Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНА ЗНОВУ «ВИГІДНО» РОЗЗБРОЇЛАСЯ І СПОДОБАЛАСЯ СВІТУ!

Нещодавно у США наш президент в «урочистій обстановці» підтвердив виконання зобов’язань про одностороннє роззброєння України перед США, Європою і Росією. Останній була передана чергова партія високозбагаченого урану в обмін на низькозбагачений. З того високозбагаченого урану Україна могла б легко створити щонайменше 10 потужних ядерних зарядів. Маючи колосальний потенціал у ракетобудуванні, наша країна могла б не просто увійти у велику політику, а й добре там влаштуватися (маю на увазі економічні преференції). Але в черговий раз наша влада продемонструвала повну безпорадність у питаннях власної безпеки і підтвердила думку, що за 20 років незалежності ми так і не виробили власну «ядерну» точку зору. Натомість Україною як лялькою гралися геополітичні важковаговики.  Тепер ми не маємо ані нормальної боєздатної армії (її очолив недавній громадянин Росії), ані джокера в рукаві у вигляді ядерного заряду, який мав би нам компенсувати від­сутність цієї боєздатної армії. Що ж, владі залишається лише сподіватися на 20 дивізій фанатичних добровольців, які гіпотетично протистоятимуть гіпотетичним загарбникам. Щодо добровольців, то аналітики їх уявляють обов’язково «галицько-бандерівськими», а майбутню тактику називають партизанською. Чи здатна така армія з найменшими втратами відстояти незалеж­ність у сучасній війні — велике питання. Звісно, на боєздатність нашої стагнованої упень армії надії мало. Мабуть, таки доведеться братися за вила та йти у ліси.

Натомість влада радо розвалює наці­онально-патріотичну виховну складову не лише в армії, а й у суспільстві в цілому. З екранів ТБ ллються російські патріотичні серіали про спецнацівців: морських, наземних, повітряних, підводних, космічних. Ну хіба що не на Місяці воюють браві російські вояки. Увечері, коли зазомбовані недолугою російською пропагандою  українці починають куняти, на них виливають  заокеанські патріотичні помиї, де вже Рембо вчить нас бути патріотами Америки. Тобто жодної української пропаганди ми наразі не бачимо ні в газетах, ні на ТБ, і не чуємо по радіо. Про який патріотизм можна говорити, коли ми на державному рівні знову святкуємо 23 лютого — свято армії, яка нахабно вдерлася у межі території УНР і, фактично, започаткувала разом з Антантою придушення молодої української республіки. От свято цих головорізів, які заставили шибеницями українську столицю, запустили сюди катів з ЧК, ми й «святкуємо». Щоденно нашу державу принижують на переговорах зі Східною сусідкою, крутять як лялькою для шантажу в європейських кабінетах,  використовують як своєрідні відкупні від Росії у геостратегічих планах, що малюються за океаном. А ми продовжуємо чубитися всередені країни за мови, вектори, моделі, церкви, майно армії і флоту. І здаємо це саме «майно» направо і наліво  за безцінь і без всяких зобов’язань стосовно власної безпеки. Здається, наші вну­трішні чвари, які підігрі­ва­ються з-за кордону, цілком влаштовують великих стратегічних «партнерів» України. Таких роз’єднаних, самозакоханих, авторитарних, неадекватних, корумпованих, необов’язкових політиків ще треба у світі пошукати! З такими легко працювати, легко обіцяти, легко оббирати. Взамін за ядерний арсенал колись нам дали папірець з необов’язковим для виконання Будапештським меморандумом.  Наприклад, там чорним по білому було написано, що ядерні держави повинні утриматися від тиску (економічного, політичного) на нашу країну.  Після цього цей тиск з усіх боків, а насамперед з Росії, не просто посилився, а став програмним і неослабним.

Не варто забувати і про відчутну модернізацію і навіть нарощення військової сили у сусідній Польщі, збройні сили якої стали вже найпотужнішими у регіоні. Не відстає і румунська армія, яка вже зараз за рівнем озброєння та підготовки особового складу стоїть з нами нарівні. Угорські збройні сили  перебувають під дією неослабної шовіністичної пропаганди, яку поширюють в країні праві партії (йобікі). Карти Великої Угорщини, Великої Румунії, Великої Польщі від моря до моря, Великої Росії від океану до океану можна вільно переглянути не лише в інтернеті, а й купити у кіоску. Там від України вже відрізали вагомі шмати території. Угорські прапори майорять над українськими фортецями на Закарпатті, поки закликаючи лише туристів, та чи довго так буде? Чи не дочекаємося ми згодом у гості і гонведів з автоматами?  Невже ми думаємо, що давні територіальні претензії сусідніх країн до України колись зникнуть? Ми оточені войовничими народами, які упродовж віків вели з нами жорстоку окупаційну війну. Наші діди і прадіди зробили все що могли, аби зібрати докупи українські землі. І тепер ми, їхні нащадки, граємося із забаганками великих держав, яким діла немає до нашої незалежності і які готові перепродувати її один одному за газ, нафту, воду, гроші. Невже відмова від ядерної зброї зробила наше існування спокійним? Невже світ став безпечнішим від того, що в нас немає власного ядерного щита? Не ми винуватці військових конф­ліктів і політичних криз, які палають навколо України. Але ж саме нас переконали в тому, що коли ми роззброємося, то світ стане спокійнішим. Ні, не світ стане спокійнішим, спокійнішими стануть наші сусіди, які мають спокусу щодо наших земель, і яких влаштує наша теперішня військова безпорадність. Адже армія не лише фактор сили під час воєн. Її наявність і якість впливає на бізнесові проекти, переговори, із сильними швидше домовляються, з ними швидше йдуть на економічні компроміси. А якщо країна володіє ядерною зброєю, то такі компроміси мають місце апріорі. І не треба нас дурити, що утримання тактичної ядерної зброї дорого обходиться. Наявність чотирьох атомних станцій в Україні говорить про те, що ми вміємо працювати з мирним атомом, а значить, впоралися б із збагаченням та зберіганням збройного урану та обслуговуванням певного числа тактичних ракет середнього радіуса дії.  Хтось скаже, що в України немає збагачувальних підприємств і в цьому питанні ми будемо залежати від ядерних монополістів? Але хто сказав, що  такі підприємства аж надто важко збудувати? У надрах України вдосталь уранової руди і є регіони, де будівництво такого збагачувального комбінату не викликало б додаткового тиску на навколишнє середовище. Такий комбінат можна було б прив’язати до однієї із атомних станцій і на початку він би у штатному порядку збагачував уран до легальної межі. З часом, зі зміною міжнародної ситуації, його можна було б перепрофілювати на збройний уран. Зараз же Україну всадили на уранову голку Росії і ми повністю залежні від постачання російських теплових елементів для АЕС. Створення замкненого ядерного циклу в Україні було головним болем США, Євроспільноти і Росії, які через шантаж, обіцянки, подачки, гранти намагалися не допустити створення такого циклу. Зупинка Чорнобильської станції, яка давала понад 20 відсотків від атомної енергетики країни, теж можна вважати геополітичною і стратегічною поразкою України. Україна стала енергетично більш залежною від Росії. І зовсім не екологічна безпека спонукала зарубіжних експертів до зупинки нормально працюючих енергоблоків АЕС в Чорнобилі, а можливість використання цієї потуги для відновлення ядерного потенціалу України. Що нам дало виведення з ладу цієї надпотужної АЕС? Чергову енергетичну поразку, залежність від російського газу...

Тим часом великі держави розширюють свої права у сфері застосування ядерної зброї. В січні 2002 року США переглянули свою ядерну доктрину. Тоді було повідомлено про висунення нової тріади (ядерна зброя наземного, морського та повітряного базування). Використання ядерної зброї об’єд­нувалося з використанням звичайних армійських засобів. Тобто тепер можна використати невеликий ядерний заряд  і влучним пострілом з польової гармати поховати батальйон. Створено 100-кілотонний боєприпас для руйнування бункерів, складів БП тощо. Нова доктрина США дозволила застосовувати ядерну зброю проти держав, які нею не володіють, але претендують на самостійну політику. США створили ядерні боєголовки малої потужності саме з цією метою. Чи є нормальною така політика? З одного боку, США декларує жорстку заборону на поширення ядерної зброї світом, а з іншого допускає її локальне застосування в локальних конфліктах! Згодом і Росія внесла суттєві зміни у свою військову доктрину. Ймовірно, орієнтуючись на таку ініціативу США. Тут теж дозволили своїм збройним силам «захищати спів­вітчи­зників за кордоном» за допомогою малих ядерних зарядів. Такі важливі зміни у доктринах «гарантів» нашої безпеки не можуть не насторожувати. Особливо це стосується нашої безпосередньої сусідки, яка уже тривалий час демонструє повне небажання мати паритетні стосунки з Україною. В основному «братерські» відносини зводяться до спроб вивести з України високотехнологічні цикли військового характеру (насамперед, авіабудування, моторобудування) в Росію. Тобто намагаються відібрати саме військові технології, перервати незалежні і замкнуті цикли у військовій промисловості. Йде безкомпромісна конкуренція за ринки збуту зброї. І тут ніхто не йде нам на поступки, навіть навпаки, ставлять підніжки. Всілякі торгові санкції і обмеження, високі ціни на енергоносії стали звичним явищем за всіх без виключення президентів. Ці ціни буквально ставлять на коліна наших виробників, а «братам-слов’янам», здається, це навіть подобається (за словами нашого прем’єра М.Азарова). Економічний тиск на Україну здійснює і Євросоюз, і США. В основному через жорсткі обмеження експортування наших продуктів і товарів на світові ринки. Вступ до СОТ не приніс нам аніякого полегшення. Тобто від моменту нашого ядерного роззброєння світові «гаранти» відразу забули про свої зобов’язання перед Україною не чинити економічного тиску на нашу державу. В такій ситуації наявність у нас збройного урану (високозбагаченого) могла служити додатковим аргументом у полегшенні нашого економічного стану, який посилюється обопільним пресингом з Росії і Євроспільноти.  Якщо ми вже «здавали» ядерний арсенал на початку 1990-х, то варто було б укладати не меморандуми, а повноцінні міждержавні договори з чіткими економічними і політичними зобов’язаннями сторін і, у разі їх порушення гарантами нашої безпеки, можна було б сміливо подавати на них у міжнародні суди і добиватися грошових компенсацій. Але, як відомо, у нашому світі, як і колись, право перебуває завжди на боці сильніших. Як кажуть: «Великі держави мають право бути розбійниками, а малі — проститутками».

Не важко зрозуміти, що нашу країну хочуть перетворити лише на безсилий у військовому плані сировинний придаток. Ядерне роззброєння є втратою серйозного силового аргументу у будь-якому економічному протистоянні. Чи потрібна успішна і сильна Україна нашим сусідам? На жаль, ні. На безвольних їздили і їздять. Нині ми принижені і пригнічені вчергове. Так само нас принижували за всіх президентів незалежно від їхніх кольорів і декларацій. Чи мине це відчуття безперспективності — нині залежить тільки від громадськості. Не треба нав’язувати народові думку зарубіжних політтехнологів про те, що через наявність ядерної зброї нас економічно ізолюють. Так, це може трапитися, але лише на деякий час. Потім звикнуть, як поступово звикли до пакистанської, індійської, ізра­їльської бомб. Нині низка країн перебуває у стані латентного володіння ядерною зброєю. Тобто певного часу вони намагалися створити ядерну зброю і навіть створили її, але потім через тиск міжнародних організацій, або через матеріальну винагороду, чи моральні сумніви, вони зупинили процес входження до спільноти країн-власників ядерної зброї. Проте, це зовсім не означає, що ПАР, Бразилія, Аргентина відмовилися від ядерної зброї назавжди. Так само і Україна не повинна віддавати комусь військовий уран, технології розробки, треба пильнувати за нашими вченими-ядерниками, які з часом можуть відновити втрачений арсенал. Це нормальний, егоїстичний, національноорієнтований підхід. І не треба цього стидатися. Світ нестримно йде до всезагального ядерного озброєння. Кількість країн, що мають ядерну зброю, поступово зростає, і цей процес не зупинять санкції з боку ядерних монополістів. Злочинно пасти задніх у питаннях національної безпеки. Пам’ятайте, слова відомого зброяра про те, що найкраший миротворець — «кольт»...

Андрій ГУСЄВ
У наступному номері читайте статтю про 
сучасний ядерний баланс у світі

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com