Підготовка до основного конфлікту

Геополітику 21-го століття не можна зрозуміти, розглядаючи лише кількість боєголовок. Громадянська війна в Сирії, «арабська весна» в Єгипті, «зачистка» Лівії та Іраку, зростання Китаю, катастрофа в Японії, криза Єврозони, ПРО Америки в Польщі, ядерна програма Ірану, «латиноамериканська весна», що уже наближається... Окинувши цю картину побіжним поглядом, ми не побачимо нічого, окрім хаосу. Проте, застосувавши правильну інтерпретаційну модель, ми тут же виявимо усі взаємозв’язки, дії і маневри, побудовані відповідно до могутньої волі.

Надмірний обсяг сирих даних просто перевантажує наш мозок. Тому розумніше триматися чимдалі від галасливих заголовків, екстрених повідомлень про терористичні загрози і від шоу-бізнесу. 

До теперішнього часу більшість з нас усвідомила, що наша планета перебуває у стані війни.  Наша цивілізація веде громадянську війну проти себе.

Читаючи світову пресу, можна подумати, що воюють суверенні держави, але усе не так просто. Нинішня світова війна ведеться надзвичайно впливовою, дуже нечисленною глобальною елітою, глибоко укоріненою в державних і приватних структурах влади практично кожної країни на Землі.

Планета хвора і яскравим проявом цієї недуги є різка соціальна і політична нерівність у США, де 1% від населення припадає на багатих, яким належить 35% добробуту усієї країни, а 90% населення — бідняки, яким залишається лише 25% національних багатств. Положення посилюється ще і тим, що переважна більшість конгресменів, сенаторів і вищих посадовців належать до «одного відсотка багатіїв».

Розуміння прихованих намірів, довгострокових планів, головних цілей і таємних змов еліт особливо необхідно громадянам США, Великобританії, Австралії і Європи. 

Жертвами помилок виборців в Аргентині, Колумбії, Нігерії або Малайзії стають ті ж самі виборці. А від виборів у США, Великобританії або Франції залежать долі сотень мільйонів людей, що ризикують виявитися жертвами бомбардувань, атак беспілотників, військових втручань і державних переворотів.

Стара книга кінця шестидесятих років під назвою «Звіт з Айрон-Маунтін про можливість і доцільність збереження світу» була імовірно написана «Інститутом Гудзона» на замовлення тодішнього міністра оборони США — Роберта Макнамара. Багато хто вважає, що ця книга — «качка». Проте її зміст цілком узгоджується з подіями другої половини минулого століття.

Якщо вірити книзі, її авторами є п’ятнадцять осіб із спеціальної дослідницької групи, чиї імена повинні були залишитися таємницею, а сама книга не призначалася для широкої публіки. Головний висновок «Звіту» у тому, що війни потрібні урядам для підтримки своєї влади.

У книзі написано, що причинами воєн є не міжнародні конфлікти чи інтереси. Логічніше було б стверджувати, що в більшості випадків войовничі суспільства потребують конфліктів і самі їх створюють. Війна є найвищим проявом сили держави. Тому війни реальні або можливі, є питанням життя і смерті з точки зору збереження контролю над суспільством.

Також у «Звіті» вказано, що виробництво зброї масового ураження завжди асоціювалося з економічними втратами. Книга стверджує, що війна є найважливішим інструментом, за допомогою якого можна створити штучний економічний попит без всяких політичних перепон: «війна і тільки війна вирішує проблему з озброєнням».

У кінці «Звіту». приводиться цілком закономірний висновок про те, що мир не лише небажаний, але і не відповідає громадським інтересам, оскільки війна, окрім економічних, служить також соціальним і культурним цілям.

«Постійна загроза війни — міцна основа існування уряду. Ця загроза служить обгрунтуванням політичних рішень, війна фактично синонім національної єдності. Відсутність воєн має на увазі неминучу відсутність державного суверенітету і традиційної етнічної держави». Таким чином, «війни є основним еволюційним інструментом підтримки прийнятного балансу між народонаселенням і ресурсами, необхідними для його виживання. Війну слід вважати унікальною потребою людського виду».

Отже, щоб вижити у США, Англії, Європі глобальній еліті як повітря потрібна війна, загроза війни і чутки про війну.

Проте Америці, Великобританії та їх союзникам не потрібен слабкий ворог.  Спочатку це була Німеччина, потім Японія,  «червона загроза». Сьогодні в ролі страховища виступає «терористична загроза з боку ісламських фундаменталістів». Але поступово приціл таємної еліти зміщується у бік Росії і Китаю.

Згадаймо, що у Сербії, Іраку, Афганістані, Пакистані, Лівії і Палестині Росія протистояла США, Великобританії, ЄС і Ізраїлю лише на словах, але не на ділі. Західні держави завжди домагалися свого навіть в ООН.

Нині Росія чинить більший спротив стосовно амбіціям Заходу, що особливо помітно по Ірану і Сирії. У листопаді 2011 року і в лютому 2012 року Росія наклала вето на дві резолюції ООН, висунені США,Великобританією та Францією проти Сирії. Якби ці резолюції пройшли, доля офіційного уряду Сирії була б вирішена. Крім того, Росія відкинула звіти МАГАТЕ і не підтримала санкції проти Ірану через його ядерну програму. Крім того, Росія направила в район Перської затоки і Середземномор’я значну кількість військових сил, покликаних урівноважити військову присутність НАТО.

Залишається лише здогадуватися наскільки висока була насправді вірогід­ність початку бойових дій.  

Поведінка Росі стає дедалі незалежницькою і агресивною. Зрештою західним країнам доведеться або відступити, або зламати російську стіну. Від того, що вони вирішать, залежатиме, що чекає на планету вже в цьому столітті.

Важливим чинником, що впливає на рішення Заходу, буде і Китай, оскільки усе вищесказане стосовно Росії, стосується й Китаю. Глобальні еліти розглядають Китай як стратегічного супротивника через його швидкий економічний, політичний, демографічний і військовий стрибок. До того ж Китай нарощує свою присутність в Тихоокеанському басейні і в Індійському океані.

США і Великобританія виразно розуміють, що військово-повітряні і військово-морські сили Китаю, у купі з його географічним розташуванням, дають йому значно більше можливостей з контролю над головними океанами порівняно з Росією, що має дуже обмежений вихід до моря. Крім того, Китай є власником двох трильйонів доларів американського державного боргу на додаток до трильйона євро, що дає йому в руки фінансовий важіль, за допомогою якого можна відразу обвалити долар США.

Не варто оцінювати ситуацію виключно з фінансово-економічної позиції. Багато західних експертів упевнені, що Китай не стане одномоментно скидати казначейські облігації США, оскільки при цьому їх вартість впаде і китайські валютні резерви обнуляться, що ударить по економіці Китаю подібно до бумеранга.

Але у Китая за спиною десять тисяч років історії, і мислять китайці по-своєму. Китай вичікує, граючи в шахи з юною Американською Імперією. Китай цілком може вирішити розіграти геополітичну, а не фінансово-економічну карту, пожертвувавши усіма доларовими резервами тільки, щоб завдати шкоди американській монетарній системі, необхідній США для утримання гігантської військової машини. Можливо, Китай спочатку пустить в хід не військові, а фінансові важелі?

У 2010 році «Вікілікс» опублікував переговори австралійського прем’єра Кевіна Радда з держсекретарем США Х.Клінтон, що проходили в 2009 році. Радд запитував у Клінтон, що робити з Китаєм, висловив побоювання у зв’язку з його швидким зростанням і значним розміром валютних резервів в держоблігаціях США. «Як їм вдається тримати банкірів в їжакових рукавицях»? — запитала Хіларі. Обоє погодилися з тим, що західні держави повинні «інтегрувати Китай в міжнародне співтовариство і бути готовими застосувати силу, якщо усе піде не так, як потрібно».

Пентагон прекрасно знає, що його стратегічним супротивником після 2020 року буде Китай. «US News and World Report» цитує Аарона Фрідберга — колишнього консультанта Діка Чейні, члена «Національної консультативної ради при президенті», «Ради з міжнародних відносин» і викладача Прінстонського університету. Фрідберг стверджував, що США не повинні шкодувати сил для утримання китайського дракона в його лігві, оскільки демонстрація сили — найкращий спосіб запобігти агресії, але для цього потрібні чималі кошти.

Тримаючи на думці Китай, легше зрозуміти мотиви дій США в багатьох віддалених регіонах, оскільки вони прямо або побічно вирішують тактичні і стратегічні завдання стосовно Китаю.

Розглянемо як приклад Близький Схід. Контролюючи цей геополітично важливий регіон з його нафтовими покладами, США отримують плацдарм для дій проти Росії і одночасно перекривають постачання вуглеводнів Китаю, особливо — з Ірану.

За інформацією «WikiLeaks», К.Радд окрім усього іншого говорив Х.Клінтон про те, що китайські лідери поводяться як параноїки, якщо справа торкається Тайваню і Тібету. Також він пропонував західним країнам посилити свій вплив в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на противагу китайцям. 

Китай хоче залишитися головною силою Азіатсько-Тихоокеанського басейну, стримуючи вплив Заходу.

Гірший сценарій для Заходу (як відмічає Самюель Хантінгтон у своїй теорії «Зіткнення цивілізації» 1990 року) здійсниться, якщо Китай досягає двох ключових геополітичних цілей, до яких він повільно, але вірно наближається:

1. Досягнення угод з Індією і Росією про близьку співпрацю і зміцнення стосунків на Азіатському континенті.

2. Подолання розбіжностей з Японією з наступним досягненням домовленостей про тісну співпрацю. Якщо Японія і Китай вироблять єдину геополітичну стратегію, подібно до Франції і Німеччини після Другої світової війни (що привело до утворення ЄС), то увесь Азіатсько-Тихоокеанський центр впливу з двома третинами населення світу вислизне з рук західних еліт. Тільки уявіть собі союз передових японських технологій і китайських матеріальних і трудових ресурсів!

Проте нині відбувається різке загострення стосунків між Китаєм та Японією і економічна конкуренція накладається на політичний конфлікт за скелясті острови. Наврядчи тут буде досягнуто якогось компромісу. В цій ситуації США однозначно перебувають на боці Японії і підштовхують її до більш рішучої позиції і більшого впливу у регіоні. Японія поступово виходить із стану військової ізоляції і швидко модернізує свої війська. Не в її інтересах віддавати першість Китаю у регіоні.

Ще в 60-х роках минулого століття автори «Звіту з Айрон-Маунтін» пропонували знайти ефективнішу заміну традиційним війнам (але воювати, на їх думку, необхідно у будь-якому випадку). При цьому майбутні війни матимуть дивні властивості. Рекомендації «Звіту» включали:

1. Масштабну програму космічних досліджень, багато цілей якої неможливо досягти (зате можна вливати туди бюджетні гроші, як в чорну діру, піднімаючи економіку).

2. Винахід нового зовнішнього ворога: потенційна загроза з боку позаземних цивілізацій.

3. Створення нової загрози людству, наприклад — забруднення навколишнього середовища.

4. Застосування нових способів обмеження народжуваності: додавання хіміч­них препаратів у їжу або воду.

5. Створення вигаданих, ворогів, що періодично чергуються.

Майже половину століття  деякі з цих рекомендацій були застосовані (наприклад, військова і цивільна космонавтика). Інші знаходяться у стадії розробки і впровадження (над другим пунктом працюють голлівудські режисери). Але наріжним каменем є пункт номер п’ять: «створення вигаданих, ворогів», що періодично чергуються. Їх за останній час було предостатньо: Ірак, Афганістан, Сербія, Лівія, Венесуела, Куба, Північна Корея, ісламський тероризм. Нині — Іран і Сирія.

Серйозна проблема людства в тому, що США все частіше удаються до прихованих, високотехнологічних операцій, замість прямих інтервенцій, оскільки зведення з В’єтнаму, Іраку і Афганістану не дуже добре виглядали у вечірніх новинах.

В даний момент можна виділити п’ять типів воєн:

1. Військове вторгнення. Неприкритий напад, який носить ясний територіальний характер, здійснюється при величезній військовій і економічній перевазі. Згідно з доктриною 1990-х К.Пауелла, «США повинні вести війну проти інших держав тільки в тих випадках, коли перемога гарантована пригнічуючою військовою перевагою». Чи можна уявити собі більш безжальну доктрину? Уже реально обстрілювати ворожу територію, сидячи з джойстиком біля екрану за тисячі кілометрів від поля бою.

2. Військовий переворот. Органи місцевої влади захоплюються за допомогою дисидентів і перебіжчиків з числа військових, при цьому здійснюється військова, фінансова, інформаційна і дипломатична підтримка. Метод широко використовувався проти країн Латинської Америки у 50-х, 60-х і 70-х. Як показали події на півночі Африки, застосовується й досі.

3. Фінансовий переворот. Спочатку великі міжнародні банки заганяють країну в кут, навішуючи на неї непідйомні борги. Коли цільова країна вже не стані впоратися з боргами, банкіри посилають представників «Міжнародного валютного фонду» за підтримки світових ЗМІ і рейтингових агентств. Вони доводять ситуацію до економічних і соціальних проблем, розвалюють фінансову і монетарну систему, внаслідок чого в народі росте невдоволення, що і потрібно для виправдання зміни режиму. Цей метод був обкатаний в Латинській Америці і зараз успішно застосовується проти Греції, Іспанії, Італії, Ірландії. А незабаром його спробують на собі Британія і США.

4. Соціальний Переворот. Складається з фінансування політичних активістів з метою зміни правлячого режиму в цільовій країні. Для цього американські, британські і ізраїльські посольства здійснюють фінансову, медійну і логістичну (вуличні безлади) підтримку будь-яких дисидентів, щоб у результаті зібрати усі сили навколо потрібної політичної партії або рухи. 

5. Штучна громадянська війна. Полягає у фінансуванні, озброєнні і підтримці воєнізованої «опозиції», виступаючої проти уряду цільової країни. Як правило, організовується «національно-визвольний рух» або ще якась «рада», навколо якої відбувається об’єднання груп повстанців, як це було в Лівії, Єгипті і Сирії. При цьому ключову роль грають ЦРУ, M16 і «Mossad», а випадку з Лівією і Сирії — Аль-каїда (ймовірно — це відділ ЦРУ?), що виступає під личиною «борців за свободу». На Близькому Сході подібні заходи охрестили «арабською весною», подавши їх світовій громадській думці під соусом праведного повстання місцевого населення проти репресивних, авторитарних режимів (ці режими справді були корумпованими, авторитарними і кривавими).

По суті, вигода отримується із вже існуючих проблем: лідери, що занадто затрималися при владі (Єгипет, Лівія), релігійна ворожнеча (шиїти і сунніти). 

Зараз уже попереджають про наближення «латиноамериканської весни», що породжується соціальними і політичними протиріччями, заснованими на величезному економічному розриві між багатими і бідняками. Як правило, багаті пов’язані зі США, а у бідняків є лідери, які наївно вважають, що єдиною проблемою є «корпоративні експлуататори янкі», випускаючи з уваги дійсно важливі політичні і соціальні чинники.

Ознаками цієї «латинської весни», що наближається, є переворот в Парагваї, влаштований «Монсанто», куплені вибори в Мексиці і американська військова присутність, що збільшується, в Колумбії та інших частинах регіону.

Часто тип війни нижчого рівня може перейти на вищий етап. Наприклад, соціальний переворот може перерости в повноцінну громадянську війну, якщо це відповідає інтересам таємної глобальної еліти. Прикладами тому можуть послужити Лівія, Сирія та Єгипет.

Яка кінцева мета стоїть за усім цим? Хаос, локально посіяний таємними елітами в окремих регіонах і країнах, гармонійно вбудовується в картину «нового світового ладу» в глобальному плані.

Частково хвиля «хаосу» спрямована на знищення країн, в тому або іншому виді тих, що зберегли національний суверенітет. Саме суверенітет був загальною особливістю для усіх «країн-вигнанців» — Лівії, Іраку, Сербії. Те ж саме стосується нових цілей, таких як Сирія, Іран, Куба, Венесуела, Північна Корея і Еквадор. Чим більше суверенних держав буде ослаблено, тим краще для глобального уряду, якому потрібна єдина планетарна держава комуністичного типу з тоталітарним устроєм.

Події в арабських та латиноамериканських країнах, вторгнення, санкції, риторика про тероризм — не що інше, як підготовка перед атакою на Азію, тобто Росію та Китай.

Звичайно, подібна війна суперечить доктрині Пауелла. Китай і Росія дуже сильні, і зв’язуватися з ними ризиковано. Якщо тільки вони не посваряться між собою і Захід не втягне в конфлікт інші країни: Індію, Пакистан і Бразилію.

Сьогодні в усіх гарячих точках ми спостерігаємо приготування до цих подій.

 За матеріалами ADRIAN SALBUCHI  mixednews