Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Половецькі танці у виконанні князя Ігоря

Європейської слави літературознавець професор Київського державного університету Олександр Назаревський (1887-1977рр.) попереджав своїх студентів-філологів: «Не здумайте здавати мені «Слово про Ігорів похід», послуговуючись лібрето опери «Князь Ігор»! І не здумайте, до речі, здавати відповідну тему з історії України, спираючись саме на «Слово». Біда мені з цим князем Ігорем!»

А воно й справді біда. Суцільні половецькі танці у свідомості студентів і підсвідомості істориків.

Ну от, приміром, чим насправді закінчився бойовий рейд путивльського князя Ігоря на степи половецькі? Розгромили його, лебедика, аж, вибачайте, дрантя сипалося. З нижніх чинів уціліли лише 5 (!!!) ратників, решту посікли. Самого князя зі штабом узяли до полону. А потім? Насправді? Зіграли весілля полоненого князя з дочкою Кончака, половецького хана, котрий розбив русичів. І відправили молодих гуляти медовий місяць у Києві, де княжна, до речі, прийняла християнство.

А чому? Ні, не тому, що мама князя Ігоря була рідною сестрою хана Кончака. Типовий морганатичний шлюб. Річ насправді у тім, що половці і русичі ворогами ніколи не були. Певні інциденти на прикордонних землях, щоправда, траплялись. Але організованих бойових походів половців на Київ, Чернігів чи Переяслав, не кажучи вже про Полоцьк, Галич чи Новгород, в літописах не-за-фік-со-ва-но!

І половці, і їхні сусіди, кочівники торки, нащадки котрих нині живуть у тихому місті Торчин, насправді були союзниками князів тодішньої України-Руси. Родичалися з ними, охоче видавали ханських дочок за київських княжичів, допомагали сватам «обмеженими військовими контингентами» у їхніх численних міжусобних розборах, але!..

Економічна складова грала у цих стосунках дуже значну роль. Половці охороняли і підтримували торгівельні шляхи, що вели з Європи до Азії через нинішню Україну. Тому попри вже згадані міжусобиці з наїздами один на одного, ремесла в українських містах розвивалися, а український хліб уже тоді був у ціні.

А що ж князь Ігор з його походом у 1115-му році? Найвідоміші дослідники цієї проблеми — росіянин Лев Гумільов (син Анни Горенко, вона ж Ахматова) та казахський поет і мислитель Олжас Сулейменов, не змовляючись, обізвали путивльського аніку-воїна безвідповідальним авантюристом і зрадником.

Тієї весни половці та їхні західні сусіди торки традиційно посварилися через пасовиська. Кон­флікт заповідався серйозний, бо окрім ханів половецьких Кончака і Гзи на місце сутички прибули князі Київський та Чернігівський — мирити союзників. А тим часом глибоко провінційний Ігор вирішив пошарпати землі свого рідного дядька Кончака: пару табунів прихопити, дівиць половецьких «пояти». Та доки збирався, доки їхав, доки шукав по степу, де ті табуни і де ті дівиці, половецькі хани помирилися з торчинськими і повернулися на рідні землі. А тут — племінничок хуліганить. Ну і всипали!

Це вже потім, через багато років після епопеї з татаро-монгольським ігом невідомий досі автор переробив старий літописний епізод на патріотичну оповідь у стилі майбутнього соціалістичного реалізму. А композитор Бородін своєю оперою взагалі перетворив напівзабутого шибайголову на чомусь російського героя.

Лев Гумільов у своїх дослідженнях на підставі історичних фактів стверджує, що останні половці разом із останніми воїнами Київської Русі стали водночас першими українськими козаками.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com