Комерція на ленінізмі?

Наприкінці квітня в райцентрі Шишаки Полтавської області сталася непересічна подія. Вночі після Вербної неділі невідомі скинули з триметрового п’єдесталу пам’ятник Леніну. Судячи з усього його зачепили тросом за шию й повалили на землю. Внаслідок падіння монумент зазнав ушкоджень, хоча й «не смертельних».

 Загалом, Шишацький досвід — тихе, мирне повалення ідола минулої епохи без застосування вибухових засобів — досить швидко отримав поширення Україною. Невдовзі у такий самий «тягловий» спосіб було повалено пам’ятник Леніну в Чернігові, потім постамент Дзержинському в Одесі…

Вочевидь, у школах Шишацького району гарно викладають фізику й не тільки її. Тож за важіль повалення деспота слугувало несприйняття й природне заперечення всього брехливого і нав’язаного силоміць. А точкою опори — давній козацький дух Шишацького краю. Проте, слід зазначити, що кріпацька психологія також дається взнаки. За місяць, заліпивши й начистивши до блиску, Ілліча знову повернули на постамент. Чи надовго? Народ же в нас натхненний та заповзятий…

Спеціально наймати охорону пам’ятнику Леніну — надто затратне для селищного бюджету задоволення. Безкорисливих охоронців навіть у Києві на Хрещатику важко знайти. То що вже говорити про Шишаки. Якщо знову звалять лисого — тоді заново прибирай, ремонтуй, встановлюй за гроші селищної ради, на балансі якої перебуває пам’ятник. 

У зв’язку з чим вношу пропозицію на розгляд Шишацької селищної ради: започаткувати цілком офіційну платну послугу-розвагу — повалення пам’ятника В.І.Леніну на центральній площі смт Шишаки. Бажаючі фізичні чи юридичні особи можуть замовити собі таку затію, наперед сплативши встановлену суму з розрахунку, що половина цієї плати становитиме вартість реставрації та повернення пам’ятника на п’єдестал, решта внесених коштів — пряме наповнення бюджету розвитку селища Шишаки.

Цілком можливо, що в майбутньому ця розвага стане такою ж візитівкою наших країв, як Сорочинський ярмарок чи Миргородська калюжа. Приїздитимуть туристи з усієї України та з-за кордону. Завдяки їм розвиватиметься інфраструктура району, підуть інвестиції у розвиток селища. А це — вуличне освітлення, асфальтування доріг, водопровід, каналізація та багато іншого, чого не вистачає в Шишаках.

Варто тільки почати. От побачите — народу збиратиметься на урочисте повалення ідола значно більше, ніж на нинішні відзначення колись гучних і велелюдних радянських свят. А це прибуток для місцевих торгівців, перевізників, ресторанного та готельного бізнесу… Бо ж в наші часи святкування радянських дат перетворилися на сміховину бутафорію, й спричинюють тільки зайву мороку місцевим органам влади та витрати з бюджету.

Як, наприклад, цьогорічне відзначення в Шишаках Першого Травня. Тоді біля «голого» постаменту зібралося близько півтора десятка осіб з червоними прапорами. Мітингувальники цілком поміщалися на тротуарі перед постаментом. Але незрозуміло для чого міліція перекрила дороги у центрі селища, виставила патрулі — щонайменше дві машини та 5 постових. А це вже витрати з бюджету, який формується коштом не тільки таких «численних» прихильників колись гегемонячої ідеології . Кого б у нас ще так оберігали — один правоохоронець та трьох святкувальників?

Власне, Ленін ніколи не користувався щирою популярністю в наших людей. Свого часу цей «авторитет» до нас принесли на більшовицьких штиках. Відтоді підтримка іміджу «вождя» поволі еволюціонувала від репресій до адмінресурсу.

Свого часу Леніна фінансувала Німеччина, аби той роздмухував «полум’я революції», послаблюючи з середини Російську імперію, з якою тоді німці воювали на фронтах Першої світової війни. У наш час вже Росія використовує «живєє всєх живих» труп у мавзолеї та його численні трафаретні «ізваянія» (одне з яких — то валяють, то встановлюють у Шишаках), як інструмент «п’ятої колони» для впливу на інші суверенні держави, передовсім Україну.

Впродовж своєї бурхливої діяльності В.Ульянов продав і царя, і Бога, й Україну. Відтак, цілком закономірно, що сам «вождь» вже давно перетворився на предмет політичних, ідеологічних, а не так давно і суто комерційних торгів — продають його пам’ятники з колишнього СРСР у західні країни. Підприємливі люди вже давно збагнули, що не варто даремно пропадати  бренду — адже скільки грошей за часи радянської влади вгатили у всілякі увіковічення пам’яті, постаменти, музеї, плакати, тонни паперової агітації і т. ін.

Проте штучно розкручений символ неминуче мав закінчити так, як створена ним ідеологія та держава, що взяла її на озброєння. Такі «генії», як Володя Ульянов у тодішній «смутний час» кінця Російської імперії вилазили на авансцену десятками — вони наче таргани в банці «поїдали» один одного в боротьбі за владу. Ленін же виявися найбільш підходящим типажем для увіковічення через відсутність нащадків. Адже в постмонархічній Росії скільки мороки було з царською сім’єю (тобто, її ліквідацією), що діяч без спадкоємців став оптимальною кандидатурою на совкову «канонізацію».  Тож чи варто з таким символом ототожнювати майбутнє?