Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Дзеркало Єгипетської революції

Той, хто стверджував, що Помаранчева революція в Україні 2004 року зовсім не революція, бо у нас, начебто, не відбулося зміни суспільного ладу, глибоко помилявся. Це була таки революція, яка разом з іншими «кольоровими» співбратами почала змінювати світ.

Ми так і не зрозуміли, що сучасні революції відрізняються від тих, які відбувалися в минулому. Вони еволюціонували, а термінологія залишилася марксистсько-ленінською. Революції сучасності не мають класової природи. Вони відбуваються на тлі соціальної несправедливості і мають яскраві риси, які їх об’єднують — боротьба за свободу, рівний доступ до матеріальних благ, виборчу рівність. Вони побічний продукт суцільної інформатизації світу. Новини ширяться світом миттєво і досвід далекої від Єгипту України відразу береться на озброєння усіма суспільствами.

Головним стало те, що в Україні був прецедент масових фальсифікацій на виборах і був запропонований спосіб скасування несправедливих виборів масовим виходом на вулиці і майдани. До речі, подібні акції практикувалися ще в Давньому Римі — там вони називалися сецесіями плебсу. Це, коли плебеї-громадяни Риму, невдоволені якимись указами, утисками, податками, обмеженнями, домовлялися між собою на базарах і окуповували Римські пагорби. На відміну від сучасного плебсу, вони капітально озброювалися, брали з собою родини, харчі, цінності. Вони поводилися неагресивно, смажили м’ясо і теревенили за вогнищами. Армія, як правило, не втручалася, гвардія «охороняла спокій». А Рим поступово перетворювався на брудну клоаку.

В цей час сенатори еволюціонували: спочатку погрожували, потім шукали компромісів, потім йшли на поступки. Отож, така народна «дуля» практикувалася давно, просто зараз стала вилазити дедалі частіше.

У Римі це був навіть не бунт, а попередження про бунт. Без агресивних дій — лише стояння на майданах. Саме через це пасивне стояння на вулицях Делі півтори тисячі років потому Велика Британія змушена була залишити Індію і погодилася з її незалежністю.

Ця революція свідомості важливіша за насильницьку зміну суспільного ладу, бо останнє змінити легше, ніж свідомість. Розум людини вище будь-чого матеріального.

Натовп в далекому Єгипті почувши, що випадковий перехожий є туристом з України, захоплено продекламував: «Мубарак — ганьба!». Бо мережа інтернету миттєво змінила світ... «Однокласники», «Лайвджорнал», «Вікі­лікс», сучасний кінематограф, конкуруючі агенції новин, телеканали протиборствуючих геополітичних гравців зробили те, що не змогли всі попередні революції: вони без викривлень подали інформацію з різних куточків планети. Подали думку всіх конкуруючих груп, подали різними мовами. Та ще й з постійною картинкою. Ти приходиш з роботи, включаєш англомовну «Альджазіру» і дивишся картинку з Тунісу або з площі Тахрір в Каїрі з написом LIVE у лівому верхньому куточку. Ось стоїть багатосоттисячний натовп, ось горить танк, а ось протестний плакат з написом англійською (мабуть, персонально для глядачів!). В цей час якийсь маргінальний канал може плести байки про «невеликі групи погромників», але глядач вже в це не повірить.

Хоч як би там було, а нині в Єгипті можливий будь-який поворот подій. Взяти хоча б тих самих «братів-мусульман», які скористаються моментом, щоб прийти до влади та ісламізувати країну до стандартів антиамериканського Ірану. Нічоого спільного з демократією ці радикали не мають, як і суди шаріату, які можуть прийти на місце світському праву. Чи розуміють це протестувальники. Думаю, що так. Сильні позиції поміркованого опозиціонера проєвропейського типу Барадеї говорять про майбутню гарячу конкуренцію на виборах президента. В Тунісі владу поступово обіймають помірковані керманичі європейського типу. Про демократизацію, вільні вибори і конституційні права населення заговорили і в Йемені, і в Сирії, і в Йорданії.

Країни Магрібу і Близький світ в цілому уже ніколи не будуть такими, як були. Ера авторитаризму стрімко долає пенсійний вік, вона стає некрасивою, примітивною, неактуальною. Проте традицій демократизму на Арабському Сході ніколи не було. В історії країн Магрібу було все, окрім демократії. Тепер великий людський масив частини Африки стоїть перед вибором, як скористатися завойованою свободою, куди спрямувати рух? А це вже прогрес, це те світло, яке марно намагаються побачити українці в кінці тонелю.

Для нас важливо і те, що спричинило таку ненависть більшої частини населення Тунісу і Єгипту до власних урядів і президентів. Набір стандартний і для України: різке майнове розшарування між різними верствами населення (хто має доступ до клану правителів — процвітає, хто не має — відчуває на собі пресинг і закону, і беззаконня), високі ціни на продовольство, низькі зарплати, відсутність дешевого житла. Далі йде інша лінійка причин, що пов’язана з порушеннями фундаментальних прав людини: фальсифікації і маніпуляції з виборами, неможливість в суді відстояти свої права, перевищення повноважень поліцією, утиски свободи слова і зібрань.

Цей єгипетський революційний пасьянс наче навмисно розкладено і для нас, українців. Тим більше, що за рівнем розвитку свідомості і матеріальними статками ми не сильно відрізняємося від тунісців і єгиптян. І влади у нас дуже схожі. Авторитаризм, клановість, ручне керування економікою: «своїм» — найласіші шматки інвестицій, дотацій, а «чужим» — податковий пресинг. Про недавні місцеві вибори в Україні взагалі промовчимо. Таких примітивних і брутальних технологій ми давненько не бачили. Судову псевдореформу нашого деградуючого судочинства вже давно препарували всі опозиційні і не дуже ЗМІ та інтернет-сайти. Ця псевдореформа опустила суддів нижче плінтуса. Останні «справи» «незалежних» судів проти указів В.Ющенка можна назвати театром абсурду, а відміна політреформи КС України взагалі увійде в юридичну історію як апофеоз нонсенсу. Обструкція, яку  влада влаштувала Верховному Суду і його очільнику В.Онопенку втеж виходить за межі здорового глузду.

Злість населення на владу має властивість накопичуватися упродовж років. Президент Мубарак обіймав посаду упродовж 30 років. Сконцентрувавши у кулаці всю вертикаль він добре озолотився «опікуючись» поставками зброю в Єгипет. Кажуть, що статки Хосні сягають 70 млрд. доларів!  Регулярні розправи з опозицією до останнього сходили йому з рук. Виступи в Тунісі в одну мить змінили ситуацію. І «відкладений роками гнів» єгиптян став грунтом суспільного руху. Народ нічого не забував, інформація накопичувалася і формувала протестну свідо­мість. І не треба дивуватися, що незначний випадок спричинив повстання і зміну влади в Тунісі. Тут це був акт самоспалення базарного торговця овочами, який не зміг легально отримати ліцензію на торгівлю. Це вам нічого не нагадує? В Україні такої несправедливості хоч греблю гати. І відкрити і закрити бізнес у легальний спосіб майже неможливо. Додамо сюди і традиційні розбірки із затриманими у міліцейських дільницях. У 1987 році у Коростишеві, що на Житомирщині, я бачив на власні очі, як смерть юнака після «відвідин» РВВС стала приводом до повстання у місті. І все це трапилося упродовж доби!

Реакція населення на несправедливу політику уряду і президента тепер легко прогнозується. А от дії влади важко спрогнозувати. Так як це було, приміром, у Мінську, де Лукашенко повівся неадекватно щодо мітингуючих. Цим розписався у власній безперспективності і прирік себе на ізоляцію. Гнів населення було відкладено у часі. Незадоволення буде лише накопичуватися. Вагається із силовими методами президент Єгипту, президент Йемену Салех прибрав з вулиць озброєну поліцію, президента Тунісу Бен-Алі захищали лише невеликі підрозділи служби безпеки. Як поведуться далі старці при владі невідомо. Відомо лише про тиск, який чинить на них думка лідерів світових демократичних держав і його населення. А цей тиск дедалі важче ігнорувати. Навіть Кремлівськи лідери вже дозволили марш опозиції в центрі Москви!

В численних ток-шоу на українських екранах зрідка обговорювали теми революцій в Африці, але, в основному, це зводилося до проблеми з нашими навіженими туристами: чому, мовляв, поїхали, чого їх не вертають — і все. Лише одного разу хтось з журналістів з подивом зауважив: що ми обговорюємо? Туніс і Єгипет — це не тільки проблеми з туристами, це привід замислитися над тим, чи туди ми йдемо, що нас чекає в найближчому майбутньому, чи не час нашим поводирям від влади і керуючим ними олігархам задуматися і спробувати повернути ті демократичні завоювання, до яких призвела майданна революція 2004 року. Ні. Вони не думають, не аналізують, не йдуть на поступки, не реформують, не прозорішають, не залучають, не роз’яснюють. Влада в Україні поступово сповзає до авторитаризму і про три незалежні гілки влади можна лише мріяти. Всі вони запряжені в одну президентську підводу. Залежний парламент, залежний суд мурують глуху стіну між суспільством і владою...

Страшно подумати, але складається таке враження, що партія влади і Президент готуються тримати владу довічно!

І все ж вони програють інформаційну битву опозиції і населенню, стають дедалі  маргінальнішими не те що на тлі Європи, а навіть на тлі арабських революцій.

Думаю, що для Віктора Януковича теж стає зрозумілим, що опора лише на 20 відсотків російськоорієнтованих мешканців України позбавляє його можливості маневру. Бо для іншої частини населення влада залишається чужою і ворожою. Українці ніколи не зрозуміють таких кроків, як закриття українських шкіл на Сході під виглядом реорганізації, чи наступ на самостійне трактування власної історії. Це той Рубікон, за яким накопичення незадоволення уже буде невідворотним. Про послідовне і цілеспрямоване вимивання і без того мізерних коштів з наших кишень я вже мовчу. Це бачать усюди: і на Сході, і на Заході.

Туніська і єгипетська революції відбулися не за порухом чиєїсь чарівної палички (чи то іранської, чи американської). Вони визріли в надрах внутрішнього життя цих країн. Це вже ніхто не заперечує. Тепер уже важко  будь-які заворушення трактувати як тиху експансію геополітичних гравців. Так само присоромлені і ті, хто жодного разу не побувавши на Майдані Незалежності у 2004, шукав американські валянки. Народ поступово і невідворотньо виходить на політичну арену і стає самостійним гравцем. Громадянське суспільство уже не марення окремих фантастів-футурологів.  Світ стрімко змінюється і недавній прогноз на швидку авторитаризацію багатьох режимів не справджується. Це урок, який треба вивчити і нам

Андрій ГУСЄВ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com