Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Особливості сарказму національних політ-соціологів

Ми вже звикли бачити їх присутніми на всіх телешоу і на популярних сторінках преси та в мережі Інтернет. Вони поважно, бундючно і складно балакають про українські справи все якось ніби з позиції стороннього, ніби з іншої точки планети Земля. То вони лякають нас крахом банківської системи чи державності, то аргументовано доводять тезу про те, що нормальний україномовний українець ні на що не здатний в «цій країні». То ненав’язливо виконують грошове політтехнологічне замовлення з пониження іміджу того чи іншого національного лі­дера, а то й працюють на культивування гірких і отруйних паростків зневіри на українському полі. Вони всі погані, але імен називати не будемо, бо засудять ради неіснуючої честі і гідності.

Олексій Гарань здається не відмовляє собі в маленькому задоволенні полоскотати нерви українцям легким сарказмом знаючого інтелігента. Принаймні, під час святкування Старого Нового року він на власному блозі при інтернет-виданні «Українська правда» розмістив інформацію про те, що газета «Нью-Йорк Таймс» написала дурницю типу: «Половина українців — етнічні росіяни».

«Хорошая, кстати, статья о причинах газового конфликта, в том числе о давлении Москвы на Украину. Но вышеуказанный ляп говорит о том, как все-таки мало знают об Украине на Западе, вот и попадают даже в солидные издания путинский «фактаж» и «статистика». А опровергать их потом всегда сложнее» — пише він російською, звичайно. А далі вже пішли відгуки користувачів Ін­тернетом. Найбільше мені сподобався текст невідомого українця, швидше за все західника: «Пане Гарань. Американські газетярі звичайно помилилися в термінології, написавши «етнічні росіяни» замість «російськомовні». Але немає помилки у тому, що російськомовні українці часто саме тому російськомовні, що відчувають свою світоглядну не­від­мінність. Саме тому я розчарований і тим, що ви свій блог пишете російською. Звичайно, це ваша особиста справа. Але ця обставина — симптоматична. Якщо українці не відчуватимуть потреби зробити зусилля і подолати наслідки русифікації, Україна і далі буде «русская страна», в якій розмовляють дивним діалектом російської мови і замість щі їдять борщ».

На жаль, побутова російськомовність справді дуже стрімко зростає. Кажуть, і у Львівському громадському транспорті дуже часто можна почути російську. Це варто сарказму, але його вістря треба спрямовувати не в бік простого натовпу, який звик не задумуватись над вибором мови спілкування в тій чи іншій ситуації життя. Мода на російськомовність реально формується не тільки російськомовними політиками. Я б сказав, навіть не підкреслено-російськомовними , бо ми знаємо причини їхньої російськомовності — вони не вільні в особистому виборі, фактично найняті олігархами виконавці.

Інша справа — вища інтелектуальна публічно дискутуюча еліта: аналітики, політологи, соціологи, історики та оглядачі вкупі з журналістською братією. Вони ж знають, що негарно в публічних виступах з екранів телевізорів перед українськими громадянами користуватись державною мовою сусідньої держави. Це і Закон про мови не велить, достеменно роз’яснений найвищим національним авторитетом — Конституційним Судом. Правила поведінки освіченої та культурної особи теж не радять говорити з народом на душевні теми фактично іноземною мовою. При цьому ця іноземна мова донедавна була мовою імперії СРСР, звідки вирвалась на шлях незалежності «ця країна», то напевно ця мова болюче нагадує багатьом про часи залежності. Як люди високоосвічені і розумні, вони знають державну мову і могли б нею чудово спіл­куватись з громадянами України, але свідомо цього не бажають. Може, вони понад усе цінують вартість власного его, звиклого балакати тією мовою. Їм глибоко байдуже, хто там по той бік екрану: українець, росіянин чи виходець з Китаю. Дарма кожен іноземець з видами на громадянство природно налаштований на вивчення української мови, щоб бути в Україні як всі і сприймати всю доступну інформацію, яка в кожній державі світу подається державною мовою. Наше телебачення дотепно і саркастично розчаровує і майбутніх і сущих громадян держави.

Розчаровують поважні, розумні і, мабуть, дуже патріотичні елітно-самодостатні публічні люди, промовляючи до громадян як до нижчої раси, ради якої не варто поступатись власним его і власним мовним комфортом. Мовляв, хочете нас розуміти — вчіть російську, знайте російську, будьте російськомовними словом і духом, як ми.

 

Володимир Ференц

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com