Стара пісня знову в моді?

Напередодні 80-ї річниці нападу Гітлера на СРСР Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів опитування 2040 респондентів з усіх областей України, чи вважають вони Сталіна великим вождем.

Думки розділилися майже порівну. Близько 36% відповіли, що вважають, 34% — не поділяють такого твердження, а 17% не визначилися. Статистична помилка — 2%.

Не будемо присікуватися, чи достатньо 2040 громадян старше 18 років для віддзеркалення громадської думки десятків мільйонів дорослих українців. Залишимо на маргінесі логічне запитання, а що відповіли ще 13 відсотків? Послали соціологів «по старій трасі», поклали телефонну трубку без коментарів?.. Версій може бути достатньо. Але суть не в цьому. Зрештою, КМІС є недержавною структурою, достатньо авторитетною у професійних соціологічних колах. Тож приймемо ці результати за даність хоча б для того, щоби скласти уявний портрет українського неосталініста. Тим більше, що КМІС у своєму дослідженні оприлюднює чи не всю необхідну для цього інформацію.

Отже, українець, що визнає Сталіна великим вождем, це людина передпенсійного або пенсійного віку, що живе у Південно-Східному регіоні України і має незакінчену середню освіту або навіть незакінчену восьмирічку, що зайве, між іншим, підтверджує відверту брехливість міфу про високий рівень освіченості громадян СРСР.

Але ми відволіклися.

Що ще цікавого? Західний регіон, на відміну від Східного, у масі своїй проти глорифікації Сталіна. Думки в Центрі України розділилися. Як розділились і думки респондентів у віці від 18 до 29 років. Щоправда, в цій віковій категорії набагато більше таких, що ще не визначилися стосовно свого ставлення до «вождя всіх народів і найбільшого друга фізкультурників».

Про що це свідчить? Нагадаємо, що Сталін помер 58 років тому. Середній вік життя в Україні сягає 68 років. Тобто, навіть найстарші респонденти соцопитування в епоху Сталіна були в кращому разі маленькими дітьми. Отже, їхня оцінка цієї фігури ґрунтується не на особистому зрілому досвіді, а на міфах. А що вже казати про тих, кому сьогодні «від 18 до 29»?

Які ж це міфи? Отут надзвичайно цікавий для себе матеріал не тільки соціологи, а й будь-яка освічена людина може віднайти у контент-аналізі відгуків на вищезгадане дослідження на Інтернет-форумах. Сталін виграв Другу Світову Війну, за часів Сталіна був порядок, а головне — сам Черчілль у день 80-річчя від народження тов. Сталіна виголосив панегірик на його честь у Палаті лордів Британського парламенту.

Тепер по порядку. Сьогодні навіть лідери нинішньої Росії, яка визнала себе правонаступницею СРСР, схиляються до думки, що Сталін виграв битву за Берлін. І тимчасово окупував ряд країн Східної Європи. Головної мети у цій його власній війні генералісимус не досяг. Тому, до речі, жодного разу після 1945-го року День Перемоги 9 Травня в СРСР за життя Сталіна не відзначався. Гаряча війна плавно перейшла в холодну і завершилася в 1991-му році повним і остаточним розпадом СРСР.

Щодо порядку за часів Сталіна, то результати незалежних соціологічних анкетувань свідчать, що за винятком жменьки старих маразматиків, ніхто з українців навіть у страшному сні не бажає повернення не те що в сталінські часи безправ’я і сваволі, а й до набагато м’якіших — брежнєвських.

Тепер щодо, як з’ясувалося, головного аргументу: «Його сам Черчілль хвалив!». Мовляв, Сталін прийняв Росію з дерев’яним оралом,  а залишив із атомною бомбою. Для скептиків із числа гнилої інтелігенції наводять навіть першоджерело — 5-й том Британської енциклопедії, стр. 250, рік видання 1964-й.

І отут варто не просто наголосити, а проголосити раз і назавжди, для всіх свідомих і несвідомих адептів неосталінізму: нічого такого про Сталіна Черчілль не говорив. Він не виступав 21 грудня 1959-го року в Палаті лордів хоча б тому, що того дня Британський парламент уже четвертий день як перебував на Різдвяних канікулах. Немає черчілівського спічу ані в Британській енциклопедії, ані в повному зібранні його творів. Це фальшивка, змайстрована за деякими версіями справжніми радянськими сталіністами десь на початку 60-х років минулого століття, як знаряддя боротьби проти вимушеного викриття Хрущовим навіть обмеженого переліку злочинів Сталіна проти радянського народу і всього людства. В 1988-му році цю фальшивку процитувала у своїй статті в газеті «Советская Россия» горезвісна Ніна Андрєєва. Проте вже за кілька днів її дезавуювала редакційна стаття газети «Правда».

Як любили казати за радянських часів, і з чого це випливає? Чому раптом третина анкетованих українців уславляє фантом, міфологічну істоту, якої ніколи не існувало? Відповідь можна знайти у соціологічних дослідженнях того ж КМІСу, проведених навесні цього року. Довіра до нинішньої влади у Південно-Східних регіонах України за рік після президентських виборів упала з 70 до 17 відсотків. І процес триває! Коли людей, особливо літніх, відверто дратують реальні політичні постаті, вони починають вклонятися міфам.

Але то вже зовсім інша тема.

В.Н.