закономірності поведінки МБТ будуть ті ж самі, що і при аерогенному шляху потрапляння. Збудник туберкульозу, що потрапив до організму людини, як правило, повністю з нього не ілімінує, але й не гине, бо спостерігається неповний фагоцитоз.

Про ранній період первинної туберкульозної інфекції і у дітей у фтизіатрії прийнято говорити тоді, коли стандартними загальнодоступними методами досліджень не знаходять локальних морфологічних специфічних змін у тому чи іншому органі. В подібних випадках загальноприйнятною до цього часу практикою є проведення у такій групі дітей хіміопрофілактики.

Але нині інша ситуація, і вона добре відома фтизіатрам — зростає чисельність штампів МБТ, стійких до більшості, незрідка до всіх протитуберкульозних препаратів. Що є також підтвердженням невтішних прогнозів вчених з цього приводу.

Саме тому тепер говорять дедалі більше про диференційовану хіміопрофілактику, коли одні діти отримують один препарат, інші — два.

У країнах Заходу в таких ситуаціях давно проводять превентивне лікування як мінімум двома найактивнішими протитуберкульозними препаратами протягом шести місяців і насамперед дітям з групи найбільшого ризику з тяжкого протікання туберкульозу.

За нинішньої епідеміологічної обстановки у нашій країні при виявленні у дітей цієї групи позитивної реакції Манту доцільно одразу провести повноцінний курс лікування, а не хіміопрофілактики.

Загальновідомо, що не всі хворі на туберкульоз діти і підлітки виділяють бактерії. Водночас від­сутність збудника у виділюваних середовищах далеко не завжди може слугувати запереченням туберкульозу. Все це не раз нагадує про складність діагностики цього захворювання в подібних ситуаціях.

Нині розроблено тонкі методики, направлені на виявлення в крові присутності навіть дуже малої кількості бактерій, але це прерогатива спеціальних закладів, оснащених відповідними лабораторіями, що дають змогу проводити такі дослідження.

(Далі буде)

Володимир Слободяник