Хто кому пособля…

Здається, після входження до парламентської більшості товаришу Симоненку більш нема чого робити, ніж перекроювати історію на свій більшовицький копил і публічно викривати т.зв. «гітлерівських посібників». Конкретно — лідерів ОУН УПА Бандеру і Шухевича. Виступи, інтерв’ю, заклики, законопроекти. І за всім цим гармидером великої брехні приховується єдине прагнення за будь-яку ціну замовчати історичні факти.

Отже — хто, кому і коли пособляв?

Свого часу В.І.Ульянов-Ленін у вузькому колі однодумців зронив фразу, котра за часів СРСР не дуже афішувалася: «Задля нашої справи ми, більшовики готові йти на угоду навіть із нечистою силою». І йшли! Найганебніша з таких угод була укладена наприкінці серпня 1939-го року з отим самим Гітлером, на якого по кілька разів на день дихає благородним полум’ям тов. Симоненко. І хоча офіційно цей документ називався «Договір про ненапад», а підписали його радянський міністр Молотов і його німецький колега Рібентроп, за кожним його рядком стояли Великий Фюрер і Батько Народів.

Рібентроп на Нюрнберзькому процесі свід­чив, що навіть його, нас­крізь цинічного фашистського дипломата, вразив цинізм Сталіна, який на перших же хвилинах розмови з Рібентропом у Москві відкритим текстом сказав, що саме має одержати Москва. Сталін жадав не миру, а території — сусідніх, на той момент ще незалежних держав. Наслідки секретних протоколів до сталінсько-гітлерівської угоди відомі. За кілька днів після їх підписання розпочалася Друга Світова Війна, а ще за два тижні СРСР вступив у неї на боці… Гітлера. Ось чо­му нинішні «червоні» ду­же не люблять згадувати події між 1-м вересня 1939-го року і 22 червня року 1941-го.

А там було ще багато цікавого і досі маловідомого.

Приміром, одна зустріч на території вже окупованої Польщі пізньої осені 1939-го року. Тоді в обстановці абсолютної таємничості зібралися в одній компанії керівники гітлерівського гестапо і сталінського НКВС. Відомий англійський дипломат і розвідник Роберт Конквіст стверджував, що крім питань широкого співробітництва та обміну досвідом у технологіях винищення власних народів на цій сатанинській вечері обговорювалися технічні подробиці знищення поль­ських військовополонених офіцерів, що опинилися на території СРСР після вересневої кампанії. Йдеться про 19, а за деякими даними 21 тисячу поляків, що складали половину всього офіцерського корпусу збройних сил своєї держави. Чекісти зокрема поскаржилися, що якість радянської зброї не дозволяє розстріляти таку велику кіль­кість людей у максимально короткі строки. Колеги з гестапо пішли назустріч, переправивши, звісно, потай в СРСР велику партію найкращих німецьких пістолетів «парабелум» і відповідну кількість боєприпасів.

Характерно, що німе­цька сторона обрала для цієї зустрічі містечко Закопане, дороге серцю кожного справжнього комуніста. Бо саме тут напередодні Першої Світової Війни жив і працював вождь світового пролетаріату, а заразом — агент розвідки австрійського Генштабу Ульянов-Ленін. Така от братня символіка.

Невдовзі після зустрічі в Закопане новий шеф НКВС Лаврентій Берія розпочав ґрунтовну чистку резидентури радянської розвідки в Західній Європі. Передусім — у Ні­меччині. Тоді були від­кликані до Москви і знищені понад 2 тисячі кадрових офіцерів розвідки НКВС і ГРУ. Яким боком це вилізло Радянському Союзу влітку 1941-го — можна не нагадувати.

Після вищезгаданого погрому власної агентури на Заході чудом вціліла чи не єдина законспірована радянська розвідувальна структура — легендарна «Червона Капела». Вже в наші дні російське телебачення зняло багатосерійний фільм про цю організацію, проте «забуло» один-єдиний, але дуже промовистий факт. Високопоставлений офіцер німецького гестапо, котрий викрив і знищив усю «Червону Капелу», був… агентом радянської розвідки. І діяв з благословення Москви.

А тепер — стосовно рамок пособництва лі­дерів ОУН УПА гітлерівцям. Практично воно вилилось у створення двох підрозділів Вермахту — батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Це були суто фронтові структури, які підлягали військовій роз­відці — Абверу. Вони не брали участі у жодній каральній експедиції і були розформовані у перші ж тижні війни на Східному Фронті. Судді Нюрнбер­зького трибуналу відмовилися визнати Абвер злочинною організацією, оскільки його керівники влітку 1944-го року підготували замах на Гітлера, за що й були страчені.

До речі, щодо Нюрнберзького трибуналу, на який тов. Симоненко посилається як на повне зібрання творів Леніна, то ОУН згадується там лише в одному контексті. Наприкінці листопада 1941-го року Берлін видав розпорядження про негайний арешт і страту без суду всіх членів ОУН за підготовку… антигітлерівського повстання на окупованих фашистами теренах України.

То хто кому пособляє?

В.Н.