Верховна рада: все йде за «планом»

Головною помилкою всіх команд, яким випало керувати Україною, була відсутність чіткого уявлення державної ідеї та узгодженого з суспільством плану здійснення державотворчих заходів. Ці недоліки мали не ситуаційний, а системний характер, що означало їх неминуче повторення наступником, що починав діяти в цій неприродній системі координат.

Окрім невиразних обрисів якоїсь туманної європейскості (в дійсності її найгірших сурогатів), загал так і не почув логічних критеріїв і перспектив розвитку України. Переймаючись особистим, посадовці відкинули, а потім і безпардонно зруйнували моральний каркас суспільства. Проте з’ява полярних за світоглядом фракцій в обраному наприкінці жовтня складі нової Верховної Ради дарує підстави сподіватись на активне суспільне життя.

Ще до оприлюднення ЦВК даних щодо кількості здобутих депутатських крісел в парламенті партіями та блоками, а також кількості поданих за них голосів, політологи й експерти навипередки поспішили оприлюднити власні передбачення і прогнози щодо діяльності новообраного складу законодавців. Запевняли в неминучих конфліктах (“Свобода» й КПУ обіцяли подати на розгляд Ради законопроекти про заборону пропаганди ідеологій одне-одного), лунали запевнення, що процес обрання Голови ВР та його заступників розтягнеться на кілька тижнів, оскільки цьому мусять передувати узгоджувальні наради та кулуарні перемовини.

Перші два дні праці дійсно виявились насиченими на події. Новообраний склад відразу засвідчив своє прагнення працювати, а передбачена напруженість не перешкодила обранню вже наступного дня роботи Головою ВР Володимира Рибака (ПР), його заступників Ігоря Калетника (КПУ) й Руслана Кошулинського (“Свобода»), та затвердженню поданої президентом кандидатури Миколи Азарова на посаду прем`єр-міністра. Поза сумнівом, що в конфлікті між регіоналами та нібито об`єднаною опозицією, як і очікувалось, перемогу здобули привладні, оскільки Голова ВР та прем`єр є вихідцями із середовища «старих донецьких». Стало зрозумілим, що Партія Регіонів самостійно не набирає необхідної кількості голосів для того аби продовжити практику прийняття рішень забезпеченою більшістю. Але ж для такої ситуації існують «ідеологічно» заточені комуністи, які завжди радо підставляють плече висуванцям олігархів. Отож комуністи у справі переговорів з ПР перебувають у вигіднішому становищі. ПР, прагнучи не втратити союзника, вимушена йти на певні поступки. Отримавши посаду заступника Голови ВР, комуністи сподіваються й на керівні посади в кількох комітетах. Симоненко виявився таки вірним ленінцем, укладаючи вигідні умови й швидко забуваючи про дані в часі виборчої агітації обіцянки та запевнення.

Як і очікувалось, нерішуча й показово-скиглійна поведінка очільників опозиції засвідчила про їхню участь в хитрій грі системи, якій вони протистоять лише на словах. Жодної ініціативи, окрім тенісок із зображенням засудженої Тимошенко й участі в емоційній штовханині біля трибуни та крісла головуючого. До речі, участь в останній спричинила пу­блічні нарікання на зіпсований одяг, отримані стусани і копняки. Найбільшим інформаційним приводом для згадки про «Батьківщину», стало побиття й намагання недопустити до прийняття присяги таких собі принципово російськомовних Табалових. Останні, батько Олександр та його син Андрій, впродовж багатьох років були близькими друзями й «меценатами» голови «Фронту Змін», а віднещодавна й голови фракції «Батьківщина» у ВР Арсенія Яценюка. Не важко здогадатись, які саме міркування змусили їх відмовитись від вступу в фракцію, проте факт недотримання обіцянки, і депутатам, і широкому загалу виборців був справедливо потрактований банальною зрадою. Мовляв, вибачайте, гроші і бізнес — понад усе. Ну що їм до чужих, примарних і зовсім зайвих українських цінностей, державницьких традицій? Скоріше до Яценюка питання: чи бачили очі, що купували?

Обструкція не стала причиною відмови Табаловими від депутатських мандатів. Ігноруючи суспільну думку та зневажливі окрики із сесійної зали та при зустрічах, Табалов-батько з’явився в телестудії одного телеканалу, а його син виправдовувався (щоправда, все одно невдало) на зустрічі перед земляками кіровоградцями. Попри те, згідно прогнозів аналітиків, незаздрісне становище батька й сина не надовго стримає інших від зміни фракцій. Вже названі прізвища дев`яти ймовірних претендентів в середовищі «Батьківщини», готових стати під біло-блакиті прапори політичних супротивників.   

Найбільшу кількість політичних дивідендів отримали депутати фракції Свобода». Щоправда вдалося утворити чималий пролом у  паркані, який унеможливлював вільне пересування громадян. Також показово принизили згаданих вище «тушок». Доволі успішно «запресували» трибуну, продемонструвавши рішучість і завзяття. Згідно інтернет-опитування, така поведінка викликала майже всезагальне схвалення і заохочення до подальших «акцій». Підкреслено агресивна поведінка депутатів від «Свободи» засвідчила неспроможність старої формальної «опозиції» до принципового захисту декларованих гасел та ідей. Після кількох років показового голосіння й нарікання на свавілля режиму, загал побачив потугу здатну не лише до виголошення радикальних гасел, а й до силового захисту декларованих ідей та поглядів. Зрозуміло, що така поведінка депутатів від «Свободи» дарує їм чималі бонуси на перспективи. Час покаже, чи були ці дії насправді принциповою позицією, чи лише її імітацією та прагненням привернути увагу загалу.

Вже зараз очільникам «Свободи» треба задуматися над майбутнім і спрямувати вістря своєї активності не лише на національні питання, а й на соціальні. Чому б не активізуватися на незайманому електоральному полі у ролі борців за справедливість. Нині народ потребує захисту від свавілля чиновників, від товстосумів-забудовників, які нишпорять у пошуках «золотих» земель. В такій ситуації поява рятівного «летючого загону депутатів-бетменів» з почетом журналістів і операторів швидко набула б всенародної підтримки. Саме такої поведінки захисників-робінгудів і чекає від опозиції і «Свободи», зокрема, наш змучений несправедливістю народ. Від гасел треба переходити до важкої повсякденної депутатської праці «у полі»: зупиняти  скандальні забудови, захищати цукрові заводи від вандалів, битися з рейдерами у масках, хапати за руку корупціонерів, виводити на чисту воду перевертнів у погонах. Саме таку поведінку належно оцінить втомлений від нудної і безперспективної «законотворчості» у стінах Верховної Ради пересічний українець.

І ще одне важливо: народ, на жаль, переконався, що в умовах сучасних українських реалій добро мусить бути з кулаками. На кожну агресивну дію важливо застосувати адекватну протидію. Ментальність сучасних очільників країни така, що подібний силовий аргумент хоча б у парламенті, якщо він базується на логіці подій, є необхідністю часу і вимогою електорату.

Від цього стає сумно, бо хотілося мати не протистояння, а планомірну роботу з розбудови держави.

Загалові варто зрозуміти, що позитивний, стійкий розвиток держави, народу, суспільства і особистості може здійснюватися лише на споконвічних і природних засадах. Ігнорація власних світоглядних початків, котрі породили суспільство, народ, націю, і зрештою державу, неминуче призводить до економічного, культурного і морального занепаду. Збережи нас Боже, від невірного шляху!

Олесь Вахній