Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЦИВІЛІЗОВАНА ДЕРЖАВА ЧИ КОРСАРСЬКЕ КУБЛО?

(частина 4, початок у №№47-49)

Перш, ніж перейти до викладу наступної частини нашого дослідження, дозволимо собі суто особистісне зауваження. Соціально-політична аналітика — штука складна, марудна і часто невдячна. Інша справа — підігнати, скажімо, чужі соціологічні дані під свій вільний політ фантазії, не згадавши принагідно, у кого вкрав «справну цифру». Або ще — простіше, зате фінансово вигідніше — викласти маячню ласого до влади грошовитого замовника у доступній для його куцого розуміння формі.

Інша річ — справжня, а не джинсова аналітика. Тут найвищою нагородою є те, що твій прогноз, зроблений на співставленні десятків, а той сотень фактів і даних, здійснюється в реальності у передбачені тобою ж строки. Або швидше — це ще краще.

Добре, похвалили себе — тепер до суті справи. Саме того дня, коли вийшов у світ 49-й номер нашого щотижневика, офіційні чинники НАТО, конкретно — Джеймі Ші, помічник Генсека Організації з питань безпеки, оприлюднив позицію глав держав-членів НАТО на проблему комп’ютерного піратства, а ширше — кіберзлочинності взагалі. Цитуємо:

“Зі світової економіки кіберзлочинці викачують щороку понад ОДИН ТРИЛЬЙОН доларів. Сьогодні все складніше захищати виробничі секрети, авторські права, інтелектуальну власність і державні таємниці. В результаті економіки країн, які на них базуються, можуть бути з легкістю зруйновані».

Звісно, перше, що вражає — це неймовірна космічна сума прибутків кіберзлочинців і втрат легальних галузей світової економіки. Додамо від себе: у коментарях світових ЗМІ до вищенаведеного комюніке зазначено, що в останні роки оті самі корсари з Інтернету завдали світові шкоди більшої, ніж усі торгівці наркотиками, разом узяті. Тобто — кіберзлочинність тихо, але рішуче відтіснила основних досі гравців на ниві міжнародного злочинного бізнесу: наркобаронів і торгівців зброєю. А це вже не жарти з «киданням лохів» за малоросійськими рецептами. Це пряма загроза світовій цивілізації.

А раз є така загроза, то після винесення діагнозу належить вжити конкретних заходів. І вони вже розроблені! І навіть швидше, ніж ми це прогнозували. Бо у своїх прогнозах віднесли прийняття рішень, про які вкажемо далі, на середину наступного 2012-го року.

Так що ж сталося? А сталося те, що наприкінці листопада без усякого піару, розголосу і тічки журналістів у кулуарах відбулася зустріч на найвищому рівні: президент США, Голова ЄС та Генсек НАТО. Обговорювалися КОНКРЕТНІ заходи боротьби з кіберзлочинністю. Зміст цього явища стисло, але вичерпно охарактеризував вищезацитований Джеймі Ші. Звертаємо вашу увагу на те, що в перерахунку пріоритетів, які підлягають міжнародному захисту, високі сторони на перше місце поставили: «виробничі секрети, авторські права, інтелектуальну власність». І лише потім — державні таємниці.

Тобто — акценти боротьби змістилися. Якщо раніше спецслужби тих же країн НАТО переважно одноосібно намагалися протидіяти хакерам, які ламали коди державних мереж і сайтів, спробам міжнародних терористів використати Інтернет, то відтепер на перше місце виходить захист інтелектуальної власності в усіх її формах — од виробничих секретів конструкторів та розробників до авторського права вчених, письменників, кінематографістів, композиторів тощо.

Не втримаємося від уїдливого коментарю стосовно так званих державних секретів. Більшість із них спливли, мов органіка на воді, під час незабутнього хакерського скандалу навколо «викриттів» Інтернет-сайту WikiLeaks. З’ясувалося, що у високих інституціях однієї провідної держави світу під найвищий ступінь секретності втрапляли плітки, зібрані дипломатичною розвідкою щодо того, хто з ким спить, а хто після «літри випитої» пудить повз пісуар. Сміх сміхом, але на такі от «секрети» викидалися мільярди.

Та повернемося до реальної, а не віртуальної боротьби з комп’ютерним корсарством. Як вона буде проводитись, а фактично вже проводиться країнами-членами НАТО? Терміново створюється міжнародний центр по боротьбі з кібернетичною злочинністю. Чим він має займатися, крім координації зусиль та обміну інформацією? Звісно, упередженням злочинних кібернетичних атак. То святе. Але водночас, зверніть увагу, «проблемами безпеки недержавних комерційних структур». Тобто, отого, що ми за звичкою ще й досі називаємо приватним сектором. У попередніх розділах дослідження ми детально показали, як, зокрема в нашій Україні, цей сектор потерпає від сучасних Джеків-горобців. Нагадаємо лише, що потерпає найбільше.

Контррозвідку і захист мають здійснювати так звані «Групи негайного (!!!) реагування» разом із відповідними підрозділами правоохоронних органів — як у країнах-членах НАТО, так і поза офіційними межами організації. Вже наступного року ці групи будуть створені не тільки у столицях країн-членів НАТО, але й в усіх великих містах Центральної та Західної Європи, США і Канади.

Тепер про наш, український аспект цієї справи. Знову ж таки, без особливого розголосу наприкінці жовтня цього року в рамках консультацій експертів між Україною і НАТО проблема кіберзлочинності обговорювалась як основна. І не тільки обговорювалась. Позаминулого тижня Верховна Рада як позачерговий розглянула і прийняла Закон про створення в СБУ спеціального відділу по боротьбі з кіберзлочинністю. Наголошуємо: з ініціативи та подачі особисто Президента України.

Не треба бути високим професіоналом аби збагнути, що вже через максимум півроку лідери США, ЄС та НАТО навіть не поцікавляться, а зажадають від Києва звіту, що конкретного зробила Україна у рамках виконання рішень «Великої Трійки». Може, тоді, нарешті бодай прикусять собі язика наші палені «рекординги», котрі вихваляються, прикриваючись часто-густо логотипами впливових зарубіжних фірм, що українські закони не про них і мали вони десь там у дупі (вибачайте, але ми цитуємо) будь-які українські суди. Коли йдеться про загрозу світовій економіці, США та Захід вміють бути безжалісними. Заздалегідь попереджаємо, що спроба прикритися захистом прав бродячих тварин та сексуальних меншин у даному випадку, даруйте, «не проканає».

Тепер головне: чого нам слід боятись і з чим нам слід боротися.

Перше: якщо в цивілізованому світі кіберзлочинність — це кримінальна, така, що стоїть поза межами закону, але професія, то у нас в Україні це часто-густо національний вид спорту. У кращому випадку. Бо у декого й поклик душі. В якій Америці ви побачите тата із зовні порядною біографією та репутацією, який вечорами разом із малолітнім синочком натхненно ламає чужі сайти? А це — реальний факт. І не поодинокий.

Глибинне, мало не генетичне коріння інтелектуального піратства в Україні ми детально проаналізували у попередніх подачах. Зараз, як і обіцяли, перейдемо до вельми виразної конкретики. Але спочатку замість епіграфу зацитуємо дві характерні репліки з форуму одного тематичного кінознавчого сайту. Щоб вам було зрозуміло, про що йдеться: обговорювався новий фільм, котрий офіційно ще не був запропонований для широкого перегляду, але для скачування в Інтернет-мережі був доступний всім і кожному.

Питання: Щодо «Вконтакте» — от цікаво, а хто їм дозволив викладати фільм, котрий ще не був у прокаті?

Відповідь: Викладають користувачі соціальної мережі. Дуже зручно: не потрібно шукати по телепрограмі фільм, який зацікавив — однак рано чи пізно буде викладений. А дозволу ніхто ні у кого не спитає — інформація зараз відкрита, закон про авторське право не діє.

Відповідь дав рядовий користувач Інтернету — з його, на жаль, типовою психологією халявника. А йшлося, до речі, не про якийсь там американський чи російський блокбастер, а про наше рідне українське кіно. Конкретно — про першу картину телевізійного міні-серіалу «За загадкових обставин», відзняту українською кінокомпанією «FRESH PRODUCTION». Попереду була робота над ще трьома фільмами, успішна прем’єра на всеукраїнських телеканалах та російському Першому каналі, а також, що взагалі унікально для нашої вітчизняної кінопродукції, три нагороди на міжнародному кінофестивалі Детективфест-2010, серед яких одна головна. Але наші вітчизняні пірати вже подбали про свій навар.

Голова правління кінокомпанії Олег Щербина сказав нам, що передбачав цю ситуацію. Адже ми живемо у постіндустріальному суспільстві, де головну роль усе більше і більше відіграють не сировинні ресурси і навіть не золото, а інтелект — найдорожча з нових технологій.

Пане Олеже, ви підраховували, яких збитків зазнаєте від піратства?

Мені важко це уявити, оскільки в нашій країні немає відкритої інформації, скільки копій того чи іншого фільму скачується з Інтернету, скільки контрафактних дисків з відео розпродається на тих же базарах. І наскільки я знаю, всі виробники фільмів такою інформацією не володіють. Якщо не йдеться, звичайно, про легальні диски.

Ми досліджували це питання. Експерти кажуть, що на один легальний диск в Україні припадає щонайменше 8-9 піратських.

Я думаю, що виробники музичної продукції потерпають більше, ніж той, хто випускає відео. Хоча насправді я переконаний, що боротьба з піратством залежить у першу чергу не від законодавства, а від того, наскільки корумповані державні, силові структури, котрі мають контролювати цю сферу. Навіть якщо у нас будуть чудові закони, але недосконала держава, це навряд чи приведе до серйозних змін. От зараз щось там у Росії намагаються зрушити з місця — проблему скачування їхніх фільмів через Інтернет. Але боюся, що це більше декларативна акція.

Ви пробували якось протидіяти?

Пару років тому нам повідомили, що в Німеччині у магазинах для місцевих російськомовних продають декілька фільмів нашої кінокомпанії на DVD. Ми звернулися до відповідних структур, але нам сказали, що це дуже складна процедура, потрібні контрольні закупки, обов’язково з чеками, потрібно щось там доводити і т.д., і т.д. розумієте, довелося б зробити вибір: або знімати фільми — це наша основна робота — або добиватися справедливості. Ну немає у нас на це ні часу, ні необхідної кваліфікації. (Саме на це й розраховують «джентльмени удачі мультимедійного океану», — авт.) Не ми повинні захищатись, а держава повинна захищати нас.

Маємо інформацію, що піратські диски з вашими фільмами продаються не тільки в Німеччині. Якась новозеландська структура пропонує до продажу ваш серіал «За загадкових обставин». Неліцензійний, звісно! Навіть ціну встановили: 18 доларів за російськомовний варіант, з англійськими субтитрами дорожчий.

Можу привітати себе і всіх нас із великим успіхом. Та, на жаль, ми не отримаємо звідти ані цента. А щодо наших українських людей, то більшість із них вважає, що чим менше платиш, тим краще. Якщо зовсім не платиш — то це прекрасно. От на цьому і живе піратство. На тому, що люди не розуміють: письменник, композитор, режисер, актор не може жити ні з чого іншого, ніж з гонорарів за свою роботу. Розумієте, всім дуже зручно не платити за це. Особливо якщо закони на захист інтелектуальної власності не працюють. І тут виникає ще одна проблема: комусь вигідно, що багато проблем у нас не врегульовано, бо це комусь приносить реальний зиск. Потрібна принципова позиція керівництва держави. Я, знову ж таки, ще раз хочу повторити: я не займався серйозно цим питанням, але наскільки розумію, в Європі і в країнах, які живуть у правовому полі, це питання більш-менш усе-таки вирішене.

Для своїх?

Для своїх, звичайно, так. Захист прав і плата за авторські або за майнові права на твори інтелектуальної власності не працюють у країнах СНД або в Китаї і це, наскільки я розумію, більш-менш принципова позиція керівництва, а в наших країнах це просто… як і багато речей, які у нас не врегульовані тому, що це приносить комусь зиск.

 

Так, ми згодні з Олегом Щербиною. Європа дбає про своїх. Вона байдужа до інших. Але їхні діячі культури, їхні зірки — то не маргінес, як у нас, а справжня еліта суспільства. Намагається якось розв’язувати ситуацію Росія. Поки що більше декларативно, але хоч щось робиться, зокрема в законодавчій галузі. А як дбаємо про своїх ми, в Україні сутні?

Найсвіжіший «шкандаль» — на сьогорічному Львівському книжковому форумі  було презентоване справді оригінальне видання кращих взірців української поезії за останні сто років. Двотомник побудований за гендерним принципом: в одному томі вірші ста поетес, у другому — чоловічої половини творців цього жанру. Цікава концепція, прекрасне поліграфічне виконання — купуй, читай, радій… Та ще не стихли оплески, як почулися крики: «Ганьба!». З’ясувалося, що упорядники і видавці не попитали дозволу у ще живих авторів та спадкоємців тих, що відійшли на використання творів, а також «забули» про гонорар.

Ще одне вітчизняне «піратське ноу-хау» — у Печерському районному суді міста Києва з вересня слухається справа про порушення авторських прав. Наступне засідання відбудеться 10-го січня. Суть конфлікту: одна молода особа, котра чомусь вважає себе співачкою і заразом композитором, випустила у двох варіантах альбом пісень. В рекламі «скромно» зазначено, що то є витвори авторки плюс обробки нею автентичних народних пісень та мелодій. Ще не встигли толком розкрутити обидва альбоми, як вибухнув скандал. З’ясувалося, що принаймні три з начебто народних пісень належать реальним знаним в Україні композиторам і поетам. Попередньо сама плагіатора та рекордингова фірма визнали, що вказані альбоми — то їхній продукт, але вони, делікатно кажучи «не знали», що згадані пісні мають реальних авторів і підлягають захисту українського законодавства про інтелектуальну власність. Та ледь зайшло про компенсацію матеріальних збитків, як відповідачі «пішли у відмову». Недійшла поп-зірка жодного разу не з’явилася на засідання суду, а юридичний представник рекордингу виразно тягне час. То від позивача вимагають довести, що… він є він і справді Автор, то стверджують, що пред’явлений диск — підробка, то раптом дивуються, який тут може бути моральний збиток, який треба відшкодовувати? Ну подумаєш — ославили порядного творця, розголосивши на весь Інтернет, що його шлягер не його шлягер, а народна пісня. Мовляв це ми плагіатори? — ти сам такий! А між тим, саме ця компанія, виявляється, вже має сумний судовий досвід відповідальності за грубе порушення авторських прав ще однієї справді знаної високопрофесійної виконавиці. Справді, важко вимагати розуміння визначення моральних збитків у людей, у яких поняття моральності відсутнє.

Повертаючись до вищенаведеного інтерв’ю, мимоволі замислишся: коли тебе як автора обкрадає якийсь там новозеландський чи австралійський вузькомовний, то ще можна якось втішатися, що бодай у такий спосіб про тебе дізнаються не лише вдома, а й на Антиподах. А коли тебе роздягають свої?

Справжня подія в літературному житті цього року, поза сумнівами, вихід довго-довгоочікуваної прозової книги Ліни Костенко. Але ж нас ріднесеньких хлібом не годуй, тільки дай сусідові в борщ плюнути. Особливо, якщо сусід од тебе розумніший і всі його знають та поважають. А про тебе далі псевдолітературної пивниці ніхто й не чув. Замість справді серйозної розмови про подальшу долю українського художнього письменства (а такий привід, як книга Ліни Костенко не щороку випадає), — мали що? Брудний, тупий, містечковий гармидер.

Але доки громада з’ясовувала, хто перший не те сказав, сталася менш відома історія, що має пряме відношення до теми нашого дослідження.

Для початку ще до виходу «Записок самашедшого» якісь народні умільці вельми вправно склепали і швиденько розпродали чималенький піратський тираж збірки поезій Ліни Костенко. Звісно, вона про це не мала поняття. Потім чи не другого дня після презентації роману з’явилися його піратські версії. Про те, що це контрафакт, було видно неозброєним оком.

І що? А нічого!

Останнього цвяха в труну сподівання зробити видання роману не лише подією в нашому бідненькому культурному житті, а й вдалим комерційним проектом, забили Інтернет-пірати. Одразу на кільканадцяти відомих піратських сайтах було вивішено для, звісно ж таки, безкоштовного скачування та читання оригінальний український текст. Якщо друкована піратська версія коштувала десь півціни від легальної видавничої, то тут досить було кілька разів «клікнути».

Напрошується запитання: чому це зійшло з рук і книжковим, і інтернетним рукоблудам? Та тому, що суть тут не лише в самих піратах, а й в ставленні будь-якої української влади до Митця. Жодна з громадських та державних інстанцій пальцем не поворухнула аби віднайти і нарешті покарати конкретних паскудників, котрі обібрали не просто жінку, не просто талановитого літератора, а один із символів того, що українська духовність ще вмерла. Ще остаточно не розпродана.

Невже це комусь було потрібно?

В.Н.

В останню хвилину: як ми вже згадували на початку, Конгрес США дав добро на жорсткі санкції проти всіх любителів піратської халяви. Невдовзі діяльність так званих анонімних сайтів у США буде припинена. В мережу можна буде виходити тільки під власним автентичним іменем. Більше того, злочином вважатиметься навіть той «скромний» факт, коли на Інтернет-сайт знайомств буде заслана не своя фотографія. Не кажучи вже про приховування судимостей і навіть хвороб.

Майже синхронно з цією подією схожі поправки до законодавства прийняла і російська Державна Дума. Як сказав один з ініціаторів: «Якщо ти порядна людина, навіщо тобі ховатися за псевдонімом?». Відтак російські «бобіки» більше не зможуть безкарно переганяти своїм друзям «тузикам» піратські копії улюблених мультиків, кінофільмів російського виробництва та інших витворів вітчизняної інтелектуальної продукції. І до речі, Дума підвищила покарання за кіберзлочинність — до семи років ув’язнення та штрафу у півмільйона російських рублів...

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com