Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗОЛОТА РУКА ТРИМАЄ ЛЮДСТВО ЗА ГОРЛО

Війни завжди були часом нових можливостей для світової банківської мафії. Саме вона створювала передумови для цих воєн і максимально наживалася у процесі їх перебігу. Ця сила і досі впевнено керує геополітичними процесами на планеті. Залізна рука, як і раніше, створює фінансові кризи, провокує війни, доїть народи, тримаючи їх у жебрацтві. Хто покладе цьму край?

Для центральних банків політична підоснова вій­сько­вих дій була можливістю отримання нових доходів. Оскільки ніщо не створює стільки боргів як війна. Найкращим свідченням тому свого часу була Англія. За 190 років, що пройшли між моментом заснування Банку Англії і поразкою Наполеона, вона перебувала у стані війни 56 років! Не менше часу було приділено підготовці до війни. У час Першої Світової німецькі Ротшильди кредитували Німеччину, а британська гілка цього сімейства — Англію, французька — Францію. У США Джи Пі Морган займався військовими поставками для французів і англійців. Через 6 місяців після початку війни справи пішли настільки добре, що його оборонні закупівлі досягли 10 млн. доларів! Офіс Моргана розташовувався у Вашингтоні за адресою Уолл Стріт 23. Тут його постійно облягали брокери і торговельні агенти, які пропонували свої послуги у поставках зброї. Дійшло до того, що банк був змушений виставити охорону біля кожних дверей штаб-квартири і біля будинків усіх партнерів по бізнесу. Багато  Нью-йоркських банків також добре заробляли на війні. Відповідальним за оборонну галузь президент США призначив Бернарда Баруха. Як пише історик Джеймс Перлок, Барух і Рокфеллери заробили на Першій світовій війні близько 200 млн. доларів. Але прибуток був не єдиною метою війни. Спонукальним мотивом була також помста. Світова банківська закуліса не могла пробачити російським царям підтримку Лінкольна під час Громадянської війни у США між Північчю і Півднем. Крім того, Росія залишалася останньою великою  європейською державою, що не піддалася вимогам встановити панування в банків­ськвій системі країни приватного центрального банку.

Через 3 роки після початку Першої світової, жовтнева революція скинула з трону царя і взялася впроваджувати комунізм. Така подія була грунтовно профінансована банківською закулісою. Джейкоб Шифф, глава фінансового тресту Kuhn Lobben Company, на смертном одрі зізнався, що витратив 20 млн. доларів на фінансування повалення монархії в Росії.

Гроші на підтримку російської революції надходили також і з Німеччини, і з Англії.  Чому найбагатші люди світу підтримували комунізм? Систему, яка відкрито закликала до знищення капіталізму?

Дослідник Гарі Алан пояснює це так:  «Якщо усвідомлювати, що соціалізм є не метод розподілу багатства на усіх, а реальний спосіб консолідації і управління ресурсами, то уявний парадокс підтримки соціалізму надбагатими людьми перестає бути парадоксом. Тоді така допомога стає логічною і навіть ефективною зброєю в руках маніяків, що прагнуть максимальної влади. Коммунізм або, точніше, соціалізм, це рух не знедолених мас, а економічної еліти».

Історик Клеон Скаузен у своїй книзі «Naked capitalist», що вийшла в 1970 році, висловився так: «Влада породжує бажання ще більшої влади. Було майже неминучим, що супербагатії одного разу захочуть контролювати не лише свої богатства, але й багатства всього світу. Найкращим способом досягнення цієї мети було задоволення амбіцій владолюбних політичних змовників, налаштованих на повалення усіх існуючих урядів і встановлення загальної світовою диктатури».

Проте революціонери на певному етапі вибилися з-під контролю і спробували перехопити владу у багатіїв. Наприклад, Мао Цзе Дун з 1938 року керувався девізом, що політична влада «виходить з дула рушниці». Грошові мішки з Уолл Стріту відкрили комуністам доступ до фінансування при ризикованому результаті. За це «вершителі доль» намагалися контролювати революційні рухи і надавали їм величезні кредити за умови покори, або скорочували фінансові вливання або навіть починали кредитувати їх опозицію,  якщо революціонери вибивалися з-під контролю. Ленін також почав одного дня розуміти, що будучи абсолютним диктатором країни, фінансовими важелями тим не менше він не володіє. Їх, як і раніше, незримо контролюють закордонні фінансові керманичі.

«Держава функціонує не так, як нам би хотілося. Цей локомотив нас не слухається. Здається, його приводить в рух людина, але він не їде в потрібному напрямі. Він рухається туди, куди його штовхає невідома сила». (Володимир Ленін).

Хто ж стояв за цією силою?

Луї Макфедден, що був головою комітету з банків і валюти з 1920-х років і до початку Великої Депресії у США, пояснив це так: «На історичний шлях Росії фатально вплинули дії міжнародних банкірів. За допомогою  правління Федерального Резерву США через Chose bank радянський уряд отримав кошти Казначейства США. Англія також отримувала наші гроші через відділення Федерального Резерву, а потім перепродавала їх радянському  уряду під високий відсоток. Історичне будівництво — Дніпрогесу — фінансувалося на гроші, які були незаконно взяті у Казначейства США корумпованими і ганебними банкірами Федерального Резерву».

Інакше кажучи, Федеральний Резерв і Банк Англії за дорученням контролюючих їх міжнародних банкірів створили країну, яка упродовж ніж понад 70 років підживлювала прокомуністичні режими, прагнула до світового володарювання і створювала військову напругу у світі, і щонайважливіше, власну заборгованість.

Якщо Ви думаєте, що у світової банківської закуліси був шанс утримати ситуацію під контролем і вони його втратили, то ви помиляєтеся. У 1992 році газета The Washington Times писала про те, що президент Росії Борис Єльцин був дуже засмучений тим, що вся  іноземна допомога потрапляє «назад в скрині західних банків на обслуговування боргу Росії». Це дуже нагадує ситуацію і в Україні (Ред.).

Ніхто, будучи при повному розумі, не стане стверджувати, що така велика війна, як Перша Світова, мала якусь одну-єдину причину. Війна дуже складний механізм і викликається цілою сукупністю фактів. Кому війна була вигідна?  У банківського співтовариства бу­ли важливі причини: план максимальної наживи і довгострокові политичні плани встановлення досить авторитарних, але контрольованих режимів у світі. 

Незабаром після Першої Світової війни почав вимальовуватися політичний курс банківських махінаторів. Оскільки тепер вони контролювали економіки окремих країн, то наступним кроком мала стати остаточна форма консолідації — запровадження влади світового уряду. Пропозиція про створення нового всесвітнього уряду стала основним питанням повістки  дня Конференції, скликаної в Парижі після закінчення Першої Світової війни. Так з’явилася Ліга Націй. Проте,  на думку Пола Уорберга і Бернарда Баруха, що приїхали на конференцію як супроводжуючі особи президента Вілсона, світ ще не був готовий поступитися національними інтересами заради світового уряду. Націоналізм серйозно перешкоджав глобалізації. Наприклад, лорд Керзон, британський міжнародний секретар, назвав Лігу Націй не інакше як «славним жартом». Конгрес США також не ратифікував вступ США до Ліги Націй. А без грошового підживлення американського Казначейства ця організація була приречена. Після І-ї світової війни американське суспільство почало втомлюватися від інтернаціоналістських амбіцій демократа Вудро Вілсона. Тому на виборах 1920 року  перемогу отримав республіканець Уоррен Хардінг, який був лютим супротивником і більшовизму, і Ліги Націй. Його обрання відкрило 20-річну еру правління республіканців в Білому Домі відому під ім’ям «вируючі двадцяті». Всупереч тому, що Перша Світова принесла Америці заборгованість, яка у 10 разів перевищувала борг, набутий під час Громадянської  війни, американська економіка знаходилася на підйомі. Під час війни в країну широким потоком полилося іноземне золото. І ця тенденція збереглася і пізніше. На початку 20-х років керівник Federal Reserve Bank of New York Бенжамін Стронг часто зустрічався з прихованим і ексцентричним керівником Банку Англії Монтегю Норманом. Норман намагався повернути Англії золото, передане США під час війни. І таким чином повернути Банку Англії його колишній домінуючий статус у міжнародному фінансовому світі. Крім того, маючи великий золотий запас, американська економіка могла знову вирватися з-під контролю, як це вже було після Громадянської війни. Протягом наступних 8 років при адміністраціях Хардінга і Куліджа створений під час війни величезний борг федерального уряду був понижений на 38% до суми 16 млрд. доларів. Рекордне для США скорочення заборгованості! Під час виборів 1920 року Хардінг і Кулідж  виступали єдиним фронтом проти Джеймса Какса, губернатора штату Огайо і маловідомого у той час Франкліна Рузвельта (помічник президента Вілсона по ВМФ). Після своєї інавгурації Хардінг відмовився від Ліги Націй. Потім він поспішив знизити податки за рахунок беспрецендентного підвищення тарифів. На другий рік свого правління Хардінг,  несподівано помер. Як «встановлена» причина смерті були визнані пневмонія або харчове отруєння (!). Розтину тіла і ніяких розслідувань природно не проводилося. Коли кермо влади узяв у свої руки президент Кулідж, він продовжив внутрішню політику Хардінга, спрямовану на високі імпортні тарифи при скороченні прибуткових податків. В результаті економіка стала рости такими темпами, що чистий національний дохід продовжував збільшуватися. На думку банківської мафії це було абсолютно не допустимо. Тому, як і раніше, вони вирішили, що настав час влаштувати американську економічну кризу. Федеральний Резерв почав накачувати країну грошима. Грошова маса була збільшена аж на 62%. Грошей стало раптово дуже багато. Тому цей період прозвали «вируючі двадцяті».

Перед своєю смертю в 1919 році колишній президент Теодор Рузвельт попереджав американців про загрозу. Як писала 27 березня 1922 року газета New York Times, Рузвельт сказав: «Міжнародні банкіри і особи, що лобіюють інтереси Рокфеллерів і тресту Standart Oil контролюють більшість газет для того, щоб призвати до покори чи змусити покинути держслужбу тих людей, які відмовляються слухати потужні корумповані кліки, що є нашим невидимим урядом». 

Всього за день до цієї публікації мер Нью-Йорка Джон Хайлен цитував слова Рузвельта і викривав тих, хто, на його думку, захоплює управління Америкою, політичним процессом країни і пресою: «Попередження Теодора Рузвельта зараз здається украй своєчасним, оскільки справжнім бичем нашого республіканського ладу є невидимий уряд, який, як гігантський восьминіг, простягає свої слизькі щупальці на державу. Він захоплює своїми потужними присосками наші виконавчі і законодавчі органи, школи, суди, газети та інші органи, створені для захисту суспільства. Досить сказати, що на чолі цього спрута знаходяться потужні банківські дома, зазвичай згадувані як міжнародні. Жалюгідна жменька міжнародних банкірів практично крутить урядом США в ім’я власних егоїстичних інтересів. Вони фактично контролюють обидві політичні партії, використовують політичних лідерів, керівників приватних організацій і застосовують всілякі трюки, щоб на високі державні пости призначалися лишь ті кандидати, які підкоряться диктату корумпованного великого бізнесу. Ці міжнародні банкіри і особи,  які захищають інтереси Рокфеллерів і Standart Oil, контролюють велику частину газет і журналів нашої країни. (New York Times, 26 березня 1922 року).  Так чому люди не прислухалися до таких серйозних попереджень і в Конгресі того часу не чинили опір «Закону про Федеральний Резерв» 1913 року?

Бо це були 1920-ті роки. Стабільне розширення банківського кредитування сприяло зростанню ринку. Під час процвітання ніхто не хоче думати про економічні проблеми. Проте існувала і зворотна сторона цього процвітання. Розширення і зміцнення підприємств відбувалося на кредитні кошти. На роздутому фондовому ринку буйним цвітом розцвіли спекуляції. І хоча усе виглядало в «рожевому світлі», це був палац, побудований з піску. Як тільки умови «дозріли», у квітні 1929 року, хрещений батько Федерального Резерву Пол Уорберг розіслав своїм друзям секретний циркуляр з попередженням про прийдешню кризу і велику депресію. У серпні 1929 року Федеральний Резерв почав скорочувати об’єм грошей в обігу. Тому не є простим збігом, що біографії всіх банкірів Уолл Стріта того часу — Джона Рокфеллера, Джи Пі Моргана, Джозефа Кенеді, Бернарда Баруха, містять примітку про те, що вони встигли закрити свої позиції по угодах з цінними паперами до обвалу ринку і вклали усі активи і готівкові грошові кошти в золото. 24 жовтня 1929 року великі Нью-йоркські банкіри почали видавати брокерам кредити тільки  з умовою погашення о 24 годині. Це означало, що і фондовим брокерам і їх клієнтам доводилося «зливати» свої акції на ринку за будь-яку ціну, щоб повернути кредити. В результаті ринок обвалився. Цей день увійшов до американської історії як «чорний четвер». За відомостями Джона Кеннета Гейлбрейта, дослідника часів Великою Депресії, у розпал нестримних продажів на ринку Бернард Барух привів на галерею для відвідувачів Нью-йоркської фондової біржі Уїнстона Черчіля. Метою цього кроку було  показати Черчілю біржову паніку і похвалитися своєю владою.

Конгресмен Луї Макфедден звинуватив в організації кризи Федеральний Резерв і міжнародних банкірів: «Це не випадковість, а ретельно спланована подія. Міжнародні банкіри намагалися створити обстановку такого відчаю, щоб стати володарями всіх нас». У лютому 1931 року, в розпал депресії, він заявив: «Думаю, ніхто не стане сперечатися про те, що державні діячі і фінансисти Європи готові піти на усе, щоб швидше повернути золото, передане Америці під час Першої Світової війни».

Кертіс Делл, брокер з контори Lehman Brothers був присутній на торговельному майданчику Нью-йоркської фондової біржі у момент краху ринку. У своїй випущеній в 1970 році книзі «Мій вітчим IDR» він пише, що криза була спровокована різким скороченням пропозиції на Нью-йоркському грошовому ринку: «Це був продуманий грабіж американської громадськості світовими грошовитими тузами, викликаний раптовим браком кредитних коштів на Нью-йоркському грошовому ринку».

Упродовж лічених тижнів ринок втратив 3 мільярди доларів. За рік ринок скоротився на 40 млрд. доларів.   Але чи пропали ці гроші насправді? Чи вони зосередилися в руках окремою групи осіб?   

А Федеральний Резерв, продовжував уперто скорочувати грошову масу, ще більш посилюючи депресію. В результаті чого між 1929 р. і 1933 р. об’єм грошей в обігу скоротився на 33%. Хоча більшість американців ніколи не чули про те, що Велику Депресію  викликав Федеральний Резерв, це добре відомо в середовищі серйозних економістів.

Еліфрон Фрідман, лауреат Нобелівської премії зі Стенфордського університету, сказав у січні 1996 року таке: «Федеральний Резерв викликав Велику Депресію, скоротивши об’єм грошей у обігу з 1929 р. по 1933 р. на 1/3».

Проте гроші, втрачені під час депресії більшості американців, не просто загубилися, вони потрапили в руки тих, хто заздалегідь знав про біржовий крах і вклав свої гроші у золото перед самою депресією. Американські гроші так само йшли і за море. У той час, коли президент Гувер героїчно намагався врятувати банки і життєво важливі підприємства, коли мільйони американців у міру поглиблення депресії усе більш голодували, мільйони американських доларів були витрачені на відновлення Німеччини, яка страждала під час Першої світової війни. За 8 років до окупації Гітлером Польщі член палати представників Луї Макфедден попереджав Конгрес про те, що суспільство платить за зміцнення  влади Гітлера: «Після Першої світової війни, Німеччину захопили німецькі міжнародні банкіри, вони довели її до важкого стану, вони володіють нею, годують і доять її. Вони скупили її промисловість, володіють заставами на землю, контролюють виробництво і усі комунальні служби. Німецькі міжнародні банкіри субсидують німецький уряд. Вони допомогли Адольфу Гітлеру отримати доларовий кредит, який був витрачений на те, щоб компанія по просуванню Гітлера до влади створила загрозу уряду Брюнінга. І оскільки Брюнінг відмовляється працювати за вказівкою німецьких міжнародних банкірів, створюються умови для приходу до влади Гітлера... За допомогою Ради директорів Федерального Резерву, в Німеччину було закачено понад 10 млрд. американських доларів.

Саме за американські гроші, вилучені у народу США постало німецьке Диво. Усе це робилося на гроші, передані Німеччині за рішенням Ради директорів Федерального Резерву.  В результаті президентських виборів 1932 року господарем Білого Дому став Франклін Рузвельт. Як тільки він зайняв свій пост, були терміново зроблені надзвичайні заходи по виведенню банківської системи з кризи. Проте вони  лише посилили контроль Федерального Резерву, над обігом грошей. Тільки після цього Федеральний Резерв почав «розв’язувати гаманець» і підживлювати голодуючий американський народ грошима.

За матеріалами сайту anvictory

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com