Основи педагогіки цивілізованого слов’янства

25 листопада кафедра українознавства Інституту соціальних наук і самоврядування МАУП провела науково-практичну конференцію «Роль українознавства у вихованні національної свідомості та гідності нової генерації українців». Публікуємо пленарну доповідь зав. кафедрою проф. Ю. Шилова.

Педагогічні постулати останніх століть не сягають глибше біблійних часів рабовласництва й наступних, також тоталітарних епох. У кращому разі згадуються зображення та тексти шкіл Шумеру, Єгипту тощо ІІІ тис. до н. е. … Значний внесок у розвиток педагогіки належить радянській культурі. Проте слід розуміти, що цей внесок  було зроблено Макаренком з оглядом на виховну традицію молоді козаками Запоріжжя. А звідкіля ж ця народна традиція? (Мається на увазі державницький або «цивілізований» ступінь педагогіки. Її витоки у первісних родинах розглядати тут не будемо).

Основи педагогіки козаків-характерників занотовано в легендах про зростання отамана Семена Палія, в карбах козацької родини Скульських, та ін. Витоки ж цієї, та й усієї державницької педагогіки, віднайдено нещодавно О. Асовим і Ю. Шиловим у «Веді словена». Ця найдавніша книга планети складалася носіями трипільської та споріднених із нею археологічних культур VII-III тис. до н. е. — причому ще в добіблійні часи панування первинної (общинної або «громадської», «комуністичної») державності Аратти.

Знайшовши «Веду словена» в болгарській Македонії, етнолог С. Веркович вперше опублікував деякі її пісні у 1867 р. Дослідник вірно визначив індоєвропейську належність та всесвітнє значення свого відкриття. Його достеменнісь відразу ж була перевірена й підтримана науковцями та урядом Франції; сербський вчений поразумівся на цій ниві й з російським самодержцем Александром ІІ. Узявшись за петербурзьке видання «Веди словена», ліберально налаштований цар-реформатор надихався такими фактами й висновками (з листів до нього С. Верковича): «Этот чудесный памятник хранит воспоминания о начальной цивилизации рода людского и по важности своей превосходит все известные древние памятники… Кто из славянских ученых будет так счастлив, чтобы вникнуть первым в (…) государственный порядок и взаимные отношения того народа, который был основателем этой неизвестной первобытной всемирной образованности, сохранившейся в песнях Веды?... Особенно рельефно воспеваются искренность, самоотвержение, дружелюбие, правдивость, великодушие, самое нежное милосердие к сиротам и вдовицам, и беспредельно непоколебимое благоговение и преданность к Богу и Царю. Тогда всё государст-во представляло одну большую семью, члены которой стояли друг за друга непоколебимо, как стена».

Оце і є кредо педагогіки найдавнішої у світі цивілізації «золотого віку». Бачимо як родинний, так й державницький її полюси; є в ній і Всесвітньо-Божеський стрижень. У монографіях Ю. Шилова «Основы славянской цивилизации» (М., 2008), «СПАС: Коляда і Христос» (К., 2011) та ін. простежується, як традиції найдавнішої держави Аратти доживають до Арти-Арсанії у складі Русі, та як ці ж традиції стають каталізатором формування найперших козаків Тьмуторокані, Берладдя і Запоріжжя. А нинішні школяри Росії знайомляться зі «Звёздной Книгой Коляды» (М., 2004) московського літератора О. Асова… Розглянемо від­повідні уривки із «Веди словена» (загальний обсяг якої близько 3500 сторінок):

Да си роде млада БОГА,
млада БОГА и Коледа;
на лику му ясну сланце,
ф рука му Златна Книга,
а на Книга ясни звезди…
Вера хми ф Златна Книга:
млада си БОГА уверували,
чи си слел ут небету,
ут небету на земета,
да утемне млади юнаци;
млади юнаци, малки моми,
чи са на БОГА гюнеф
сторили.
Тут мовиться про Родздво та просвітницьку місію небесного БОГА-Спаса Коляди. Вдруге народившись на землі, із «Зоряною книгою» в руках, пішов Він навчати нею молодь. Заснований на тому «Златий Канон» надалі перейняла найперша цивілізована людина — Іма, засновник землеробства та міст і найпершої держави-каліци. Зазначено розділи тієї Священної Книги, за якими цар Іма навчає дітей та готує із них для суспільства перших державників:

Има-царе ред му дойде,
та си дойде в наше селу,
ф наше селу, ф наши кши;
ша ми учи малку дете…
да си пее Ясна книга,
Ясна книга и Ратина,
и Ратина и Звезница,
и Звезница и Земница.
Йоще … учиш малку дете
да си пише на Златна
Каница.
И на царе да си праща
Бела книги,
Бела книгу црну писму,
ега си порасне малку дете, -
на царе е млада войвода.
Ф десна му рука Златна
Кондиле -
и на царе прва рескица.
Тут перед нами картина злагодженої взаємодії навколо БОГО-Царського стрижня як родинного, так і державницького полюсів тодішньої педагогіки. Тлом картини виступає Всесвіт. За незчисленними даними писемних та літературних пам’яток історичної Аратти, археології трипільського кола та етнології індоєвропейських народів — почасти узагальненими в монографіях академіка Б. Рибакова «Язычество древних славян» і «Язычество древней Руси» — відомо таке: жінки народжували в храмах, а еліту суспільства — в гробницях (подібно до родздва Коляди); планування міст було міфоритуально насиченим і меморіальним, бо втілювало фігури й діяння Богів та героїв; архітектура кожного будинку відображала будову землі та неба, календарну взаємодію їхніх Древа й Світил. Ось на цьому всесвітньому тлі людського побуту, праці та свят послідовно розгортається навчання дітей і молоді. При цьому 1) загальноосвітньою є «Зоряна Книга» БОГА, де мовиться про річні коловороти світу й буття; 2) середня освіта набувається згідно «Золотого Канону», що має розділи Ясної праці й пожертв, Ратного захисту, Зоряного календаря, Земної екології та географії; 3) за «Білою книгою чорного письма» спеціалізуються майбутні воєводи, адміністрація; 4) за «Золотим Правом» готується рєскіца, еліта держави… Щось подібне намагався відтворити радянський, всесвітньо визнаний педагог Сухомлинський. Проте педагогіка 9-5-тисячолітньої давнини була незрів-няно якіснішою й потужнішою. 

Освітянською посередницею між БОГОМ і Царем виступає у «Веді словена» життєдайна Самувіла. Вона хранителька найпершого Писання не тільки слов’ян, але й інших народів. За свідченням вавілонського історика Бероса, таке Писання зберігалося в Скіфії; за свідченнями грека Палефата, воно було на звороті Золотого Руна, за яким еллінські аргонавти плавали до Єї (над Боспором Кімерійським, тобто Керченською протокой; Колхіда стала метою команди «Арго» у пізніших легендах). Греки і римляни шанували  хранительку найдавнішого Писання під іменем Сівілли тощо; вона була відома також на островах Середземномор’я, у Малій Азії, Ірані, Палестині, Єгипті… Таким чином, маємо підстави вважати від­повідні сюжети «Веди словена» найдавнішим посібником з державницької педагогіки людства, зокрема — українців, автохтонних спадкоємців аратто-арсанської, кімеро-скіфської, сколото-склавінської культур…

Вшановуючи нині просвітницьку діяльність святих Кирила й Мефодія, не забуваймо й згадані першим із них доцерковні «руські письмена» Тавриди. Згадка про них у «Велесовій книзі» пов’язана із закликом зберігати засади ведичної педагогіки від нищивного тиску греко-візантійської ідеології рабовласництва, яка

…уставе на ны пысьмено све,
абы яхом оно а трачехом све оспомынье.
Ту боть тен іларе іжь хочашеть уцете дєтє наше,
должен ста ховате сен во домьєх овєх,
абяхом го незна уцлеша на нашь пысьма
а нашєм Бзєм правіте требіщья.
(«...встановила нам письмо своє, щоб взяли (ми) його і втратили власну традицію. І той паламар, який хоче вчити дітей наших, мусить ховатися (від грецької влади) по домівках тих, хто прагне навчатися нашому письму і нашим Богам правити треби»). Відтоді, коли було написано ці рядки, минуло десь півтора тисячоліття. Але позиція авторів Влес-книги початку христианізації Русі залишається актуальною досі.

Чи збережуть українці та й людство традицію 9-тисячолітньої педагогіки Вед — чи ж остаточно розчинять її у доктринах релігій, інтернаціоналізму, глобалізму тоталітарних часів? Що переможе: народна, громадська культура життя — ачи державницька, рабовласницька ще установка на «кінець світу«? Яке місце займає педагогіка у цьому протистоянні полюсів «+» і «-» сучасної цивілізації?... Закономірно-історичні процеси неоправославія, демократизації, самоврядування — що розгортаються у нинішньому та двух минулих століттях — вказують на реальність перемоги одвічних, народних основ; на відповідну до них трансформацію державних доктрин. Поставлені ж вище питання стосуються термінів та жертв, які несуть народи при цьому, черговому переключенні своїх культур з режиму «ручного, тоталітарного управління» суспільством на первинний для цивілізації режим «самоврядування, автопілоту». Альтернативою вимушеного (війнами, епідеміями тощо) переключення є свідоме (науково виважене, освітянсько забезпечене). Відповідно до двух вариантів закономірного переключення розвитку цивілізації в епоху Науково-технічної революції, існує й два полярних типа педагогіки, необхідні співіснування і взаємодії яких не знімають, проте, відповідальності педагогів за дозування складових альтернативи та за її кінцевий результат.

Юрій Шилов, зав. кафедри українознавства МАУП