Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Китайська стіна здатна рухатися

Одне з фундаментальних питань світової політики — це питання ймовірності нового територіального переділу світу. Вважається, що час великих територіальних змін у минулому — вони відбувалися після Першої і Другої світових воєн, краху соціалістичного блоку і СРСР. Після цього великі зміни, мовляв, неможливі. І такі поняття, як «територіальні претензії» і «перенесення кордонів», давно пішли в минуле.

США дістали після розвалу СРСР можливість повного домінування у світі, залишившись єдиною наддержавою. Політика Вашингтона в цьому питанні була суперечливою: з одного боку США заохочували різних сепаратистів і націоналістів у ряді регіонів, у рамках концепції «права народів на самовизначення», з іншого боку, офіційно підтримували і підтримують принцип «непорушності кордонів». Так, в 1991 році не дали Іраку, який був в попередній період «союзником» США, «проковтнути» Кувейт. А в лютому 2008 року визнали незалежність Косово. Хоча цей регіон навряд чи можна однозначно кваліфікувати, як такий, що має право на повну незалежність від Сербії.

У результаті загальної дестабілізації політичної системи планети, що була викликана небувалим крахом СРСР, почала стрімко наростати кількість автономних територій, які б хотіли утворити власні незалежні держави. Одночасно територіальні претензії, гучно зазвучали з вуст радикалів і навіть дипломатів. Так, Токіо регулярно піднімає питання про «Північні території», В’єтнам і Китай сперечаються за Парасельські острови і архі­пелаг Спратлі, Таїланд і Камбоджа влаштовують регулярні перестрілки за клаптик землі на кордоні. Перед Україною територіальні претензії мало не наофіційному рівні ставить Румунія, угорські праворадикали мріють про відторгнення Береговського району від українського Закарпаття.  Деякі російські політики різних рівнів вимагають від України «повернути» Крим... Суперечка за нафтоносні райони Південного і Пів­нічного Суданів вже призвела до створення двох незалежних Суданів.

Але, мабуть, найбільші побоювання у сусідів викликають територіальні претензії надпотужного Китаю. Поки в США мріяли про «кінець історії», «століття панування США», жили не відповідно до статків, вели дві дуже дорогі війни і оплачували всілякі авантюри в різних кінцях планети, КНР працювала і накопичувала капітал. Найнаселеніша країна планети весь цей час зміцнювала свої збройні сили, а також розширювала сферу власного впливу в Африці, на Близькому Сході, в Латинській Америці, в Південно-Східній Азії, Середній Азії. Причому китайці уміло поєднували стратегію США і СРСР в «завоюванні світу». Так, в тій же Африці Пекін через грошові важелі дістав доступ до покладів ресурсів. Одночасно він став «братом» африканських держав, як Радянський Союз свого часу, вкладаючи фінанси в розвиток цих країн і їх народів.

Ось найпомітніші успіхи Китаю в стратегії «завоювання світу”: успішна економічна експансія, практично по усій планеті: китайці ефективно діють в Монголії, Росії, країнах Середньої Азії, навіть проникають в Афганістан, успішно ведуть економічний наступ в Південно-Східній Азії. Західні ЗМІ б’ють тривогу кажучи про «китайську Африку», успішна взаємодія з Іраном, Пакистаном, країнами Арабського світу, тією ж Лівією. Проникнення в Латинську Америку, особливо в переповнену нафтоносними надрами Венесуелу. В 2010 році одна з найбільших державних нафтових компаній КНР China National Offshore Oil Corp. уклала угоду про купівлю 50% акцій аргентинського нафтогазового виробника Bridas Corp. Сума контракту, оцінюється в 3,1 млрд. доларів. У Європі Пекін зацікавився Білоруссю і Україною, особливо активно співпрацює з Португалією.

Пекін активно скуповував державні борги не лише окремих корпорацій, компаній, але і цілих держав, включаючи США. Компанії Китаю активно інвестували кошти в найприбутковіші галузі в інших країнах. Нині їх особливо цікавить фінансовий сектор і видобуток корисних копалин, нерухомість. Китай успішно створює зони вільної торгівлі, їх вже 11, вони об’єднують 28 держав. Успішно здійснює експорт своїх трудових ресурсів, приклад Росії, де на сезонних роботах в сільському господарстві, в лісовому промислі працюють за неофіційними даними до 10 млн китайців.

Постійне і швидке зростання військової, космічної потужності Китаю, який вже повторює основні досягнення СРСР в космосі.

Не дивно, що нині відбувається зростання території Китаю: в 1997 році до нього увійшов Гонконг, що був британською колонією; у 1999 році португальська колонія Макао. Але це було повернення територій, які раніше належали Китаю і населених китайцями. Потім вже пішли території, на які Китай власне не мав прав. У 2002 році Таджикистан поступився КНР 1 тис. квадратних кілометрів своєї землі разом з річкою і золотим родовищем. Потім поступилася Москва, в 2005 році вона передала Китаю «спірну», з точки зору Пекіна, територію загальною площею 337 квадратних кілометрів. Вже цього року, в січні 2011 року, Таджикистан поступився ще одним шматком своєї території — ще 1122 кв. км, що приблизно складає 1% його власної території, причому поступився землями з родовищами рідкоземельних металів. Таким чином, колишня радянська республіка Таджикистан стала дещо меншою і ніхто не зможе сказати, що не послідують ще нові поступки. Правда, можна сказати, що Таджикистан отримав кредитів майже на мільярд доларів, але хіба землі, які відстоювали їх предки можна оцінити грошима? Але ж оцінили! Відрубав Китай і шматки від Казахстану, Киргизії, правда, не такі великі: Казахстан поступився Китаю 407 кв. км, а від Киргизії пішла ділянка в 12 кв. км.

Які територіальні претензії може висунути Китай ще?

Пекін у відкриту пред’являє претензії на Тайвань. Ця територія відійшла від КНР після кровопролитного громадянського конфлікту ще порівняно недавно, при «великому Мао». Перспектива повернення Тайваню в лоно КНР нині цілком ймовірно. Цьому, правда , активно пручаються США, які розгляжають острів як спосіб тиску на свого великого суперника. Китайські територіальні претензії до інших держав, сусідів Китаю, були засновані на тому, що за історичними даними китайців, ще в ХIХ столітті площа Піднебесною рівнялася 12 мільйонам кв.км, а зараз вона сягає тільки 9,6 мільйона кв.км. Саме тому протягом 50-70-х років 20 століття Китай з різним успіхом повоював за території з Індією, Радянським Союзом і В’єтнамом, анексував Тібет і погрожував війною Тайваню і Японії.

Ось усі народи і країни, які входили раніше до Китайської імперії: частини території Корейського півострова, Бірми, Камбоджі, Лаосу, В’єтнаму, Бутана, Непалу, північної Індії, острова  Рюкю), землі Афганістану (провінція Бадахван), Таджикистану (Східний Памір), Киргизії, Казахстану, Росії (Забайкалля і південь Далекого Сходу аж до Охотська). Це території, що раніше належали колишнім васалам Китаю (частина Таїланду, Малайзії і Сінгапуру).

Зрозуміло, що анексія цих територій в умовах багатополярного світу неможлива, але що буде, якщо Китай в результаті якихось фінансових, економічних чи природних потрясінь раптом стане єдиною наддержавою у світі?

Олександр Самсонов
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com