Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕТЕКТИВ

Спочатку, як належить, фабула події.

Директор Маріупольського інституту МАУП Олександр Сергійович Гузенко заступив до виконання своїх обов’язків 22 квітня цього року, а вже 10 червня дізнався, що йому інкримінують одержання хабара у сумі 1125… навіть не доларів, а гривень.

Одразу зауважимо, що цей сюрприз не став для нового керівника навчального підрозділу повною несподіванкою. Олександр Гузенко — в минулому професійний військовий, що одним із перших склав присягу на вірність незалежній Україні, а нині — один із провідних освітянських менеджерів на Донеччині. Відтак він уже в перші дні роботи звернув увагу на деякі вельми дивні, щоб не сказати підозрілі факти.

По-перше, зміст його конфіденційних ділових розмов у власному кабінеті ставав відомим широкому загалу викладачів інституту ще до того, як співрозмовники Гузенка полишали кабінет.

По-друге, певні «дивацтва» у поведінці головного бухгалтера виходили за рамки особливостей психіки жінки в період вагітності. До того ж вони проявлялися виключно як реакція на цілком закономірну вимогу нового директора ознайомити його з фінансовим станом справ закладу.

По-третє, з появою у Маріупольському інституті МАУП Олександра Гузенка в певному кабінеті міської влади пожвавилися розмови на тему: а чи потрібен Маріуполю цей інститут, бо у нас і без нього є достатня кількість високопрофесійних вузів. Але про цю обставину — трохи далі.

А зараз повернемося до подій 10 червня. До кабінету Гузенка завітала відвідувачка, яка орендувала в інституті — на цілком законних підставах — приміщення для фітнесу. Увійшла і одразу почала вимагати, аби директор особисто прийняв від неї обумовлену угодою суму — оті самі 1125 гривень. Природно, директор вказав відвідувачці, що це — неправомірно. І відіслав її до бухгалтерії. Більше того, наказав своєму заступнику особисто супроводити орендаторку і прослідкувати аби гроші були прийняті і зареєстровані у повній відповідності з процедурою. Підлеглий і відвідувачка залишили директорський кабінет.

І отут, власне, починається заявлений нами у заголовку «приазовський детектив». Бо, як з’ясувалося, кабінет Гузенка був нашпигований спецапаратурою, котра безперервно працювала на підслуховування і запис. Використання такої техніки, як відомо, в Україні суворо регламентоване. Тож виникає перше запитання: хто, а головне — на яких підставах дав дозвіл на цей, даруйте, атракціон? Бо якщо це чиясь самодіяльність, то маємо кримінальну справу з дуже сумними наслідками для ініціаторів. Особливо у світлі нещодавнього загострення Верховною Радою покарань за таку «цікавість».

Крім того, зафіксовано, що на момент розмови під дверима кабінету чатувала група працівників правоохоронних органів. Вони розійшлися після того, як відвідувачка вийшла з кабінету у супроводі заступника директора. Хоча, можливо, вони з’явились у свій робочий час до інституту аби уточнити правила вступу. Скажімо, для підвищення власної правової кваліфікації.

Що ж було далі? А таки було! Головна бухгалтерка гроші за оренду поклала не на рахунок вузу, як належить, а на… платіжну картку директора Гузенка, на яку перераховувалася його зарплата. Іронія долі для слідчих полягає в тому, що цієї картки Олександр Сергійович не те що в руках не тримав — на очі не бачив. Не одержав він її ще — та й край! Інші були проблеми, важливіші. І виникли вони не без допомоги вкрай знервованої бухгалтерки.

Саме з подачі цієї пані проти директора і було висунуте того ж дня звинувачення в хабарництві. Віддамо належне маріупольським правоохоронцям. Вони не стали спроваджувати Гузенка під варту. Надто вже анекдотичною виглядала сума хабара і сам факт його скоєння.. Тож повернення Олександра Сергійовича в рідні стіни було шоком для організаторів цієї підстави. Саме так — ПІДСТАВИ. Або, як кому не подобається, провокації.

Керівництво МАУП зреагувало оперативно. До Маріуполя негайно відбула спеціальна комісія, яка провела своє незалежне службове розслідування. І тут відкрилися дуже і дуже цікаві факти. Скажімо, стан справ, якими опікувалася згадана бухгалтерка, виявився таким, що від реального покарання її гіпотетично зможе порятувати тільки наше гуманне законодавство щодо пільг вагітним жінкам.

Від заступника директора, який, до речі, опікується питаннями внутрішньої безпеки інституту, так і не вдалося одержати переконливу відповідь на запитання: хто встановив систему прослуховування, що робили правоохоронці під дверима директорського кабінету, а головне — чому він не виконав розпорядження Гузенка і не проконтролював подальше проходження отої горезвісної проплати. Адже все це входить до його безпосередніх обов’язків. І він, як колишній професійний правоохоронець, мав би про все це знати. І дбати.За наслідками роботи комісії заступник директора з безпеки інституту О. О. Луньов і в. о. головного бухгалтера О. П. Шевченко звільнені зі своїх посад.

Керівництво Академії підтримує зусилля нового директора у наведенні належного порядку у навчальному підрозділі і сподівається, що органи влади сприятимуть цьому, а окремі її представники не підтримуватимуть колишнього збанкрутілого директора інституту Вайнштейна у його безпідставних діях.

У кожному детективі, а тим більше — документальному, головним є запитання: «Кому це вигідно?». З численних свідчень людей неупереджених і добре поінформованих випливає, що за усією цією, даруйте, чортівнею навколо Маріупольського інституту МАУП виразно бовваніє постать колишнього директора цього закладу Леонарда Вайнштейна. Він начебто неодноразово і публічно вихвалявся, що або він повернеться до вузу на білому коні, або вузу не існуватиме взагалі. Шановні читачі, проведіть паралелі цієї декларації з вищезгаданими розмовами у чиновницькому середовищі на тему «у нас і без МАУП достатньо вузів» — і ви дійдете тих же висновків, що й ми.

Так от, щодо достатності згаданих навчальних закладів. Якщо взяти номенклатуру спеціальностей, які викладаються в Маріупольському інституті МАУП, то тут його конкурентами де-факто є філія Донецького Національного університету та Приазовський державний технічний університет. Але ДНУ готує в Маріуполі фахівців дещо звуженого профілю — в порівнянні з Інститутом МАУП. До того ж — не за всіма спеціальностями.

Що ж до Технічного університету… дозвольте висловити обґрунтований сумнів у тому, чи є підготовка менеджерів організацій, маркетологів, обліковців і аудиторів профілюючою для інженерного факультету, де донедавна готували фахівців з обробки металів тиском, а профільною дисципліною було металознавство. Ми розуміємо — проблеми кризи, особливо у фактично монопольній для Маріуполя галузі — металургії. Але факт є фактом.

Власне кримінальний бік маріупольської провокації, як ми сподіваємося, дістане фахову оцінку з боку місцевих правоохоронців, зокрема, з боку обласної прокуратури, куди із заявою звернувся директор інституту О. С. Гузенко. Сподіваємося також, що у світлі останніх запевнень Міністра внутрішніх справ України будуть з’ясовані причини, м’яко кажучи, корпоративної солідарності колишніх і нині діючих офіцерів міліції у цій справі. Хотілося б, аби не залишились осторонь і ті посадовці, котрі безпосередньо відповідають за освітянські справи у цьому справді заслуженому трудовому місті. І саме для них наше наступне зауваження.

Твердження про те, що вищу освіту чекає глибока криза у зв’язку з різким недобором абітурієнтів належить, на нашу думку, до тих же журналістських і чиновницьких страшилок, що і комп’ютерний колапс 2000-го року, свинячий грип 2009-го та кінець світу у 2012-му. Так, проблема є. Але її ні в якому разі не слід вирішувати за принципом: найкращий засіб проти головного болю — гільйотина. Себто — всіма правдами, а також неправдами закривати приватні вузи аби порятувати державні. І на те є кілька ґрунтовних підстав.

По-перше, в Україні НЕ ЗАБАГАТО вузів. За кількістю людей з вищою освітою на 1000 чоловік населення ми пасемо задніх у Європі і майже вдвічі відстаємо від США. Про Японію вже й не згадуємо. Там курс на стовідсотковий бакалаврат узяли ще 20 років тому.

По-друге, як об’єктивно засвідчив новий Міністр освіти і науки, проблемою є не тільки і не стільки кількість недержавних вузів, як приголомшуюче низький рівень матеріально-технічного та педагогічного забезпечення численних регіональних філій, які наплодили в останні роки саме ДЕРЖАВНІ вузи.

І нарешті — чи не найприбутковішою галуззю у сучасному світі є перепідготовка кадрів і підвищення кваліфікації за моделлю «другий диплом». В Україні визнаним лідером у цьому напрямі є Міжрегіональна Академія Управління персоналом. А от більшість державних вузів за звичкою покладається на бюджетні ін’єкції та надходження від «контрактників». То може саме тут, як кажуть діти, «собака порився» у цьому маріупольському детективі? Тим більше, що Маріупольський інститут МАУП має вже довговічні традиції підготовки фахівців сучасних спеціальностей і зажив схвальних відгуків серед населення міста й області за якісну підготовку студентів і оригінальність навчально-виховного процесу.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com