Тупа зброя леніністів

Воювати з націоналізмом — все одно що рубати гілку на якій сидиш

Більшовики ще задовго до Муссоліні почали використовувати фашистську емблему — «лікторський пучок», а прапор гітлерівської «соціалістичної робітничої партії», як і прапор гітлерівської Німеччини був червоного кольору. У гітлерівських штурмовиків, за інформацією московського журналу «Молодая гвардия» та інших видань, розпі­знавальною емблемою була не свастика, а п’ятикутна зірка. Тут наче все зрозуміло: одіозними у слов’янському світі червоними знаменами та п’ятикутними зірками носилися ті, котрі марили «п’ятьма континентами» — світовою революцією, світовою республікою, надвеликою «комуною», «рейхом» тощо.

Та, дякувати Богу, наперекір п’ятилапим зіркам досі «п’ятьма континентами» ніхто не заволодів. Імперії, де такі ідеї виношуються, зникають. Варіантів пояснень, чому зник СРСР багато. Є навіть і така думка людей: схоже, мовляв, що після 1991 року партноменклатура зажадала перейти до другого етапу жовтневого перевороту. На цей раз, кажуть вони, послідовники марксистського антислов’янізму, розчарувавшись у запровадженій 1917 року соціалізації, зайшли в «общий дом» із протилежного боку і приступили до «прихватизації». А організована під девізом «возглавить, чтобы обезглавить» «оновлена КПУ» покликана прикривати цю прихватизацію. Й тому-то КПУ, аби відвернути увагу народу, все лихо спирає на «бандерівських націоналістів», і навіть на «бандерівських дітей», бо (увага! — цитуємо КПУ) »бандерівські діти ставали зразково показовими піонерами та комсомольцями, закінчували з відзнакою інститут марксизму-ленінізму, вступили в ненависну їм партію й без докори сумління робили завдяки їй кар’єру…» І ось вони, ці бандерівські діти »дочекалися Майдану-2004, крізь смердючий «дух» якого непомітно, але впевнено почав просочуватися трупний сморід фашизму» («Комуніст», №34 за 2009 р.).

Отаке-то випущене із ЦК КПУ фантазерство! А чи знають «діти-внуки Ілліча», що німці у 1941 р. С.Бандеру і його сподвижників за відмову виконати їх наказ про скасування проголошеної українськими націоналістами Української держави заарештували й відправили до концтабору Заксенгауз? Що у цьому концтаборі загинули рідні брати Степана Бандери — Василь та Олександр?

Війна із націоналізмом ніколи не порятує країну, вона лише на руку окупантам. Саме багаторічна боротьба в СРСР із націоналізмом послабила народи, як і країну в цілому, і посприяла гітлерівцям завдати нам колосальних втрат. Винна у цьому передусім партія-монархія ВКП(б).

А націоналістів при владі у нас не було і зараз нема. У Росії, на яку «бандерівці» аж ніяк не могли вплинути, становище не краще. «Наша страна, — пише лідер КПРФ Геннадій Зюганов у журналі «Наш современник» (№ 1 за 2009 рік, стор. 214-226), — ныне находится в состоянии трех смертельно опасных «де»: деиндустриализации, депопуляции, дебилизации. По сравнению с 1991 г. выпуск в России металлорежущих станков сократился в 11 раз, тракторов — в 14 раз, вычислительной техники — в 15 раз. Исчезли отрасли: электронно-, радио- и приборостроения. Нет ни одного метеоспутника. За годы реформы в России исчезли 15 тысяч деревень, а еще в 9 тыс. проживает по 20-30 человек, более 40 млн. гектаров пашни заброшено, скот вырезан наполовину, в деревне сплошная пьянка, высокая смертность, закрываются школы и больницы. Страна закупает за границей более половины продовольствия. Энергоносители в частных руках. Национальный капитал (золотовалютные резервы) вывозят за кордон.

100 богатейших граждан РФ имеют совокупное состояние в 520 млрд $, что равно всем золотовалютным резервам России. На 85% народа приходится всего 8% доходов от собственности. Это откровенный апартеид. За последние 8 лет закрыто более 3-х тысяч больниц, 2,5 тыс. поликлиник. Растут цены на лекарства. Губит страну пьянство. Закрыто 7,8 тыс. школ. Бесплатное обучение почти ликвидировано… Выехало 800 тысяч специалистов высокой квалификации, более 100 тысяч ученых. Культурная деградация. Люмпенизация. На содержание правоохранительных органов выделяется 12% бюджета, на образование, здравохранение, спорт — 9%. Население страны сокращается по 500-700 тысяч человек в год. По продолжительности жизни Россия занимает 157 место в мире… Русские, по сути дела, отстранены от решающего влияния в политической, экономической, информационной и культурной жизни страны».

Які ж причини такої страшної ситуації у Росії? Одна із них — і чи не найголовніша — згадується у цій же публікації Г.Зюганова: «в России на первые места в списке самых выдающихся людей страны за тысячелетнюю историю общественное мнение неизменно выводит на первые места В.И.Ленина и И.В.Сталина». Завважте: не національних корифеїв світової науки та культури Ломоносова, Пушкіна, Толстого, Ціолковського, Попова, Мендеєєва, не рятівників Росії Кузьми Мініна і Дмитра Пожарського, а… Леніна і Сталіна — осіб, імена яких асоціюються із братовбивчими війнами, пограбуваннями країни, масовим терором, голодоморами, репресіями, політикою, яка призвела до чотирьохрічної війни із мілітаризованими за допомогою СРСР гітлерівцями, загибелі у цій війні 27 мільйонів радянських людей, руйнації 70 тисяч міст і сіл, денаціоналізації й затримки розвитку суспільства…

Саму ж причину наявності такого «общественного мнения» пояснює російський письменник, Лауреат Нобелівської премії О.Солженіцин: «Русский народ пребывает в национальном обмороке, — говорить він. — Сознание России впало в летаргию. Мы еле-еле живы между глухим беспамятством позади и грозно маячащим исчезновением впереди. Когда во всем мире настойчиво развивается национализм, обморок нашего национального сознания, социальная пассивность отнимают у нас и жизненную силу и даже инстинкт самосохранения» («Наш современник», №2 за 2009 р., стор. 171).

Отож, коли у всьому світі наполегливо розвивається націоналізм, КПУ, використовуючи заяложені пасажі Леніна, Урицького, Дзержинського, Ягоди, Берії, страшить людей націоналістами. Комуністи-українофоби патологічно ненавидять українців, які гостро відчувають приниження українського народу і готові зліквідувати національне гноблення, чого досі не спромоглася зробити жодна влада. Сьогодні українофоби, відригуючи проковтнуте ще за життя дзержинських та беріїв антиукраїнське безглуздя, старанно замовчують всі конкретні позиції і проекти Всеукраїнського обєднання «Свобода». Та ж газета «Комуніст» ні разу не просвітила своїх читачів тим, що ВО «Свобода» вважає за необхідне, за словами її лідера Олега Тягнибока, «будувати державу на засадах економічного націоналізму, на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, що передусім забезпечить енергетичну незалежність України. А енергетична незалежність України — це диверсифікація джерел постачання енергоносіїв, вирішення проблем енергозберігальних технологій, альтернативних джерел енергії, збільшення видобутку власної нафти і власного газу, розробка шельфів Чорного й Азовського морів…

ВО «Свобода» наполягає повернутись до перевірки законності приватизації, і у випадку її незаконності вимагати від власників сплатити повну суму вартості підприємства, або повернути підприємство у власність трудовим колективам чи державі. ВО «Свобода» вважає, що в Конституції мусить бути чітко закріплено положення про те, що земля, надра та інші природні ресурси України є виключно власністю українського народу, що в ніякому випадку не можна сьогодні не продовжувати мораторій на продаж землі сільськогосподарстького призначення. Землю, — заявляють націоналісти, — не можна сьогодні продавати, оскільки прості люди цю землю не куплять. Треба негайно впровадити закон про земельний кадастр. Треба обов’язково створити земельний банк. Землю можна давати в довготривалу оренду, у т.ч. за правом родинної спадщини. Сільське господарство мусить бути виключно дотаційним, треба встановити паритет цін.

Скасувати оподаткування на україномовні книговидання, аудіо- та відеопродукцію. У вищих навчальних закладах треба обов’язково ввести курс культури української мови…».

Тепер з приводу того, що найбільше дратує КПУ — як ВО «Свобода» вирішує міжнаціональне питання. Дотримуючись європейських засад, свободівці вважають, що в Україні мусить бути ухвалений на державному рівні закон про титульну націю і національні меншини, про їхні права та обов’язки. «Отже, наша позиція є така, — говорить О. Тягнибок, — що ми абсолютно не маємо нічого проти того, щоб в Україні процвітали і будували державу представники отих 140 чи більше національностей, які є в нашій державі. Ми за те, щоб вони розвивалися всіляко, тобто, щоб існували школи національних меншин, щоб існували культурні центри, щоб релігійні потреби вони могли реалізовувати. Але при всьому цьому ми хочемо, щоб була повага до нас, до українців, щоб вони знали нашу мову, щоб вони знали нашу культуру, знали нашу історію, щоб вони жили за нашими законами… Ми виступаємо за те, щоб був закон про пропорційне представництво в органах влади і українців, і представників національних меншин, щоб вони так само мали право представляти своїх людей і на місцевому рівні, і у Верховній Раді… Ми не говоримо про пріоритет. Ми говоримо про забезпечення прав українців — економічних, політичних, національних, культурних, інформаційних прав. Ми хочемо, щоб українці в Україні почувалися так, як поляки у Польщі, французи у Франції… Кожен буде жити там, де вважає за потрібне, оскільки є права людини, яких потрібно дотримуватися…». (див. щотижневик «Інформаційний бюлетень», № 18 за 7 травня 2009 року).

От і скажіть: чому позиція і переконання ВО «Свобода» так непокоїть лідерів КПУ? Чи не тому, що вона вважає за необхідне будувати державу на засадах економічного націоналізму, вимагає пропорційного представництва національностей України в органах влади, в засобах масової інформації, забезпечення економічних, політичних, культурних прав на тому ж рівні, як забезпечені такими правами французи у Франції, шведи у Швеції, поляки у Польщі тощо?

Комуністам, які є в Україні, було б за краще прислухатись, як категорично захищає росіян лідер КПРФ Геннадій Зюганов: «Российские коммунисты, — заявляє він, — видят свою важнейшую задачу в соединении социально-классовой и национально-освободительной борьбы. Русские, по сути дела, отстранены от решающего влияния в политической, экономической, информационной и культурной жизни страны. Посмотрите на олигархат, реально управляющий страной, на перечень тех, кто доминирует в средствах массовой информации, и вряд ли нужно будет что-либо доказывать…».

У той час, як свої з’їзди КПУ перетворює на расистські балагани паплюження українського національно-визвольного руху, захищає по суті позиції расової дискримінації не лише українства, а й слов’янства в цілому, то, кажучи словами Г.Зюганова, «Компартією РФ взято курс на реальное равенство предстаивительства русских, как и всех народов России, в государственных органах управления снизу доверху; защиту русского языка. Прекращение «американизации» нашей жизни, особенно на телевидении. Активное противодействие духовной агрессии против русского народа, его национальной культуры… Адекватное присутствие русских в информационной и культурной сферах, особенно в СМИ. Равенство возможностей для русских и всех других народов России в области предпринимательства. Энергичная защита всех наших соотечественников за рубежом» (журнал «Наш современник», № 1 за 2009 р., стор. 218-219).

Пропорційне представництво націй у державних органах влади, у ЗМІ… Але ж теперішня ганебна, антиукраїнська виборча система цього не забезпечить. Теперішніх народних (треба читати: партійних) депутатів ця проблема абсолютно не турбує. Більше того, КПУ, фракція якої і досі є у ВР, зажадалось, щоб у партійні списки закладали ще одну і при тому найпотужнішу міну: ту персону, яка у залі Верхоної Ради під оплески партдепутатів стане партпрезидентом (читай: генсеком) України. КПУ наполягає, щоб президент вибирався не усім народом, а як генсек: своєрідним «партійним політбюро», у складі якого вибрані за партсписками депутати Верховної Ради.

Причину обрання президента депутатами Верховної Ради лідер КПУ пояснив через газету «Комуніст» за 25 березня 2009 р. куцо і витієвато: «Напередодні виборів президента відбувається нова змова представників потужного капіталу, які не хочуть сьогодні розпочинати процедуру імпічменту». Така аргументація змушує запитати: чому ВР досі не виробила відповідних законів, які перешкоджали б такій змові? Хіба під час виборів до ВР не виникала змова капіталу? Невже при обранні президента у ВР ніяких змов не буде? І не лише змови капіталу, а й ідей, у т.ч. антиукраїнських. Чи не загрожуватиме Україні «парламентський» президент культом особи, як ото був і зараз у деяких партіях є культ особи «генсека»? То дуже добре, що комуністи стали розумітись на імпічменті. А колись, наприклад, за 30-річного владарюваня генсека Сталіна, вони боялись це слово навіть пошепки вимовити…

Влучну відповідь на запитання, яким може бути вибраний Верховною Радою президент, дав одеський дотеп. У поміщеному в газеті «Комуніст» за 25 березня 2009р. листі-зверненні до «450 депутатів» мешканці Одещини пишуть: «Соромно дивитись, як здорові бугаї сидять у Раді, одержують по 20-30 тисяч зарплати, мають пільги, а з них пуття — як із козла молока». Отож, коли президента вибиратимуть у ВР «бугаї», то, ясна річ, Україна матиме і «президента-бугая»…

Саме таким «президентом» хочуть порадувати українців партдепутати. Вони йому почали вже й відповідні закони проектувати. Один із них, від 04.03.09 р., дуже химерний: «Про недопустимість загострення на тлі ідеологічної і політичної різниці». Що зашифровано у цій «різниці» — дрімуча загадка. Ясно лише одне: належного — пропорційного — представництва українців й інших націй у владних та інформаційних структурах він не забезпечить, а відтак каламутити слов’янськеє море не перестануть.

Василь Мазорчук