ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ РОСІЇ: ОКУПАНТ ЧИ ОРЕНДАР?

Що спирається політична еліта Росії та її офіційна влада, коли нагадують про можливе висування претензій на Крим по закінченні терміну «Угоди про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», зокрема, заявляючи про належність об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення саме Росії та про невизнання Україною територіальної цілісності Росії?

Тож погляньмо на перебування Чорноморського флоту РФ крізь призму цифр та фактів, аби зробити свої висновки.

Головний документ про перебування Чорноморського флоту — «Угода між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Росії на території України» від 28 травня 1997 року. Відповідно до нього за оренду кримської бази Росія платить Україні приблизно $100 млн щорічно, які йдуть на погашення українського боргу за енергоносії. Однак тут є три дуже цікаві речі.

По-перше, за словами голови Фонду держмайна України Валентина Семенюк, Чорноморський флот Росії орендує 187 об’єктів без усіляких договорів. Тим часом українська сторона постійно заявляє про свій намір встановити для Росії ринкові ціни на оренду цих об’єктів.

По-друге, за підрахунками експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, вартість базування ЧФ РФ у Криму становить близько $400 млн щорічно.

По-третє, у разі непідписання угоди про порядок виведення Чорноморського флоту Російської Федерації з України ЧФ може затриматися на території Криму на більший термін. За словами експерта української частини комісії з ЧФ, колишнього командувача ВМС України Володимира Безкоровайного, «нині у домовленостях між країнами передбачено: у разі рішення однієї зі сторін не продовжувати угоду, вона повинна за рік повідомити про це другу сторону. Однак це — наступна «дурилка», яку буде використано у цьому випадку. Коли Україна офіційно повідомить, що угоду не продовжуватиме, Росія заявить що їй потрібно ще 15 років для виведення флоту».

Найпроблематичнішими об’єктами ЧФ є маяки та світлові знаки — об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення (НГЗ). Експери заявили, що протягом останніх кількох місяців гідрографічна служба ЧФ РФ не раз відключала частину маяків (у селах Морське, Окунівка, Карантинне) та деякі світлові знаки (Скалисте, Прибійне, Пересип, Пірс № 8, Ласпінське, Трійця).

Останні кілька років МЗС та Держпідприємство «Держгідрографія» (саме воно з 1998 року займається управлінням об’єктів НГЗ) здійснюють послідовну політику відновлення права на кримські маяки. Нині відновлено право власності вже на 64 маяки та світлові знаки. Однак ці спроби наштовхуються на жорстку протидію і командування ЧФ РФ, і російського політичного керівництва.

Так, наприклад, після відомого конфлікту навколо ялтинського маяка командування ЧФ Росії вирішило посилити охорону 35 об’єктів навігаційно-гідрографічного призначення, які використовуються флотом, особовим складом підрозділів морської піхоти та бронетехніки. Цей випадок є порушенням певних положень угоди про статус та умови перебування ЧФ Росії на території України. І це на тлі звинувачень командування флоту та російського керівництва у недотриманні підписаних угод.

Такі дії Росії мають під собою певне підґрунтя. По-перше, військове застосування маяків у разі загострення ситуації в регіоні. По-друге, це суто психологічний ефект. Значній частині жителів Криму генетично близька російська мова та культура, однак вони не відмовляються від своєї українськості. Враховуючи це, присутність російського прапора не тільки на об’єктах НГЗ, а й загалом на ЧФ РФ є своєрідним знаком військової та політичної присутності північного сусіда на півострові. Повернення маяків Україні стане констатацією неминучого виведення флоту з Криму.

Позиція влади щодо незаконності утримання Росією навігаційно-гідрографічних об’єктів має вагоме юридичне підґрунтя. У питанні розподілу НГЗ є певна правова неврегульованість, чим і користується Київ. Головний документ — угода про параметри розподілу Чорноморського флоту. У пункті 2 статті 2 цієї угоди зафіксовано — «перелік і параметри об’єктів, які використовує ЧФ РФ у м. Севастополі, містяться в додатку № 2». Звернувшись до цього посилання, читаємо: «перелік засобів навігаційного обладнання, об’єктів та інфраструктури Гідрографічної служби Чорноморського флоту, які перебувають на території України, буде остаточно узгоджено в рамках угоди між Україною і Російською Федерацією про навігаційно-гідрографічне та гідрометеорологічне забезпечення безпеки мореплавання в Чорному і Азовському морях».

Однак цю угоду так і не було підписано, попри те, що українські і російські дипломати свого часу підготували кілька проектів зазначеного документа. Базуючись на цьому,  можна говорити  про попередній характер наведеного в додатку до угоди переліку навігаційно-гідрографічних об’єктів. А отже, російська сторона не орендує НГЗ, а безплатно ними користується, оскільки немає чинних угод про передачу маяків та інших засобів навігації у користування російською стороною. Та й навіщо, якщо 2000 року Верховна Рада прийняла Закон «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». Зазначене у статті 17 цього закону позбавляє всякого сенсу не тільки спори навколо об’єктів НГЗ, а й саме створення угоди щодо них («об’єкти і засоби... національної системи НГЗ безпеки судноплавства в територіальних водах України оренді не підлягають»). А Чорноморський флот Росії, відповідно до пункту 1 статті 6 угоди про статус і умови його перебування на території України, зобов’язаний дотримуватися українського законодавства.

Однак попри все це, як і попри рішення українських судів про належність маяків Україні, росіяни й надалі утримують об’єкти НГЗ. Вони стверджують, що суперечки навколо об’єктів НГЗ мають міжнародний характер, а отже, не можуть бути вирішеними на основі рішень, прийнятих на внутрішньодержавному рівні. Та ці ствердження аж ніяк не відповідають існуючим угодам. Згідно зі статтею 24 Угоди між Російської Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, усі спори мають вирішуватися у рамках змішаної комісії. Якщо в її рамках спірне питання не буде вирішено, то він вирішуватиметься дипломатичним шляхом.

За словами керівника Державної служби гідрографії Сергія Симоненка, на території окремих маяків розташовано дачні ділянки та санаторії, що свідчить про нецільове використання цих територій.

Зазначимо, що проблеми навколо об’єктів НГЗ і перебування ЧФ виникають не лише через правову неврегульованість окремих деталей, а ще й тому, що не зроблено інвентаризацію майна флоту. Справді, є спеціальна українсько-російська комісія, яка займається цим питанням, але останнім часом у и діяльності склалася тупикова ситуація. Будь-які спроби української сторони окреслити практичні міри з інвентаризації об’єктів та майна, а також з передачі маяків ЧФ РФ українській «Держ-гідрографії» наштовхуються на протидію Росії. Російська сторона й надалі стверджує, що всі питання перебування флоту на території України вже вирішено базовими угодами. їх підписано 1997 року після поділу Чорноморського флоту, і перегляду вони не підлягають. Справді, чого Росії йти на перегляд домовленостей, коли їй за угодою 1995 року відійшло 81,7% кораблів та суден.

Як показує аналіз інформаційних повідомлень про перебування ЧФ у Криму, Росія та її політичний істеблішмент намагаються використовувати чинник присутності на півострові на свою користь. 25 лютого у Севастополі відбувалася конференція «Чорноморський флот або НАТО? До питання про вибір». На ній колишній командувач ЧФ Росії адмірал Ігор Касатонов заявив, що послаблення Чорноморського флоту призвело до домінування у регіоні Чорного моря Туреччини. «Якщо на початку 90-х у Чорному морі не було жодного підводного човна Туреччини, то тепер у морі до десяти підводних човнів ВМС цієї країни», — наголосив він. Хоча звідки у нього такі дані, і чи правдиві вони?

Другий приклад. Коли розгорілася «війна» навколо маяків, низка проросійських ЗМІ повідомляли, що Президент України використовує будь-яку різку реакцію на «провокації», щоб заявити про іноземне вторгнення на українську територію й, оголосивши надзвичайне становище, скасувати вибори. Звісно, такі заяви до справжніх подій не мають жодного стосунку.

Схоже, нинішня суперечка щодо перебування Чорноморського флоту Росії в Криму — не остання. Адже це питання порушується практично через кожні 4—5 років. А тим часом доки політики сперечаються, між самими ук-раїнськими та російськими моряками немає жодних конфліктів.