Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Рожевий бойовий слон Гітлера

У передвоєнні роки на наших парадах показували величезні танки Т-28 і Т-35, які не відіграли жодної значної ролі у війнах.. На початку війни важкі КВ-1 та КВ-2 сповна показали свої великі можливості, і подібних танків у німців не було. Середній Т-34 виявився найкращим танком світу. Німці розуміли, що їм потрібні важкі танки прориву, і приступили до їх створення.

Фронтовий досвід

Спочатку на фронт під Ленінградом був відправлений взвод «Тигрів». Один з них був пошкоджений і залишився стояти на нічийній смузі, з потужною міною усередині. Наші солдати захопили новий танк і відбуксирували важку здобич вагою 55 тонн у свій тил.

На відправленні декількох «Тигрів» під Ленінград наполіг Гітлер. Самовідданість наших солдатів запобігла більшому лиху. На Уралі була негайно створена «протиотрута». Якби «Тигри» застосували зненацька і масово, то вони змогли б пробити будь-яку оборону.

Чому німці послали під Ленінград тільки взвод «Тигрів”? Вони помилково вважали, що один супертанк зможе нескінченно довго знищувати більш слабкі танки ворога. Це була велика омана, і німці не розсталися з нею до самого гіркого кінця.

Втім, помилка німців була зроблена на основі успішного бойового досвіду. Під Сталінград були від­правлені два дослідних винищувачі танків «Штурер Еміль» вагою 35 т (як у середнього танка), але з величезною гарматою калібру 128 мм. Один з них наші солдати спалили, а другий захопили в січні 1943 р., після того, як «Еміль» знищив 36 наших танків.

Коли «Тигри», «Пантери» і «Фердинанди» пішли в наступ на Курській дузі, то спочатку досить легко знищували з великої дистанції наші Т-34. Танкісти ринулися на ворога, і в ближньому бої зрівняли шанси. Снаряди радянських гармат з невеликої відстані прошивали товсту броню німецького «звіра».

У цей час за 100 км від фронту із залізничних платформ були вивантажені самохідні установки ІСУ-152. Колоною вони на максимальній швидкості направилися до фронту. 46-тонні гіганти приблизно за три години пройшли шлях через поля і переліски. Фронтовики навели їх на групу «Тигрів» і «Фердинандів». У зустрічному бої, з ходу й без якої-небудь підготовки, ІСУ-152 знищили 12 «Тигрів» і 7 «Фердинандів». Німці зупинилися, адже попереду на них чекала невідомість і неминуча загибель.

Спроби створення супертанків були й в інших країнах. Справжнього успіху домоглися тільки наші танкобудівники. На Курській дузі слов’яни дали німцям урок. Найбільш потужна танкова дивізія СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер» втратила половину своїх танків. Бій під Прохоровкою став однією з грандіозних танкових битв сучасності, і слов’яни її виграли не тільки завдяки героїзму танкістів, а, у першу чергу, перевазі військово-технічної думки.

 

Розробка проектів «Мамонт», «Мишеня» і «Миша”

Перші вказівки від Гітлера про необхідність створення надважких танків конструктор Фердинанд Порше одержав ще в 1940 р., а в 1942 р. для наступу на Східному фронті Гітлер зажадав створення танка прориву з максимально можливим бронезахистом.

Спочатку був побудований невеликий макет майбутнього гіганта. Керівництво Вермахту не виявило великого захвату, тому що проект, який спочатку назвали «Мамонтом», мав масу недоліків, а генерали не розуміли, що робити з махиною на фронті. Розрахункова вага гіганта становила 175 тонн. Гітлер дав вказівку посилити броню, тому можна було очікувати, що гігант буде важити 200 тонн.

Приближені до фюрера особи одноголосно висловлювали своє захоплення майбутнім танком тільки тому, що «Мамонт» гігантський.  Усі знали, що мамонти вимерли, назва навіває паралелі, але ніхто не зважився вимовити думку вголос. Тільки «панцер-генерал» Гудеріан відзначив, що «Мамонт» без кулеметного озброєння, а без нього в ближньому бої не обійтися. «Фердинанд» також не мав кулемета, і його часто знищували піхотинці, ледве не голими руками. До того ж прославлений німецький генерал учився вести маневренні танкові битви в Казані, і добре знав девіз маршала Тухачевского «Рух і вогонь». Гудеріан розумів, що до гіганта обов’язково прорвуться швидкі й маневрені «тридцатьчетвірки», і дуже швидко поб’ють гусениці «Мамонта», а від непорушного танка користі ніякої, скоріше шкода, адже хтось повинен буде його обороняти.

У березні 1942 року Порше фактично одержав замовлення на створення надважкого танка. У червні 1942 року проект схвалив особисто Гітлер. У грудні 1942 р. проект іронічно називали «Мишеням». Своє офіційне позначення й назву Panzerkampfwagen VIII Maus (Sd.Kfz 205) новий надважкий танк одержав у лютому 1943 р. Базовий проект Порше позначався як VK7001/Porsche Type 205. Був побудований дерев’яний повноразмірний макет «Миші», який показали Гітлерові 14 травня 1943 року.

Звичайно, це не був ідеальний проект, але герр Порше був головою «Танкової комісії» Рейху, вважав себе видатним конструктором танків, тому думки інших конструкторів міг і не враховувати. Гітлер сильно дивувався, чому інші так насторожено поставилися до нового танка «самого Порше», а генерали відверто проштовхували менший танк «Е» вагою в 140 т. 

Професор Порше поводився нерішуче. Спочатку він спроектував «Мишу» з бойовою вагою 100 тонн, з основною довгоствольною гарматою калібру 128 мм і допоміжною коаксіальною калібру 75 мм. Потім досліджувалися варіанти з гарматами 150 і 128 мм, тому що колишній художник Гітлер говорив, що в порівнянні з розмірами «Миші» його 128-мм гармата неначе іграшкова. В остаточному підсумку в січні 1943 року Гітлер сам наполіг, щоб були застосовані 128- та 75-мм гармати. По розрахунках виходило, що «Миша» буде важити 188 тонн.

 

Побудова першого прототипу

 Гітлер зажадав, щоб прототип нового танка був готовий в 1943 році, бо він мріяв взяти реванш за поразку під Сталінградом. Була почата побудова дев’яти гігантів. Спочатку не було ясності відносно кількості членів екіпажу — 5 або 6. Перші дві машини створювалися під екіпаж із шести чоловік. Гітлер зажадав, щоб промисловість випустила серію з 150 — 200 «Мишей», по п’ять на місяць. У жовтні 1943 року Гітлер під тиском радників анулював велике замовлення, тому що промисловість не мала достатніх потужностей на випуск інших, дуже потрібних озброєнь. У листопаді надійшов наказ фюрера про припинення всіх робіт з подальшого розвитку проекту, але роботи над прототипами треба було продовжити.

В роботи над здійсненням проекту Порше «Тип 205» були залучені багато фірм. Заводи Круппа повинні були побудувати корпус і башню, фірма «Даймлер-Бенц» — силову установку, а «Сіменс» — трансмісію. Остаточне складання й налагодження велося на заводі фірми «Алькетт». Перший прототип під позначенням V1 фірма «Алькетт» зібрала в грудні 1943 р. Він був без башні, тому на прототип установили її дерев’яний макет, вагу якого за рахунок каменів і піску зробили рівною проектній вазі справжньої башні.

Не слід плутати позначення V1 з ракетою V-1 (“Фау-1»). Буква «V» означала Versuch, тобто, перший дослідний екземпляр. У випадку ракети це було скорочення від Vergeltungswaffe (“Зброя відплати»). Плутанину німці вносили спеціально, з метою обману як ворогів, так і простих німців.

У тім же грудні 1943 року перший прототип «Миші» надійшов на ходові випробування. На ньому стояв бензиновий авіаційний двигун МВ-509. Громадина була виготовлена на високому технічному рівні, і результати перших випробувань були визнані задовільними. Тим часом була виготовлена башня й повний комплект внутрішнього устаткування. Перший прототип почав стрільби на полігоні. Максимальна швидкість в ідеальних умовах не перевищувала 13 км/г, хоча було потрібно забезпечити 20 км/г.

 

Другий прототип і допомога чеської «Шкоди”

У березні 1944 року був готовий другий прототип V2. Він у багатьох деталях  відрізнявся від першого V1. Тільки до середини 1944 року на V2 установили силовий агрегат і башню, що призначалася для першого прототипу. Башня мала 128-мм гармату KwK 44 L/55 з довжиною ствола 55 калібрів, коаксіальну 75-мм гармату KwK 44 L/36.5 з довжиною ствола 36,5 калібру, а також 7,92 мм кулемет MG34. Він призначався в першу чергу для боротьби з літаками, для яких величезна «Миша» перетворилася б у магніт і своєрідний спортивний снаряд для визначення вправності в точності бомбометання. Німці ще не усвідомлювали приреченості свого «витвору» у фронтових умовах.

Робили й другу башню, яку збиралися встановити на перший прототип V1. Цього німцям зробити не вдалося ніколи. Маніпулювали башнями й корпусами вже наші військові фахівці, як у Німеччині, так і в Підмосков’ї. Це була дійсно тяжка праця, тому що башня важила 50 тонн.

У липні 1944 р. фірма «Крупп» будувала чотири корпуси, але за наказом з Берліна була змушена припинити роботи. Мало того, було наказано здати недобудовані корпуси в металобрухт. Всі роботи над «Мишею» фірма припинила в серпні 1944 р. На той час німці вже побудували два дослідних зразки танка.

Випробування другого прототипу V2 було розпочато у вересні 1944 р. На нього був установлений дизельний двигун фірми «Даймлер-Бенц» МВ-517. Він ще був дуже примхливим і зовсім ненадійним навіть в «тепличних» умовах полігону. Цікавою була електрична система керування, але над нею треба було ще довго працювати.

Німці не змогли самостійно впоратися з розробкою шасі й траків. Їхнє створення було доручено чеській фірмі «Шкода». Відомо, що з пісні слово не викинеш. Західні слов’яни допомагали німцям створювати зброю для знищення східних «унтерменшів». Добре, що ця зброя була від самої своєї ідеї несусвітньою дурістю.

 

Цікаві технічні рішення

“Миша» мала дуже потужне бронювання. Передня нижня частина корпусу мала броню товщиною 200 мм і була нахилена під кутом 35 градусів. Боковини корпусу  були товщиною 180 мм, а задня частина — 160 мм. Попереду броня башні була товщиною 240 мм, з боків і позаду — 200 мм, а зверху її закривала бронеплита товщиною 60 мм. Подібного бронювання танків ніде у світі не було.

Потужна броня — це одночасно й величезна вага, і з ним підвіска й ходова частина не могли впоратися. Вносити якісь зміни в проект було складно, тому що це означало відправлення на переплавку тонн дуже потрібного металу.

Механік-водій і радіооператор розташовувалися внизу між паливними баками. Напевно, вони б там згоряли без сліду, якби «Миші» почали застосовувати на фронті. У них за спиною були генератори, які обертав дизельний двигун. Генератори виробляли електричний струм, який підводився до акумуляторів і колісних електромоторів. Прямого механічного зв’язку дизеля із трансмісією й колесами не було. Подібні установки застосовувалися на підводних човнах.

Трансмісія розташовувалася в нижній частині корпуса й додатково захищала внутрішній простір танка від вибухів мін. Багатокаткова ходова частина й гусениці шириною 1100 мм призвели до того, що питомий тиск на ґрунт був тільки ненабагато вищим, ніж у всіх інших важких танків, завдяки чому «Миша» не була особливо схильною до провалювання в грунт.

Електромеханічна трансмісія складалася із двох електроприводів лівої й правої гусениць. Тягові електродвигуни отримували струм від двох генераторів, установлених у моторному відсіку. При розвороті водій зменшував тягу на одній стороні, і танк швидко реагував. «Миша» могла швидко розвернутися на місці, для чого треба було на одній стороні дати повний хід уперед, а на іншій — назад.  Трансмісія практично відрізала шлях механікові-водієві та радіооператорові у башню, де перебували інші члени екіпажу.

У результаті недостатньої потужності й величезної ваги «Миша» була повільною, ідеальною мішенню для авіації. Сьогодні пишуть, що і часи «бліцкріга» давно пройшли, треба було допомагати піхоті в наступі, тому швидкості 13 км/г було досить. Велику вагу західні писаки також перетворили у велике благо. Нібито, гармати стояли на стійкій платформі, тому могли стріляти точно в ціль. Напевно, таку в’юнку ціль, як Т-34 треба було б прив’язувати, щоб у неї потрапив снаряд «Миші».

Коли на полігоні почали відбуватися поломки трансмісії, то німці вхопилися за голову, і почали терміново розробляти піднімальні пристрої. Вони були громіздкими, і хтось повинен був возити їх за «Мишами», адже поломки трансмісії й гусениць були звичайною справою й могли статися де завгодно.

Не менш складною могла бути й проблема підвозу величезних снарядів. Можна тільки дивуватися, чому ці питання не були враховані при розробці проекту, коли «папір все витримає». Така безтурботність могла б бути доказом бездарності й «курячої сліпоти» німецьких конструкторів і генералів. Але добре відомо, що німці цими недугами не страждали.

Для чого ж тоді робили «Мишей”? Цілком може бути, що тільки для захисту життєво важливих центрів управління «Рейхом» і особисто Гітлера. На добре обладнаній позиції й під прикриттям зеніток така фортеця могла б довго оборонятися. Можливо, довго була б навіть незламною.

 

Проблеми при можливому застосуванні «Миші”

Нарешті, німецькі проектувальники замислилися над проблемами транспортування «Мишей» до полів боїв. При своїй вазі 188 тонн «Миша» не могла проїхати по жодному автодорожньому мосту. Шляхи до фронтів ставали усе коротшими, але при швидкості 13 км/г їхати треба було дуже довго. Перебувати на відкритій дорозі в умовах панування в небі чужої авіації означало неминучий кінець. Мало допомогло б збільшення швидкості до розрахункових 20 км/г. У той же час наш «Звіробій» з гарматою 152 мм, яка так ефектно збивала башні з «Тигрів» і «Пантер», міг переміщатися по шосе зі швидкістю 37 км/г. Німці взялися терміново створювати спеціальну залізничну платформу для перевезення «Миші».

Відкритим залишалося питання подолання рік. Було вирішено, що «Миша» зможе форсувати їх по дну. Більшість невеликих рік «Миша» могла б перетнути вбрід. Але що робити з великими й глибокими ріками? Для цього до ріки підходили б два гіганти. Один стояв би на березі із працюючим дизельним двигуном, і по кабелю подавав електричний струм до електромоторів в маточинах ведучих коліс другого танка, загерметизированого й без екіпажу, у якого двигун під водою працювати не міг. Після подолання ріки по дну вже перший танк подавав би струм другому. Такий трюк, у принципі, можна було здійснити, але для бою з літаками-штурмовиками ворога треба було б залучити ціле з’єднання винищувачів. Ідею з електрокабелем довелося закинути.

Замість схеми з електрокабелем вирішили застосувати «шноркель», спеціальний пристрій для підведення повітря до дизельних двигунів підводних човнів. Це була сталева труба, що небагато піднімалася над поверхнею води, коли човен заряджав свої акумулятори. Для «Миші» трубу зробили довжиною 13 м, завдяки чому можна було по дну перетнути ріку глибиною до 12 м. Не зовсім зрозуміло, як ураховувався товстий шар мулу на дні, в якому важенна «Миша» неодмінно спочатку загрузла б, а потім почала б просідати в ґрунт. Словом, не вивчали німці військового генія О.В. Суворова, який один раз сказав: «Гладко было на бумаге, да забыли про овраги...» А тут «оврагами» могли бути вимоїни на дні ріки.

Авіація ворогів розбивала на території Рейху все, що рухалося.     Конструктори зрозуміли, що їх неповоротка й здалеку помітна «Миша» буде швидко знищена бомбами або спалена традиційним способом. Був розроблений варіант зі спареними 88-мм зенітними гарматами, що назвали «Flakzwilling 8.8cm Auf Maus» (приблизно як » Зенітки-Близнюки 8,8 мм на «Миші»). Для «спарок-цвіллінгів» треба було створювати спеціальну башню, а вогненне кільце навколо Німеччини невблаганно стискувалося.

Проте, тевтонський дух продовжував творити нові проекти. Останнім з них, нібито, була «Миша» з величезною штурмовою гарматою калібру 305 мм. Цей проект був знайдений після війни на фірмі «Крупп». Не зовсім ясно, які фортеці повинне було перетворювати в щебені це чудовисько, що назвали «Ведмедем». І без того всі міста Німеччини вже лежали в руїнах. Там же знайшли й проект сухопутного крейсера вагою 1500 тонн із основною гарматою калібру 800 мм і двома допоміжними 150-мм в кормі. Дійсно, шляхи господні несповідимі! І немає такої дурості, яку не міг би видумати людський мозок.      

Випробування й оперативне застосування

Два прототипи залишалися без веж і проходили випробування на полігоні Круппа в Меппені всю зиму 1943-44 років. У квітні 1944 року Гітлер розпорядився припинити роботи над двома корпусами, тому що метал потрібний був для випуску «Тигрів» і «Пантер». У середині літа на другий прототип була встановлена вежа, і вже повноцінна «Миша» потрапила на полігон у Куммерсдорфі. 

Більшість деталей і вузлів для опбудови прототипів «Миші» були висаджені в повітря або знищені в останні тижні війни, коли наші війська підходили до полігону в Меппені. Втім, це були даремні потуги, тому що впевнено знищити вибухом корпус або ствол гармати було практично неможливо. Офіцери розвідки союзників наробили багато фотографій недобудованої «Миші» у зруйнованих цехах.

В останні дні війни один експериментальний танк був спрямований захищати штаб Вермахту в Цоссені, а другий — штаб недалеко від західних батарей Куммерсдорфу. Нібито, саме цей екземпляр з башнею-муляжем потрапив у наші руки. Перш, ніж залишити «Мишу», її основні вузли німці пошкодили вибухами.

Другий прототип V2 з комплектом озброєння направили на захист Берліна. Як і слід було сподіватися, по дорозі він обламався й залишився стояти біля містечка Штамплагер недалеко від Куммерсдорфу. Екіпаж підірвав його.

Таким чином, «Миші» не зробили жодного пострілу по ворогу й в боях не були. Аж до кінця 1945 року вони перебували там, де були залишені екіпажами й випробувачами. Потім наші танкісти стягли вежу зі спаленого корпуса, для чого потрібні були шість артилерійських тягачів. Німецькі фахівці зібрали комбінацію із двох прототипів, причому на корпус V1 була встановлена вежа від V2. 04 травня 1946 року комбіновану «Мишу» вроздріб привезли в Підмосков’я. Там танк зібрали знову. Обстрілами з різних гармат на полігоні для провірки бронювання. Броня, як видно по слідах, що залишилися від снарядів, не була пробита жодного разу. 

«Миша» не збагатила досвідом наших танкобудівників. Її поставили в музей у Кубинці, де вона є наочним прикладом того, як не слід проектувати не тільки танки, але й машини взагалі.

Наші танки виявилися кращими за танки будь-яких інших країн, і так було майже п’ятдесят років. Серійний «Звіробій» мав гармату калібру 152 мм проти 128 мм у «Миші». Як приклад часто беруть наш важкий танк ІС-3. Він мав той же ступінь захисту екіпажу, що й «Миша», але важив менше 50 тонн. При цьому його страшна гармата мала калібр 122 мм, усього на 6 мм менше, ніж в «Миші». А в 1947 році на полігон вийшов Т-54, що мав броню вежі товщиною 200 мм, а корпуса попереду 120 мм. На Т-54 стояла 100-мм гармата, але важив він менше 40 тонн.

Професор Фердинанд Порше після війни відсидів у французькій в’язниці вісім років. Напевно, за вірність фюреру, тому що за «Мишу» йому треба було б поспівчувати й навіть нагородити медаллю, адже в цей проект без надії на успіх були вкладені безцінні матеріальні засоби й людські ресурси Німеччини, оточеної ворогами. 

Володимир РЕПАЛО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com