ЛИНЕ ПІСНЯ НАД БОГУСЛАВОМ

Богуслав, що на Київщині, — красиве і загадкове місто — місто-легенда, яке приваблювало і приваблює до себе багатьох поетів, письменників, політиків і... загарбників.

Століттями це місто намагалися завоювати, зламати патріотичний мужній богуславський народ, але їм це невдалося, тому що ці люди завжди боронили свою землю. І, навіть, поневолені, будучи далеко від рідного краю, вони боролися за його незалежність.

Серед малювничих дерев, біля миловидної річки Рось, на пагорбі величіє бронзова постать Марії Богуславки, яка здійснила надзвичайний подвиг — будучи поневоленою турецькими загарбниками у XVII ст., але залишаючись мудрою і сміливою богуславкою, вона змогла визволити козаків із неволі, які потім оспівали її у думах і піснях.

Директор музею історії Богуславщини Петро  Гогуля декламує «Думу про Марусю Богуславку»:

«Що на Чорному морі,
Та камені біленькому,
Там стояла темниця
кам’яная,
Що у тій-то темниці
Пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ
у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного
у вічі собі не видають…»

і продовжує: «Маруся Богуславка — це наша жінка-героїня, пам’ять якої увіковічнили пам’ятником, який величіє на тому місці, де стояла церква, і жили її батьки. Пам’ятник відкрили в 1982 році в честь 950-річчя Богуслава. Цього року виповнилось йому 30 років».

Науковий співробітник цього музею Тетяна Волошенко додає: «Існує легенда, за якою у сім’ї батьків Марусі Богуславки було 3 сестри. Під час набігів татар і турків сім’я не встигла перебратися підземельними переходами, які і зараз існують, в Детинець — найбільш укріплену частину міста, і, тому вони були поневолені. Одна із сестер у Кафі була перепродана в гарем турецького паші. Біля 30 років прожила в його гаремі, і була першою улюбленою дружиною. В період Рамадану, коли паша поїхав на 3 дні молитися, а охорона, яка не мала права брати до рук зброю, була безпечною для того, щоб відкрити двері та вивести козаків до Босфору, посадити на галери і дати їм напутнє слово — боронити рідний край і не забувати про неї.

Взагалі, Богуслав славиться ще й іншими знаменитими патріотками — Оксаною Бондарівною та радянською Маринкою Гризун.

Оксана Бондарівна, яка також оспівана у піснях, — жінка, яка захищала свою гідність і честь, яка не проміняла своє вірне кохання до простого українського хлопця на багатство пана, який домагався її.

Маринка Гризун, пам’ятник якої величіє у Богуславі, яка народилася в с.Мисайлівка Богуславського району Київської області, закінчила 7 класів школи в цьому селі, рятувала поранених солдатів і переправляла їх до партизанського загону. Патріотка була закатована німецькими фашистами в роки Великої Вітчизняної війни».

П. Гогуля продовжує: «А тепер перенесемося до історії Богуслава. Що стосується його назви, то раніше його називали по-різному.  Богуслав — одне з найдавніших міст України, що веде свою історію з ХІ  століття, з часів Київської Русі,  коли воно входило до складу оборонної системи Київського князівства. Овіяне легендами, оспіване в народних піснях та думах, місто над Россю зачаровує своїми краєвидами мешканців міста та його гостей.

Буйслав, Боєслав, Богуславль, Буслав, Богуслав.  Ці назви місто, за переказами, мало в різні часи. Звідки ж походить назва міста?

Деякі краєзнавці твердять, що назва міста походить від назви річки Богуславки, інші  висувають зовсім інші гіпотези. Легенд же про саму назву існує кілька, бо місто має давню і цікаву історію. Наприклад, ще раніше місто звалося Боєславом, тому в цих місцях досить часто відбувалися бої з печенігами, хазарами, половцями. Декотрі  розглядають Богуслав як складне слово — «бой» або «буй» (у значенні  «дужий», «сильний”). Ще й понині часто від людей сільської місцевості можна почути назви Буслав або Буслав’я. Можливо, це була столиця руського вождя  Буса (Божа), який відіграв значну роль  у боротьбі  слов’ян з готами у ІУ столітті, у «Слові о полку Ігоревім» згадуються  також часи Бусові.

Існує ще одна легенда про походження назви міста Богуслава. …Київський князь Ярослав Мудрий, розгромивши загони кочівників, піднявся на один із пагорбів, де було розташоване невелике городище. Оточений своїми воїнами, що радісно вітали свого князя зі словами: «Слава Ярославу!», Ярослав, витерши піт з чола, дивлячись услід втікаючим ворогам, втомлено сказав: «Богу слава!» З того часу і стало називатися укріплене городище, а пізніше місто Богуславлем.

Писемні згадки про місто датовані 1032 роком, в той рік, коли Ярослав Мудрий почав будувати фортеці на р.Рось для захисту від кочівників з півдня — печенігів. Богуслав будували і руйнували. В 1240 році він був зруйнований монголо-татарами. Неодноразово зазнавав нападів з боку кримських татар. Б.Хмельницький тримав це місто за свою резиденцію під час військових дій, тому що воно було зручним для оборони. В XVII столітті турки вели війну, де це місто було знищено.

Але це місто, як завжди, руйнувалось, а потім повставало у своїй величі і красі.

Богуславщина — багатий край і привабливий для загарбника. Щоб зрозуміти це,  рекомендував би прочитати книгу «Україна — земля козаків» Павла Халебського, де описуються мандри анитхійського патріарха Макарія третього з Халеба до Москви і назад через Україну, землю козаків за часів урядування христолюбивого і хороброго гетьмана Зиновія-Богдана Хмельницького: «с.Медвин / тоді — сотенне місто Корсунського полку — нині село Богуславського району, Київської області (М.Р.). У ньому три церкви: в ім’я Владичиці, Святого Миколая, Святого Юрія… .

Далі описується поселення із трьох сотен садиб. Тут стоїть дві церкви. Назва цієї місцини Ісайки (тоді сотенне місто Корсунського полку, Київської області) Кожну оселю оточує садок, вишні, сливи та інші дерева, які утворюють живопліт. Грядки засаджені капустою, морквою, редькою, петрушкою, салатою та іншою городиною). А потім вони наблизилися до великого міста з укріпленнями та фортецею під назвою Богуслав (тоді — сотенне місто Білоцерківського полку), що мав вісімнадцять сотень, а полковниками були Ярема, Хмеленко, Іван Гиря, Михайло Громика, Семен Половець, Макар Москаленко, Яків Люторенко.

Ми перепливли човнами велику ріку, ім’я якої Рось.

Усі шестеро панотців богуславських уже очікували нас, у ризах та з корогвами, а також дитячий хор і миряни. Понад військом маяла корогва христолюбивого хороброго гетьмана Хмеля з чорної та жовтої тканини смугами з нашитим на ній хрестом… ».

 Ніна Левченко, завідуюча фондом музею: «У 1985 році мій батько Левченко Борис Метрофанович, археолог, за 11 місяців створив цей музей. Продовжила його справу вже маючи досвід роботи. Закінчила географічний факультет зі спеціальності методист екскурсійної справи Київського національного університету ім.Т.Шевченка отримавши базові ґрунтовні знання. Як говорили наші викладачі: «Випускники географічного факультету можуть працювати скрізь, маючи універсальні знання».

Богуславський історико-краєзнавчий музей відкритий в липні 1968 р. В 1975 р. йому присвоєно звання народного. Сучасного вигляду музей набув тільки в 1984 р. і став називатися музеєм історії Богуславщини. В 1988 р. цей музей взяв під своє крило Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник, а з 1997 р. — це самостійний державний музей, структурний під­розділ районного відділу культури і туризму. Зараз тут нараховується більше 6 тисяч експонатів, з них в експозиції постійно виставляється більше 2 тисяч.

Музей історії Богуславщини знайомить відвідувачів з минулим Богуславського краю від епохи неоліту до сьогодення.  Вестибюль оздоблений сірим богуславським гранітом, що являється однією з відмінних природних рис Богуслава.

Археологічні експонати, що розміщені у вітринах серед зрубу символічної дерев’яної фортеці, знайомлять з життям древнього Богуславля, як оборонного пункту Київської Русі, заснованого Ярославом Мудрим.

Дерев’яна підлога, стилізована під дорогу, характерну для ХІV-ХVІІ ст., веде екскурсантів до експозиції, що містить документи, зброю, малюнки, фотографії, які розкривають історію козацько-селянських повстань ХІV-ХVІІ ст., національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, діяльність богуславського полковника Самійла Самуся, Гайдамаччину, історію про українську героїню з надросянського краю Марусю Богуславку.

Сільська хата, типова для південних регіонів Київщини, з піччю, лежанкою, лавами, мисником, різним начинням, ілюструє життя селян XVIII-XIX ст. Зародження і розвиток капіталістичних відносин на Богуславщині відображено через документи, карти, об’ємні експонати, котрі розповідають про перші промислові підприємства, життя та побут населення початку XX ст.

Окремий розділ присвячений розвитку освіти та культури від Алімпія Галика до Степана Васильченка (XVII — поч. XX ст.).

Тісними в’язничними сходами піднімаємося на другий поверх. Матеріал сходинок — символічний: перший марш — цегляний, другий — металевий, схожий на трап броньовика. В подальшій експозиції яскраво відображений складний історичний шлях, пройдений нашою країною: роки визвольних змагань, повстання «Медвинської республіки», колективізація, голод 1932-1933 рр., репресії, стаханівський рух. Прямо перед відвідувачами — діорама «Богуслав, 1941 р.». Потім — несподіваний перехід до хроніки Великої вітчизняної війни — екскурсія прямує до військового бліндажу...

Наступні зали змальовують історичний розвиток району наприкінці XX ст.

“Зараз складний час для працівників музею, — продовжує розповідь Ніна Борисівна. Нас фінансує райадміністрація. Але фінансування незначне, і, тому дуже складно зробити все, що запланували. Доходи з екскурсій  використовуємо на потреби музею. Роботи у нас надзвичайно багато, а працівників недостатня кіль­кість.  Займаємося також пам’ятно-охоронною роботою».

Хочемо завершити музей декоративно-прикладного мистецтва. Для цього потрібно зробити капітальний ремонт, оформити експозиції. Нам потрібні художники. В музеї можемо презентувати кераміку с Дибинець Богуславського району Київської області, ткацтво авторів колишнього головного інженера фабрики художніх виробів м.Богуслава, заслуженого майстра народної творчості України І.Г.Нечипоренка, І.Г.Скопця. Нечипоренко І.Г. і художник Г.Анджієвський започаткували човникове поперечно-смугасте ткацтво в 1953 році. Можемо ознайомитися з роботами сучасних художників Мащенко Валентини, Попової О.К., Попова О.К. — лауреат премії Катерини Білокур.

Оксана Абрамова працює в музеї тільки 3 роки, сама історик за фахом, закінчила університет у Ташкенті. Мати її народилася в с.Ісайки Богуславського району Київської області. Коли вона опрацювала матеріал про голодомор в Україні, який є в нашому музеї, то стала патріотом цієї справи. До неї приїздять екскурсії із Москви. І коли у них виникають дискусії стосовно історії України, виникають протиріччя стосовно правдивої інформації про голодомор, Оксана фактично документами переконує їх в своїй правоті. Так музейний працівник виявляє свою просвітницьку місію.

Переступаю поріг двохповерхової споруди, яка знаходиться неподалік від пам’ятника Марусі Богуславки і з вікон якої видно, як колишуться дерева над річкою Рось. Ми у школі мистецтв, де директором працює Наталія Шелудько: «У нас функціонує ансамбль «Доля», учасники якого — колишні випускники нашої школи. Працюємо творчо. Несу відповідальність за школу. Від роботи отримую задоволення, особливо тоді, коли бачу результат. А в нашій праці результат — це призові місця. Ансамбль «Доля» виступав на ХІ міжнародному фестивалі хорової музики «Південна Пальміра» у 2004 р. і був нагороджений грамотою за участь у фестивальних конкурсах. Було присвоєно колективу звання народного аматорського колективу.  2005 року корпус миру США в Україні висловили подяку директору школи за важливий внесок у процес професійного та культурного обміну між Україною та США».

Розглядаючи окремий альбом для колядок і щедрівок,  можемо знову побувати на центральній площі міста під час Новорічних і Різдвяних свят, де учні школи з викладачами О.Мороз і С.Задоєю колядували, щедрували та співали українські пісні витончено і професійно. З колядками та щедрівками вітали з Різдвом та Новим роком організації, банки, фабрики, завод продтоварів та отримували щедрі подарунки. Дійство на різдво було і в музичній школі під назвою «Щедрий вечір — добрий вечір». Зараз школа готується до зустрічі 2012 року. 

Функціонує ансамбль бандуристів під керівництвом Світлани Задої.

«В нашій школі працює 28 педагогів, серед них 18 — випускники. 315 учнів навчаються грі на різних інструментах, ми гордимося своїми випускниками», — продовжує розповідати про школу директор. Багато випускників навчаються в муз. училищі ім. Глієра. Випускниця школи Іваненко Аня навчається в національній музичній академії ім.Чайковського.   Олег Філіпенко, випускник духового відділу цієї школи, — заслужений артист України. Випускниця 70-х років Неонілу Лагодюк стала відомим композитором, піаністкою, педагогом.  Починаючи з 1997 року, зареєструвала авторські права на більш ніж 500 класичних, естрадних, джазових, фортепіанних  композицій, 20 композицій для саксофона з оркестром, концерти для труби і для саксофону, рапсодію для двох роялів і дві збірки пісень. Колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль сказав: «Неоніла — блискучий музикант. В її музиці відображаються тех­нічні навички і витончена майстерність досвідченого виконавця».  Неоніла Лагодюк була на ювілейному концерті школи мистецтв  присвяченому 45-й річниці із дня заснування школи. Виступила на концерті, дякувала педагогам.

 Наталія Шелудько завжди турбується про свій колектив. Вона намагається допомагати всім, якщо у когось якісь негаразди в житті, чи проблеми в сім`ї, старається йти на компроміси.   Колектив намагається заробляти якісь гроші, щоб вижити, тому що зарплата педагога мізерна.  І, тому часу на відпочинок не вистачає. У кожного викладача є город, де вони працюють після роботи.

Викладач школи з образотворчого мистецтва, художниця І.Покропивна говорить: «Я захоплююся вишивкою стрічками. Це мистецтво було започатковано в XVIIст. Презентували свої роботи на виставках. Цього року на обласній виставці в Києві на День незалежності України. Захоплююсь написанням краєвидів масляними фарбами».

Учні школи також навчаються гончарному ремеслу, практику проходять на базі школи с.Дибинець Богуславського району Київської області з Тетяною Тарасенко, батько якої займався гончарною справою і його вироби славилися за межами України.

Дуже гарно організувала свою роботу викладач  по ткацтву Л.Сердюк, яка виткала герб Богуслава. Раніше працювала на фабриці художніх виробів «Богуславка», а зараз навчає цьому ремеслу учнів школи. Опанувала кролевецьке ткацтво, яке відрізняється від поперечно-полосатого човникового ткатства тим, що основа береться така, як під вишивання хрестиком, тобто ручний перебіг. Сердюк  охоче демонструє техніку виробництва кролевецьких рушників. В магазині «Роксолана» при районному будинку культури за доступною ціною можна придбати такі рушники.

Знаємо, що Богуславська фабрика художніх виробів славилася своїми виробами, українськими рушниками за кордоном. Але за перебудови зруйнували економічну структуру виробництва і фабрика перестала функціонувати... Тому підтримання традицій школою мистецтв є нині надзвичайно важливою справою.

У день міста лунає пісня про Богуслав у виконанні самодіяльного композитора Київщини Анатолія Доріченка на слова В.Синьоокого:

Там де Рось тече
Вода піниться,
Скільки бачив я,
скільки знав
Ляжуть сутінки
Ніжно світиться
Мій вечірній Богуслав.

Вперше тут зустрів
Ткалю -дівчину
Полюбив її, покохав
Тому милий він,
Серцю близький він
Мій вечірній Богуслав

Часто згадую
Я ту вулицю
І до фабрики явори
Де ходили ми,
Де любилися

Наречені із квітами прямують до пам’ятника М.Богуславці, де вони не тільки покладуть свіжі квіти до її ніг, але і поклянуться вірності у коханні і своїй Україні. Живе Богуслав, живе Україна...

А.Артеменко