ХТО НАС ЗАХИСТИТЬ?

Студенти під керівництвом професора МАУП В.І.Перця продовжують досліджувати тему: «Правова криза в Україні», оприлюднюючи в нашому виданні результати своєї творчої роботи. Для редакції газети голос студентів, як майбутнього України, дуже важливий.

Якими молодь бачить людей на високих державних посадах, є свідчення їх політичної і професійної зрілості, патріотизму, можливості довірити їм згодом управління державою. В цьому відношенні, якщо репрезентувати групи  дослідників на всіх студентів, повний порядок.

Студенти думають масштабно. Вони оперують потребами свого народу, категоріями суспільства,  нації, держави, бачать їх місце у світі. Можливо ми дещо перебільшуємо — професор В.І. Перець розробив теорію масштабних осіб в долі націй і вміє підбирати таланти. І все-таки надія на молодь є. Вимоги студентів до кандидата на пост Уповноваженого ВРУ з прав людини дійсно державницькі. Вони відповідають інтересам народу, всіх українців. Наводимо матеріали дослідження.

Студенти МАУП та деяких інших ВНЗ дослідили щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України (ВРУ) з прав людини (в подальшому також «Уповноважений»), матеріали ЗМІ, думки державних, політичних і громадських  діячів, рішення судів України та Європейського суду з прав людини, інші матеріали та дійшли таких висновків:

1.Після запровадження в Україні посади Уповноваженого (1997 р.) ситуація із захистом прав людини постійно погіршувалась. Якщо кількість населення нашої країни поділити на число людей, які постраждали від діяльності трастів, кредитних спілок, банків, незаконної та непрозорої приватизації, рейдерства, загальних кримінальних злочинів, в тому числі латентних, а також рішень корумпованих, несправедливих, непрофесійних судів, катувань в слідчих ізоляторах, були відповідачами в судах чи  притягувались до кримінальної, адміністративної та іншої правової відповідальності, ставали об’єктами тиску і несправедливих рішень юрисдикційних  органів, то число потерпілих перевершить в 3-5 разів загальну кількість наших співвітчизників, включаючи дітей. Не випадково за даними міжнародних прогнозів Україна за показником тривожності, невпевненості своїх громадян в завтрашньому дні посідає одне з перших місць в світі. А це хронічні захворювання, зменшення тривалості життя, вимирання нації.

2.Парламентський контроль через Уповноваженого, Комітети ВРУ фактично був відсутній. Тисячі «розглянутих» листів, формальні відписки і поодиноке реальне реагування на факти порушень прав людей не могли змінити ситуацію на краще. Мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, закріплена в законі України від 23.12.2007 р. № 776/97 — ВР «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини» залишається нереалізованою. Як завжди, Закон не виконується або порушується. «Шляхи» Закону і Життя, коли потрібен захист прав людини, перетинаються здебільшого випадково і не на користь простої людини.

3. Рівень організації захисту прав людини залежить від масштабності особи, яка займає посаду Уповноваженого, а значить її розуміння свого місця в системі влади, важливості і необхідності реалізації наданих Законом повноважень. Уповноважений повинен бачити не себе на вершині влади, а людей, яким повинен слугувати. В іншому випадку чекати покращення захисту наших прав не можна.

Кандидат може бути освіченим, здібним, навіть талановитим в певних галузях знань, добросовісним, моральним. Між тим, він ніколи не зупинить механізм руйнації прав і законних інтересів громадян, якщо береться за справу не свого масштабу. Це не його рівень, глибина проблеми не буде охоплюватися злетом думки не масштабної людини і твердим бажанням реально стати на бік тих, хто страждає. Така людина буде справно готувати папери, рішення, відповідати на звернення громадян, проводити наради, звітувати, надаючи приклади і деякі показники порушення прав громадян України. Разом з тим, вона здійснюватиме закордонні поїздки, насолоджуватися перевагами високої посади, слугувати собі та поточному політичному часу, але не людям

Наведемо декілька прикладів. Зараз закони часто не відповідають Конституції України, міжнародним правовим нормам, вони суперечливі, містять лазівки для зловживань. Чи багато проектів законів, змін і доповнень в діюче законодавство запропоновано Уповноваженим? Ми таких випадків не знаємо. Можна для виправдання послатися на  статтю 93 Конституції України, якою Уповноважений не наділений правом законодавчої ініціативи. Однак він може діяти з допомогою парламентаріїв. Так, з прийняттям  28 червня 1996 року Конституції України увійшла в супереч з нею ( статтею 29) стаття 106 Кримінально-процесуального кодексу. Своєчасна реакція Уповноваженого, а ми до нього зверталися, дозволила б запобігти  десяткам чи сотням тисяч незаконних затримань підозрюваних у скоєнні злочинів, а також катуванням під час проведення досудового слідства. 16 років діє ця неконституційна норма. Всі засади масової інформації зверталися до проблеми незаконних затримань і катувань. Більше того, про це неодноразово критично говорила і Уповноважений, але нічого не змінювалось. Однак критика Уповноваженого мала бути дієвою і супроводжуватися рішучими діями по внесенню змін в ст. 106 КПК України і впливом на практику її застосування. Теж саме можна сказати про доларизацію економіки України, як один із чинників втрати людьми житла, майна, підвищення злиденності в суспільстві. Таких ситуацій тисячі.

Візьмемо судові справи. Це океан горя, несправедливості, змоченого слізьми людей. Закон надав Уповноваженому  право ставати на захист потерпілих в судах, звертатися в Конституційний Суд з поданнями тощо. Співставлення чисельності секретаріату Уповноваженого з кількістю фактів участі його працівників за дорученням в судах не витримує критики.

Те ж саме можемо говорити про звернення громадян України в Європейський суд з прав людини. Наш представник в цій поважній міжнародній інституції  захищає Україну від потерпілих  громадян, але не навпаки. Масштабна людина повинна узагальнювати  негатив національних судів і запобігати його повторенню. Цього не має і поки що не може бути. Тому і зростає кількість звернень співвітчизників в Європейську судову установу.

Студентська молодь дійшла незаперечного  висновку, що Уповноважений ВРУ з прав людини має бути людиною масштабною, з державним мисленням, яка розуміє проблеми суспільства,  бачить шляхи їх вирішення і готова цій меті безбоязно служити. Ми також розуміємо, яким складним в корумпованій системі влади буде просування у Верховній Раді України масштабної особи на посаду Уповноваженого з прав людини.

Василь Перець,
науковий експерт з політико-правових питань

Вікторія Степанова,
головний редактор наукових праць Всесвітньої Інтернет
— Академії держави, права, економіки та політики

Від студентів Я.Гелеван (УСЗ), А.Бондар, Л. Клепка,
Н. Михалко, Ю.Савіцька, А.Шолох (МАУП)