Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

АНАРХОКОМП’ЮТЕРИЗМ

Спочатку — маленький історичний екскурс. Чи може — дискурс. То не суть, головне — історичний.

За якихось чотири роки — з 1917-го по 1920-й — на теренах України на практиці апробували чи не всі основні моделі державного устрою. Від типово європейської демократії ЗУНР через козаччину Центральної Ради, авторитаризм Директорії Симона Петлюри до монархії Гетьмана Павла Скоропадського. У цьому наші діди і прадіди не були аж такими великими оригіналами. Західні сусіди на руїнах Австро-Угорської імперії теж до цього дійшли. Але вони не лише створили, а й зберегли свої держави. А нам, в Україні сутнім довелося будувати, захищати і годувати найбільший концтабір в історії людства. Звісно, влаштовувати бурхливі дискусії про підручники історії — з мордобоєм перед телекамерами набагато легше, ніж ті підручники нарешті ще раз уважно перечитати. Нас особисто до цього спонукали бурхливі події останніх місяців в Інтернет-просторі, котрі не оминули й Україну.

І за часів прадавньої України-Руси, і в криваві роки Руїни після смерті Богдана Хмельницького, і на зламі історичних епох у вже згаданому 1917-му нашим попередникам ставала, як кістка поперек горла, одна, здається, суто генетична риса: «гетьманофілія». Вона ж — «отаманія». У цьому відношенні ми дивовижна нація! Але на разі про це не будемо. Будемо про тих, хто, здається, позбувся цього одвічного етнополітичного тавра. Ні, не про декількох страшенно далеких від народу дядьків і пари тіток, що захоплено граються то у владу, то в опозицію. Бог їм суддя, а психіатр — діагност. Ми про інших.

Шкода, що саме поняття «Майдан» за якихось вісім років перетворилося зі знакового у маргінально-страшилкове. Значною мірою завдяки вищезгаданим дядькам і парі тіток. І тим, хто навколо них годується. Але, знову ж таки, одвічно-генетичне прагнення українців до волі і кращої долі не зникло і не девальвувалося. Звісно ж, не завдяки, а всупереч отим горе-професіоналам, котрі вже двадцять років поспіль виривають з рук один у одного Тарасову папаху та Богданову булаву.

Справді епохальне відкриття, — ми аніскільки не іронізуємо, — зробила нещодавно Служба Безпеки України. З’ясувалося, що масовану кібератаку, котра вивела з ладу Інтернет-мережу провідних владних інституцій, здійснили… ДІТИ! Юридичною мовою — неповнолітні. Виявляється, вони не тільки скачують з Павутини контрафактні відео та аудіо і зазирають потай від дорослих на сайти з трьома іксами. Вони ще вміють кількома «кліками» зробити те, для чого більшовикам у 1917-му знадобилися: золото австрійського генштабу, крейсер «Аврора» і ще половина Балтійського військово-морського флоту, батальйони деморалізованої матросні, а головне — обіцянка відмінити у державі сухий закон. Йдеться, панове, про передреволюційну ситуацію.

Якщо хтось із надміру самовпевнених дорослих вважає, що автори передали куті меду, то радимо йому (їй) зазирнути у невеличку, усього на 34 сторінки повість нашого геніального співвітчизника, уродженого львів’янина Станіслава Лема під назвою «Професор А.Донда». Видана у 1976-му році, коли про Павутину лише розмірковували кілька поодиноких геніїв рівня Глушкова і Амосова, ця історія сьогодні сприймається як пророцтво такого собі кібер-Нострадамуса.

Цього разу ми свідомо виносимо за маргінес розподіл на «наших і німців». Себто — юридично-правову дефініцію конфлікту між урядами провідних світових держав і багатомільйонною масою підданих ніким не визнаної суперкраїни Інтернет. Нас передусім цікавить постать сучасного кіберреволюціонера, котрий із дивовижною легкістю трансформується у кіберзлочинця. Власне, як і в будь-якій революції.

Отже — для сучасних, а надто українських реалій це принципово Нові люди. Вони ведуть свою війну, не відсиджуючись на хуторах, не влаштовують мало не щодня перевибори гетьманів і президентів і не чубляться за чужу папаху. Вони рівні між такими ж рівними, як і вони самі. Для них не існує кордонів чи адміністративних меж. На жаль, правових часто-густо теж. Вони безкорисливі. Бо, на відміну від дорослих, не ведуться на «халяву». І, на відміну від політиків, не рвуться до владного корита аби нажертися до гикавки. Свідомо обминаємо тих, підкреслюємо, дорослих, котрі заробляють мільярди і мільярди саме на кіберзлочинності. Йдеться про дітей, для яких Інтернет, на жаль, і тато з мамою, і незанудний вчитель, і справжній друг.

Якщо шукати історичні аналогії, то їхня держава найбільш схожа на ту, про яку мріяв Нестор Махно. Максимальна свобода особистості, права цієї особистості як наріжний камінь самої держави, справжня, а не показна солідарність. І головне — готовність зі зброєю в руках гуртуватися навколо своїх провідників, яких вони самі ж і вибирають. Зважте, що Інтернет, на додачу, створює такі можливості для конспірації, про які всілякі Штірліци з Кузнєцовими не могли й мріяти. Останнє повідомлення знаної серед посвячених «лабораторії Касперського» увігнало нас, людей, що бачили смаленого вовка, в шок. Виявляється, горезвісний комп’ютерний «троян» містить у собі ще якусь інформацію, написану таємничою мовою, про яку професійні розробники Системи поняття не мають.

Правнуки Батька Махна створюють свою мову, недоступну дорослим?

А тепер пригадайте: ще один наш земляк, слобожанин, вчительський син Аркадій Голіков у 16 років командував полком особливого призначення. А як пригадаєте, поміркуйте добряче, на що здатний сьогодні його ровесник, сидячи за монітором свого комп’ютера. І якщо комусь після цього Батько Махно видасться Махатмою Ганді — то самі винні, панове! От тільки борони Боже, не здумайте замкнути всіх дітей до льоху і порозбивати комп’ютери. Бо це буде найдурнішим рішенням проблеми.

P.S. Жарт, знову таки, з Інтернету, але чи жарт? Розмова двох студентів щодо їхнього викладача:

- От завалить він нас на екзамені, підемо в армію. То у випадку чого, він що, вважає, що ми його захищатимемо?

Так, панове, часи походів грудьми на амбразуру залишилися в минулому.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com