Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«МОРАЛЬ» І «ПРАВДА» ПО-ЧЕРНОВЕЦЬКОМУ

До редакції газети «Персонал Плюс» звертаються дописувачі з проханням роз’яснити, який судовий спір мав місце між Леонідом Черновецьким, нинішнім Київським міським головою, або, як його ще називають, «мером-пенсіонером» (оскільки на виборах міського голови за нього голосували переважно люди пенсійного віку), і Міжрегіональною Академією управління персоналом (МАУП).

Суть спору полягала в такому.

МАУП напередодні виборів Президента України у жовтні 2004 року видала книжку Георгія Щокіна «За кого ж голосувати». Розділи цієї книжки надрукувала чималим накладом газета «Персонал Плюс» та інші українські періодичні видання. Окремий її розділ присвячено українським олігархам, переважно єврейського походження, зокрема Л.Черновецькому. Матеріал, який мав об’єктивний характер і його друкували інші засоби інформації, зокрема інтернет, «великому моралістові» не сподобався, тож він звернувся до Голосіївського районного суду Києва з позовом до МАУП і Георгія Щокіна про захист честі (?!), гідності (?!) та ділової репутації.

Що ж не сподобалося Леонідові Михайловичу в публікації? Наведемо уривок повністю: «... олігархи, за словниками іншомовних слів, є представниками невеликої групи експлуататорів, яка здійснює політичне та економічне панування і називається тому олігархією (тобто владою небагатьох багатіїв). Тому хоч би до якої політичної сили зараховував себе перед виборцями той чи інший олігарх, його експлуататорська сутність стосовно співвітчизників від цього не змінюється. До цієї не дуже поважної в кожному народі категорії осіб аналітики зараховують таких членів «Нашої України»: П.Порошенка, Є.Червоненка, Л.Черновецького, Д.Жванія та деяких інших дрібніших... Ще одним відомим олігархом, який недавно приєднався до «Нашої України», є Л.Черновецький — нардеп, почесний президент Правекс-банку (входить у десятку найбільших комерційних банків України). Черновецький, як і його «однопартійці» Порошенко і Червоненко, весь час блукав коридорами влади: три роки був позаштатним радником Кучми, членом Вищої економічної ради при тому ж Кучмі, потім створив якусь чудернацьку партію «За красиву Ук-раїну», згодом ще одну і врешті очолив Християнсько-ліберальну партію. Як повідомляли ЗМІ, до входження Черновецького у фракцію «Наша Україна» доклав руку Порошенко. Але, незважаючи на це, Черновецький самовисунувся (який вдалий термін!) на президента всієї України, а не тільки «нашої». Черновецький, який видає себе за «великого мораліста», відомий тим, що вів сутяжну судову боротьбу з мером Києва О.Омельченком, що, на думку інтернет-видання «Pyx-Прес», є суто політичним замовленням Суркіса — Медведчука та Кучми (згадаймо, як нахабно вели брудну виборчу кампанію Суркіса за те, щоб нарешті вмоститися йому в крісло мера української столиці). Можливо, саме за неспроможність виконати це замовлення Суркіс, за зізнанням самого Черновецького в прес-клубі агентства УНІАН, «з-за плечей депутатів з СДПУ(О) вдарив мене двічі по обличчю», а потім «втік з парламенту». Така вона культура парламентських стосунків серед єврейських нардепов (до речі, і єврей Червоненко нераз помічений в організації парламентських бійок, як і його колега та одноплемінник Бродський). За свою політичну кар’єру Черновецький перебував у лавах провладної фракції НДП і не менш провладної групи «Регіони України, що, вочевидь, надало Правекс-банку можливість обслуговувати цілу низку державних установ і підприємств, чиє керівництво було причетним до держбюджету або до діяльності парламенту. Відома і любов Черновецького, цього «вболівальника» за долі безпритульних і бідних, до супер-розкішних авто, якими він полюбляє керувати сам. Так, сидячи за кермом мерседеса, як повідомляло інтернет-видання «Обком», Черновецький 2 листопада 2003 р. на смерть збив 20-річного хлопця з Полтавської області, але його досі не покарано. За повідомленням того-таки інтернет-видання, 15 квітня 2003 р. мерседес-600, який належить концерну «Правекс», теж на смерть забив на дорозі 11-річного хлопчика, а потім зник з місця злочину. Кажуть, що в цьому «мерсі» їхала дружина Черновецького — Аліна Айвазова. Однак і цю справу в міліції «зам’яли» посилаючись на тиск «дуже впливових людей, які можуть помститися». А.Айвазову (віце-президента Правекс-банку) пов’язують також з могутньою сектантською структурою, яка називається «Боже посольство» і яку вважають аналогічною до сумнозвісного «Білого братства», оскільки використовує в своїй діяльності, за твердженням інтернет-видань, принципи зомбування прихожан, що, певна річ, відображається на обсязі їхніх грошових внесків (до речі, ці внески перераховують на рахунок тому ж таки Правекс-банку)».

У своєму позові Черновецький зазначив, що автор статті не тільки порушив його права, принизив та зганьбив його честь, людську гідність, а також ділову репутацію як народного обранця та лідера Християнсько-Ліберальної партії (до речі маловідомої і вельми нечисленної), а й (увага!) принизив у його особі честь і гідність усіх парламентаріїв нашої держави. Тут порядні парламентарії повинні були б подати позови уже до самого Леоніда Черновецького, оскільки, напевне, більша їх частина не хотіла б мати нічого спільного з таким, з дозволу сказати, шкурником, розкольником, людиною вкрай аморальною. Як доказ своєї значущості Черновецький повідомив, що народ України втретє зробив вибір стосовно нього, обравши його своїм представником у Верховній Раді. Тут він явно перегнув палицю, оскільки не народ України його обрав, а тільки невелика частина всього народу, яку він улещував перед виборами продуктовими наборами, як кажуть, сумнівної якості.

Відчуваючи, що справа програшна, Черновецький змінює свої позовні вимоги. Він уже не вважає інформацію неправдивою і недостовірною, а просить суд визнати, що ця інформація ображає його.

Тобто Черновецький практично зізнався сам у тому, що він є «олігархом», «представником невеликої групи експлуататорів», «творцем чудернацької партії «За красиву Україну», фактичним вбивцею 11-річного хлопчика та ін.

Голосіївський районний суд рішенням 14 квітня 2005 року в задоволенні позову Л.Черновецькому відмовив у повному обсязі.

У своєму рішенні суд, зокрема, зазначив, що згідно зі ст. 34 Конституції України, проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, про що Черновецький у пориві «справедливого» гніву, мабуть, забув.

Київський міський апеляційний суд, куди Черновецький звернувся зі скаргою, залишив рішення Голосіївського районного суду чинним, відмовивши в задоволенні апеляційної скарги, оскільки рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Гадаємо, виборці, які по простоті душевній голосували за новітнього розкольника, людину аморальну, знімуть рожеві окуляри і дадуть йому належну оцінку. Оскільки його електорат становлять загалом бабусі й дідусі — шановані, але все ж таки м’якосерді люди, які сприймають за чисту монету його облесливість і пусто порожні обіцянки, — то політичний шлях Черновецького, як і КПУ, за яку голосують теж переважно пенсіонери, заздалегідь однозначно визначено — у забуття.

Прес-служба МАУП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com