Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Виклики глобалізації

Православна Церква не протистоїть науково-технічному прогресу, економічному та фінансовому добробуту, які повинні служити гармонійному та стабільному розвитку всього людства. Проте Церква прагне до того, аби люди по всьому світу, члени будь-яких релігійних, національних та культурних меншин мали можливість зберігати свої релігійні відмінності та охороняти особливість своєї культури.

Православ’я всією душею вітає інформаційний розвиток та науковий прогрес, коли глобалізація відчиняє двері для більш тісного співробітництва та підвищення добробуту народів, коли вона стає могутнім інструментом культурно-релігійної зустрічі та цивілізаційного діалогу. Представники різних політичних ідеологій та фінансово-економічних інтересів повинні разом займатися практичною роботою в налагодженні справедливого земного життя на планеті. Істина в тому, що в умовах глобальних криз сучасного світу людство може вижити тільки разом. В минулому цивілізації жили та діяли, по суті, в ізоляції одна від одної. Але в нинішньому світі взаємозалежних економіки, фінансів та глобальної політики, яка стрімко глобалізується, поведінка кожної держави або групи держав впливає на все людство. Таким є позитивний бік глобалізації, можливий у тому випадку, якщо всі люди на планеті усвідомлять свою спільну долю та спільну мету — збереження життя й планети заради майбутнього.

Проте глобалізація — це не тільки позитивні досягнення у сфері комунікації, загальної безпеки та економіки, але й механізм впливу на людську свідомість за допомогою певної ідеологічної та інформаційної маніпуляції. Не випадково сьогодні вже вироблені поняття «інформаційна війна», «інформаційний вплив», «інформаційна зброя». Така форма глобалізації, де панує виключно секулярна система погляду на світ, зачиняє двері діалогу та співробітництва цивілізацій,  робить зустріч різних культур неможливою. Між глобалізацією як спілкуванням та глобальним проектом захоплення влади могутніми фінансовими кланами існує велетенська різниця. І пов’язане з глобалізацією збагачення невеличких політичних і фінансових груп за рахунок багатьох, Церква сприймає теж як несправедливу, неприйнятну дію, що заслуговує на осуд і якої слід уникати православному християнинові. Саме з таким підходом у трактуванні глобалізації православні богослови висловлюють свої побоювання. Іншим боком медалі глобалізації є її прив’яза­ність до однієї моделі розвитку суспільства, де, як правило, домінує ліберальна форма його побудови. Не є секретом, що в галузі економіки та фінансів пріоритетне становище теж залишається тільки за західними країнами. Те, що саме Захід передує в цьому процесі, є безперечним. Менш безперечним є його право монопольно привласнювати собі позитивні можливості глобалізації, а негативні наслідки її перекладати на плечі інших. Глобальна «відкрита економіка» означає безперешкодну експансію найбільш розвинених країн, що спустошують сла­б­кіші економіки, позбавлені звичного національного захисту. Аналогічні ефекти ми маємо у випадку глобального інформаційного суспільства, глобальної масової культури, особливо телебачення. Але коли йдеться про рух робочої сили з бідного Півдня на багату Північ або про конкуренцію більш дешевих товарів, що йдуть з Азії до Європи, то принцип «відкритого суспільства» одразу ж з легкістю відкидається розвиненими країнами Заходу.

В цілому «відкрите глобальне суспільство», як воно інтерпретується сьогодні, означає відвертий соціал-дарвінізм, глобальний про­стір нічим не стримуваного «природного відбору», в якому слабкіші економіки приречені загинути, поступившись планетою сильним та пристосованим. І це подається як найвище одкровення сучасності!», — писав відомий російський вчений, професор Олександр Панарін.

Сьогодні Захід зі своєю явною перевагою в економічній, технічній та військовій силі прагне переконати всіх, що там, де матеріальна сила, там і правда, що природний відбір як тріумф сили перекреслює всі інші критерії, які виробила людська культура. Тому й Православна Церква має право заявляти, що на сьогодні головне питання, що стосується всієї глобальної проблематики, полягає в тому, як в умовах глобального світу наново затвердити авторитет релігії, моралі, захистити право так званих «неадаптованих країн» (а до них належить більшість людства) на існування, «скоригувати соціал-дарвіністську стихію ринку». Ось чому сьогодні так важливо реабілітувати релігійне есхатологічне прогнозування сучасної глобалізації, подолати пасивність та мовчання релігійних інститутів під час формування образу сучасного світу та створення нових моделей розвитку сучасної цивілізації. Конче необхідно православному богослов’ю сміливо розкривати недоліки та пороки сучасного світу та розкривати соціальний потенціал православної цивілізації. «Єдина православна цивілізація Святої Русі» здатна привнести в глобальний світопорядок нові можливості та вектори духовного оновлення, що є супутниками творчого, унікального та різноманітного самовизначення в майбутньому глобальному світі. Завдання православних християн полягає в тому, щоб викрити зловмисність новітнього глобального економічного та культурного домінування Заходу та розкрити суб’єктивне свавілля та своєкорисливість секулярної доктрини там, де нас закликають бачити одну лише «демократичну, цивілізовану визначеність». Глобальний порядок, як і все інше в світі, повинен мати альтернативні варіанти та сценарії. Людська і насамперед християнська гідність полягає в тому, щоб відстояти у світовому просторі найбільш гуманні та справедливі форми розвитку світу, звільнити світ від монополії секулярного розуму, що прагне забрати світ до рук під гаслами демократії, свободи слова та глобальних трансформацій задля блага людства. З ідеологічної точки зору найважливішим є виявлення справжніх стосунків ідеології глобалізму, яка тепер складається, до цінностей християнського світогляду.

Найнебезпечніше явище глобалізації — це розмивання моральних та традиційних ціннісних орієнтирів у сучасному житті. Час зрозуміти, що в перевороті глобалізму, як і в інших «епохальних змінах» нашої доби, вирішальна роль належить грі на зниження від духовного до матеріального, розуму до інстинкту, від просвіти до неуцтва, від святості до порочної  агресивної тілесності, словом, від культури до варварства. Глобалізм загрожує повернути світ до первісної племінної дикості, причому дикості, озброєної пафосними закликами до просвіти, покращання життя та до справжньої демократії. Взагалі, треба сказати, схильність сучасного лібералізму до утопічних побудов ледве не перевищує відповідну схильність комунізму. Стратеги глобального ліберального і секулярного перевороту, як колись стратеги комуністичного заколоту, нещадно експлуатують інтенції сучасної масової свідомості про права, свободи, гуманізм, демократію, свободу думки та справедливість. Але, на превеликий жаль, насправді ці лозунги лише спекуляція та маніпуляція масовою свідомістю. Таким чином, «диво» глобалізму пов’язане не з відшуканням нових гуманних моделей розвитку світу, а з поверненням до тоталітарного рабства та неволі. Гранична чуттєва розслабленість, моральна деградація на тлі інформаційного, державного та економічного рабства — головна характеристика глобалізму.

Зазначене дозволяє зробити певні висновки.

Визнаючи невідворотність та природність процесів глобалізації, які багато в чому сприяють спілкуванню людей, поширенню інформації, ефективній виробничо-підприємницькій діяльності та самій православній місії, Православна Церква стурбована внутрішньо суперечливими процесами сучасної цивілізації в умовах глобалізму. Глобалізм, поряд зі зміненням звичних способів організації господарських, економічних, інформаційних, культурних процесів, починає змінювати традиційні способи організації суспільства та здійснення політичної влади. Глобалізацію в цілому можна визначити як процес послаблення традиційних територіальних, соціальних, економічних, інформаційних, державно-політичних та культурних бар’єрів. На превеликий жаль, позитивні плоди глобалізації доступні лише для розвинених західних країн, що складають меншу частину людства.

Духовній і культурній експансії, що загрожує тотальною уніфікацією, необхідно протиставити сумісні зусилля Православної Церкви, християнського світу, державних структур, міжнародних організацій та всього світового співтовариства задля утвердження в світі насправді рівноправного цивілізаційного, культурного, інформаційного, фінансового обміну, поєднаного із захистом державно-економічної та релігійно-культурної самобутності народів.

Протоієрей Діонісій Мартишин, доктор богослов’я, 
директор духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів МАУП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com