Відновити тяглість державності

В перші роки державотворення кожна річниця незалежності була приводом, щоб підсумувати досягнення та окреслити плани на майбутнє. Однак тепер, останніми роками, День незалежності — це нагода з’ясувати, чи пацієнт іще живий, чи вже мертвий?

Отож, спроби з’ясувати відповідь на це питання призводять до невтішних результатів.

Виявляється, що після всіх падінь, підйомів і чергових зростань ВВП незалежної України на сьогодні не досяг і 70% від ВВП 1990 року. Незалежна Україна втратила майже 6 міль­йонів свого населення. З тих, хто залишився в Україні, майже 70% проживає за межею бідності.

Державна влада в Україні стала посміховиськом, енергетика — проблемою, медицина — боротьбою, а обороноздатність — фікцією.

Як зазначає київська письменниця Марина Водічка, Україні від радянського Союзу дістався лише Голодомор. А все інше дісталося олігархам.

Попри всі негаразди в країні, керівники держави дуже полюбляють святкувати 24 серпня. Вони влаштовують телезвернення, паради, офіційні прийоми. День незалежності можна відзначати без народу, який несвідомо в цей день сидить або на своїх городах, або проводить звичний вихідний з телевізором та пивом.

Можливо, суспільство відчуває несправжність свята? Чи то тому що результати незалежності невтішні, чи то тому що влада стала водночас незалежною і від свого народу, і від здорового глузду…

Справжній День незалежності України було б логічно відзначати 22 січня, а не 24 серпня. Адже в цей день 1917 року Центральна Рада України проголосила утворення незалежної Української Держави. Відтак, в 1990-1991 роках Верховна Рада мала приймати Акт про відновлення незалежності.

Саме по шляху відновлення, а не проголошення незалежності після радянської доби пішли Латвія, Литва, Грузія та з певними застереженнями — Угорщина. Натомість укра­їн­ським парламентарям в 90-х роках не вистачило рішучості, щоб закріпити тяглість державності від УНР 1917 року. Відтак прикро, що Україна з тисячолітньою історією вважається молодою державою, утвореною в 1991 році.

Навіть якщо відмовитися від історичного державотворчого спадку УНР, то дата 24 серпня 1991 року все одно викликає сумнів. Необхідно врахувати, що відлік новітньої доби незалежності України розпочався з прийняття в 1990 році Декларації про державний суверенітет.

16 липня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила доленосний документ, який закріпив основи Української Держави. Декларація про суверенітет визначила національну державність українського народу, закріпила республіканську фо­рму держави, самостійність, верховенство і неподіль­ність державної влади на всій території. Жодної прямої вказівки про участь України в новому союзному договорі не було.

За своїм юридичним змістом Декларація про державний суверенітет України не потребувала жодних додаткових актів про незалежність. Де-факто, 16 липня 1990 року Україна вже стала незалежною, самостійною, суверенною державою.

Підтвердженням цьому слугує Постанова Верховної Ради №56-ХІІ «Про День проголошення незалежності України». В цій Постанові прямо зазначається: «підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Отож Днем незалежності України було проголошено 16 липня на честь прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Українська Республіка, проголошена 16 липня 1990 року достатньо стрімко розвивалася. Вже 1 листопада 1990 року зібралася на своє перше засідання Конституційна комісія, яка взялася до розробки Основного Закону України на основі Декларації про державний суверенітет. Концепція нової конституції України була схвалена на засіданні законодавчого органу 19 червня 1991 року.

24 серпня 1991 року у зв’язку з державним переворотом в СРСР Верховна Рада Української РСР вирішила підкріпити свій суверенітет Актом проголошення незалежності України.

В самому Акті надзвичайно мало положень. Зазначається лише про незалежність України та створення самостійної української держави, про неподільність і недоторкан­ність території України. Також утверджено чин­ність виключно Конституції і законів України.

20 лютого 1992 року була виправлена дата Дня незалежності. Постановою Верховної Ради вона була перенесена з 16 липня на 24 серпня. Так Українська державність стала на один рік молодшою.

Після цього дату 16 липня деякий час відзначали як день прийняття Декларації про державний суверенітет України. Однак з кожним роком цій події приділялося все менше і менше уваги, попри «історичну вагомість» цього документа.

Цього року річницю Декларації не відзначали. Обмежилися привітанням Президента України.

Отож, постає логічне питання, чому датою народження України стало 24 серпня 1991 року, а не 16 липня 1990 року, як було з початку? Чому все менше уваги приділяється Декларації про державний суверенітет? Адже це був програмний, стратегічний і державотворчий документ!

Відповідь криється в змісті двох документів — Декларації про держаний суверенітет та Акта проголошення незалежності України.

Декларація містить велику кількість дороговказів та положень, над реалізацією яких державній владі необхідно сумлінно працювати. Декларацію про суверенітет необхідно постійно реалізовувати та розвивати, адже реальний суверенітет має досягатися відповідними заходами в енергетичній, інформаційній, економічній, культурній та багатьох інших сферах.

Декларація від 16 липня 1990 року складається з десятка розділів та доброї сотні пунктів. Тому державна влада була б змушена постійно звітувати перед народом про стан суверенітету та про свої дії для реалізації пунктів Декларації.

Незалежність — значно менш обтяжлива річ. Адже її можна один раз проголосити, а потім кожен рік відзначати, крокуючи вій­ськовими парадами по Хрещатику.

Акт проголошення незалежності на відміну від Декларації про суверенітет не визначає, якою має бути Україна. Він не визначає дороговкази, ідеали та не містить державотворчі норми. Для виконання Акта проголошення незалежності України практично нічого не треба робити, нічого не треба досягати. А відтак — не треба кожного року в день незалежності звітувати перед народом.

За підготовку до ювілею має взятися безпосередньо Народ України. Для цього не треба перезавантажувати українську державність або проголошувати четверту республіку. Достатньо Народу відчути себе сувереном, як це закріплено в Декларації від 16 липня 1990 року та Конституції України.

Настає час розчистити Авгієві конюшні та навести порядок в країні. Пора на практиці реалізувати державотворчі прагнення Центральної Ради УНР та положення Декларації про державний суверенітет України. Покійника необхідно оживити і, як у відомій пісні, червоную калину — підняти, а Україну — розвеселити.

Олексій Толкачов