Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Ринок праці УкраїниНа думку експертів, уже через кілька років на ринку може виникнути дефіцит робочих рук. Особливо це стане помітно, коли наша країна нарешті повноцінно вийде із кризи і буде швидко зростати число різноманітних вакансій. Що відбувається з трудовими ресурсами країни, як можна їх зміцнити, яка тут роль іммігрантів, розбирався ForUm. Ні для кого не секрет, що народу в Україну все менше. Якщо у 1990 році це було 52 млн, то останні цифри свідчать про 45 млн. А до 2050 року і зовсім очікується 35 млн. І якщо ми самі ще не звикли до подібної динаміки, то іноземці просто ставлять запитання: це така держполітика чи просто життя погане? Дійсно, економічний провал 90-х років означав і різке погіршення життєвих умов. Народжувати і ростити дітей стало дорого, а то й неможливо. Багато хто почали спішно шукати можливість виїхати до Європи, США, Ізраїлю, щоб зберегти або поліпшити рівень життя для себе і своїх дітей. Так, там не чекали з розпростертими обіймами, і багато із тих, хто виїхав, не можуть влаштуватися на чужині досі, але, принаймні, це була спроба вирватися із постперебудовних злиднів і «чорнухи». Ситуація почала поліпшуватися тільки у передкризові роки, однак тодішні соціально-демографічні позитиви за інерцією зберігаються і нині. Наприклад, каже заввідділом економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень (ІДСД) НАНУ Лариса Лісогор, в останні роки народжуваність перевищила смертність, а цього не було вже давно. Та умови життя і особливо зарплати в країні, як і раніше, невисокі, і люди продовжують виїжджати. Щоправда, тепер не стільки на ПМЖ, скільки на тимчасову роботу. Аналітики повідомляють, що станом на осінь-2011 за кордоном постійно працювало понад 3 млн українських громадян. Ключові причини зрозумілі: 1) вищий дохід, 2) він взагалі є (на тлі безробіття в Україні), 3) надія залишитися на ПМЖ у розвиненій країні. І якщо останнє можливе не для всіх і не завжди, то заради стабільної роботи за непогані гроші наші земляки роками залишаються за кордоном. Спеціаліст з питань міграції Тетяна Петрова уточнює, що найбільше українців працює у Росії, за нею за кількістю мігрантів ідуть країни Середземномор’я (Італія, Іспанія, Португалія, Греція), Польща. І їдуть, до речі, не тільки на «підсобні» роботи. Так, в Італії більшість «наших» займається домашніми послугами, в Іспанії — сільським господарством. Але західні компанії постійно забирають до себе і висококласних спеців з найрізноманітніших питань. Аж до того, що конкретні корпорації «ведуть» окремі вузи, особливо у великих обласних центрах. Кращі випускники отримують посади і — їдуть. А це, звісно, послаблює трудовий потенціал України. Так, незважаючи на безробіття, зараз в країні бракує хороших ІТ-фахівців. Та й в інших областях професіоналів знайти не так-то просто: найчастіше вони прагнуть виїхати на постійну роботу за кордон. Крім того, через скорочення народжуваності у 90-х роках нині Україна входить у демографічне піке. З початку тих часів минуло 20 років, і діти, які народилися тоді, вступають у працездатний вік — у тій зниженій кількості, в якій народилися. Це показала і кампанія-2011 щодо вступу до вузів, зазначає Лариса Лісогор із ІДСД, оскільки заявок стало менше, ніж раніше. І через 10-12 років в країні може виникнути нестача не тільки спеців з новітніх технологій і класних керівників, а й економістів, бухгалтерів, менеджерів — тих, кого сьогодні у масовому порядку «штампують» численні вузи. Тому що це ще й питання якості освіти, продовжує Лісогор. Училища стали інститутами, інститути — університетами, але реальна якість освіти погіршилася. Технічні інститути, які розташовані в обласних центрах (Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Івано-Франківськ) підтримують її рівень. Скажімо, перші два із названих міст традиційно готують кадри для металургії, Харків — для авіації, Івано-Франківськ — для ПЕК, у Києві та Львові хороші традиції політехнічної освіти і т.д. Але це, скоріше, окремі приклади... А система первинної профтехосвіти (ПТУ, технікуми) і зовсім розвалена. Реальні спроби змінити ситуацію почалися тільки в останній рік, і лише років через 5-7 здатні її якось поліпшити. Що ж робити? Перший крок очевидний: стимуляція народжуваності. Це неодмінно дасть свої результати, адже навіть за нинішніми оцінками до 2050 року (через 40 років) українців стане «всього» на 10 млн менше, тоді як, починаючи з років незалежності, зниження вже досягло 7 млн. До сповільнення темпів депопуляції, стверджують експерти, призведе розвиток економіки і пов’язане з цим підвищення життєвого рівня. Крім того, в ІДСД вважають: брак робочих рук буде частково компенсований за рахунок збільшення пенсійного віку. Для якості ринку праці це плюс ще й тому, що у літніх людей великий професійний досвід і вони здатні виконувати свою роботу краще молодих. Незважаючи на те, що нині компанії не люблять наймати працівників віком 40-50 років на «динамічні» посади (менеджери середньої ланки, дилери, секретарі тощо.), у боротьбі за якість трудових ресурсів, за словами Лісогор, більш пізній вихід на пенсію сьогодні вводять багато країн Європи, хоч це і викликає соціальні протести. Далі, країни Заходу активно розвивають «соціальне включення» — створення умов для праці людей з особливими потребами, яких інколи неточно об’єднують словом «інваліди». Маються на увазі і робочі місця для таких працівників, і нормальні умови для пересування по місту. Облік і використання подібних чинників призведе до того, прогнозує Лісогор, що частка економічно активних осіб у загальній структурі населення залишиться на сьогоднішньому рівні, незважаючи на депопуляцію. Важлива у цьому плані і трудова міграція в Україну, яка йде вже багато років. За даними заввідділом міграційних досліджень ІДСД Олексія Позняка, в країні 7-8 тис. «гастарбайтерів» (в основному — із РФ і Туреччини), але реальне число у кілька разів більше. Основна маса приїжджих працює неофіційно, з мінімальними правами, часом за їжу. Навіть просто за можливість жити в Україні, а не на батьківщині. Їдуть із бідних азіатських країн (Середня Азія, Закавказзя, Афганістан, В’єтнам, Індокитай), з вічно голодної і воюючої Африки (від Ефіопії до Нігерії). Їдуть і із Білорусі. Часто кваліфіковані амбіційні спеціалісти. І ця тенденція виникла задовго до нинішньої хвилі кризи у Білорусі. Те ж саме стосується спеців-росіян, казахстанців, прибалтів. Приміром, москвичі їдуть до Києва через крайню дорожнечу життя у Білокам’яній, а у Прибалтиці криза проходить на порядок гостріше, ніж в Україні. Позняк підтверджує: до нас приїжджає працювати все більше народу із колишніх європейських республік СРСР. Це, в основному, фахівці високого рівня, управлінці, консультанти, тоді як «афро-азіати» насамперед зайняті на некваліфікованих роботах, де можна влаштуватися без легальної реєстрації. Особливу групу становлять турки: у турецьких будівельних компаній сильні позиції на вітчизняному ринку і, отримуючи замовлення, вони нерідко привозять з собою своїх робітників, з якими звикли працювати, і при цьому немає мовного бар’єру. До речі, на думку багатьох українських аналітиків та інвесторів, турки-будівельники працюють якісніше приблизно за ті ж гроші. І у майбутньому через депопуляцію, а також відтік робочої сили за кордон трудова імміграція в Україну буде зростати, як це відбувається в усіх розвинених країнах, включаючи, наприклад, традиційно більш закриту від зовнішнього світу Японію. Приїзд іммігрантів — об’єктивне явище, пов’язане з розвитком економіки всього світу та окремих країн, яке дозволяє не тільки замістити брак трудових рук, але і знизити собівартість виробництва (адже мігранти отримують менше, ніж «місцеві»). Але для нашої країни імміграція — це повільний процес, і він не перетворить Київ і Одесу на Берлін чи Лондон з їхніми багатосоттисячними східними районами, впевнені експерти. Не варто витрачаючи сили і час на ксенофобію, а краще зосередитися на народжуваності. Адже політична стабілізація і майбутній вихід із кризи створюють умови для того, щоб гідно ростити нових юних українців. І у будь-якому разі, мігранти вирішать проблему лише частково, в основному ж її має вирішити держава і ми самі. Андрій Боярунець, «ForUm» |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |