Ефект того, що не тоне

Спочатку особиста рефлексія. Автори ніколи не йняли віри людям, які чи яким до традиційних гречкосійських прізвищ тулили «благородні» імена: Анжела Ковбаса, Наполеон Сидоренко чи зафіксоване невмирущим Павлом Глазовим — Фердинанд Мурло.

До речі, наше підсвідоме неприйняття збігається із загальною тенденцією української спільноти в цьому питанні. Українська фольклористика зафіксувала неперевершене у своїй інфернальності газетне оголошення початку 30-х: «Семен Гівно міняє ім’я на Едуард». Тоді якраз шаліла навіть не мода, а епідемія перейменувань — міст, вулиць, пароплавів, а заразом і власних імен та прізвищ.

А тепер — до сьогоденної конкретики, себто до реального Едуарда. Коваленка. Зо два роки тому «Україна молода» з властивою для цієї газети естетською зверхністю написала про нього дослівно таке: «Не того польоту птах, аби витрачати на нього навіть сарказм». Гай-гай, на сарказмі можна зекономити, а от прискіпливо відстежувати всі вихиляси пана Едуарда варто!

Справді, на перший погляд Едуард Коваленко, колишній прапорщик, колишній дрібний підприємець з Херсонщини, колишній водій одного з другорядних українських політиків, а нині — залежно від ситуації — то юдофоб, то інтернаціоналіст, то бандерівець, то москальський чорносотенець — може видатися таким собі провінційним мефістофелем, яких чимало і на українській політичній сцені, і за її лаштунками.

Якби не одна обставина — Едуард Коваленко з’являється в необхідний час саме в тому місці, яке потрібне… кому?

Як він взагалі встряв в українську політику? У прямому розумінні в’їхав автомобілем, що належав одному з тодішніх лідерів тодішньої УНА-УНСО. Власне — він возив цього лідера, одержуючи належну зарплату з партійної каси, оскільки власний дрібний бізнес у місті Генічеську виявився ненадійним.

Ну, возив, ну, заробляв на шмат хліба. Чимало людей відверто випадкових крутилося навколо тієї ж УНА-УНСО та її перефарбованих відламів. Аж тут прогриміла досить-таки гучна акція 2001 року під гаслом «Україна без Кучми». Нагадаємо: це коли Олександр Мороз, Юрій Луценко та Дмитро Корчинський повели УНА-УНСОвський народ на штурм резиденції Леоніда Кучми. Результат відомий: Мороза і Луценка порятувала депутатська недоторканність, вічно юного Дмитрика — старі зв’язки зі спецслужбами, а ось народ помандрував до буцегарні. І надовго. Політична ніша, яку досі займала УНА, спорожніла.

І ось тут з’являється Едуард Коваленко. Для початку його відмазує від покарання відомий київський адвокат Петро Рябенко, чиї послуги коштують дорого. Як кажуть втаємничені, цей адвокат тісно пов’язаний з тодішнім головним канцеляристом Кучми, а нині — приватною особою і чоловіком популярної телеведучої.

Далі відбувається стрімке перетворення прапорщика Попелюшка на партійного Принца. Тодішній (і нинішній) шеф юстиції Олександр Лавринович перереєстровує бунтівну УНА як особисту партійну власність учорашнього водія. Яким чином до рук Коваленка втрапили печатка та необхідні статутні документи — досі залишається таємницею.

У цьому світі за все треба платити. І в політиці — передусім. Якщо не грішми, то ви знаєте, чим. Платити за розкішний офіс, де кожний квадратний метр уже тоді був на вагу золота, платити за численні прес-конференції, друковані видання, вояжі лідера… врешті-решт справжній господар сказав: хлопці, пора!

У червні 2004-го Едуард Коваленко та його провладна УНА влаштовують грандіозну провокацію проти опозиційного тоді Віктора Ющенка. Кількасот молодиків у характерних чорних одностроях, прикрашених автентичними емблемами гітлерівської СС, марширують головною магістраллю столиці з антиросійськими та антисемітськими гаслами впереміш із вигуками: «Ющенко — наш президент!». Природно, що провладні ЗМІ розкрутили акцію «псевдопомаранчевих» за вищим розрядом. Хоч би що там спростовували й опротестовували ющенківці, але треба визнати, що саме парад коваленківських есесівців Хрещатиком відібрав у справжніх «помаранчевих» чимало голосів. Особливо на Півдні та Сході України.

Те, що режим Кучми і пальцем не поворухнув, аби покарати організаторів ксенофобсько-антисемітського дійства, не дивина. Своє, як відомо, не смердить. А ось чому не притяг провокаторів до кримінальної відповідальності Ющенко? Невже теж вирішив не витрачати на них навіть сарказму?

Наступного 2005-го, вже за нової влади коваленківська УНА засвітилася у вельми таємничих вибухах на Троєщинському ринку Києва. Тут уже пролилася кров, бо були не тільки поранені, а й убиті. Зв’язок між основним підозрюваним і коваленківськими фашистами був незаперечний, однак… десь із самого Олімпу (чи не з кабінету тодішнього міністра МВС товариша Луценка?) дали відповідну команду, і справу, образно кажучи, вкрили мороком таємничості.

Наступні провокації Едуарда Коваленка пов’язані уже з пам’ятними останніми виборами київського мера. Спочатку «невідомі» молодики розгромили наметове містечко пікетувальників, які протестували проти розбазарювання землі у Києві. Коваленка і коваленківців притягли, допитали і знову, попри неспростовні докази, відпустили на всі чотири сторони. Невдовзі вже сам фюрер Едуард учинив персональну провокацію проти одного з найвірогідніших кандидатів на пост мера — Віталія Кличка. Коваленко подав до тервиборчкому брехливу скаргу про начебто недостовірну інформацію щодо майна відомого спортсмена, яку той оприлюднив, згідно із законами про вибори.

Хто виграв у результаті цих провокацій? Звісно ж, команда нинішнього одіозного мера. Але варто нагадати, що на той момент нардеп і банкір Черновецький усе ще був одним із радників Віктора Ющенка. Запам’ятайте цю подробицю.

Уважний аналіз минулих подій показав, що Едуард Коваленко не гребує і конкретними замовленнями людей, штибу дрібнішого, ніж персони з Банкової. Спасибі вже згаданій «Україні молодій», яка звернула увагу, що під час пікетування Апеляційного суду Києва у травні 2004 року, коли там слухалася сфальшована «професійним єврейством» справа проти газети «Сільські вісті», пан Коваленко засвітився у недвозначній ролі. Він із кількома своїми поплічниками, у прямому розумінні цього слова, навшпиньки підкрався до організаторів акції і підняв над їхніми головами свою провокаційну антисемітську символіку. А далі — все, що потрібно, зробили фоторепортери «від Рабиновича» та відповідні єврейські видання в Україні і за її межами.

«Єврейський слід» добре читається у ще одній провокації, яку люди Коваленка провалили. Йдеться про спробу вкоренити свого агента як автора до одного з періодичних видань МАУП. Звісно, не напряму, а через третіх осіб. Але претендент одразу привернув увагу своїм відверто зоологічним навіть не антисемітизмом, а юдожерством, а до того ж серед своїх координат для зв’язку подав адресу електронної пошти, зареєстрованої в… Ізраїлі. До речі, однією з характерних ознак провокаторів є зневага до інтелекту опонентів.

Проте такий прокол нічому не навчив провокаторів. Інакше вони не з’явилися б на одній з акцій протесту, організованій Українською Консервативною партією, і не запропонували б тісне співробітництво. За якою адресою їх послали — ви здогадуєтеся.

А тепер — увага! Хоч би як ми там ставилися до, так би мовити, первинної УНА-УНСО, але ця організація задумувалася (ким саме — трохи далі) як радикальна українська структура, що виступає під гаслами на кшталт: «Одна Україна, один народ, один провідник!» чи ще простіше — «Україна для українців». Співробітництво із зарубіжними етнонаціональними радикалами не схвалював навіть Корчинський. Характерна в цьому сенсі фраза належить самому Коваленкові: «Уже той факт, що людина неукраїнського походження говорить про любов до України, має викликати нашу підозру».

І раптом!!! Едуард Коваленко перейменовує свою організацію. І перереєстровує. Проблем немає — в Мінюсті знову Лавринович. Тепер він уже не УНА, а СПАС. Ні, не той Спас, який широко відомий в Україні як справжній осередок національного духовного відродження, а «Социал-Патриотическая Ассамблея Славян». Мета організації — побудова в Україні держави, заснованої на принципах… націонал-соціалізму. Одне слово — привіт від партайгеноссе Гітлера, Ріббентропа та іже з ними. Маленький неліричний відступ авторів — він що, має нас за ідіотів? Чи ми не знаємо, що і соціалізм, і лібералізм, проти якого начебто виступає псевдо-СПАС — то ягоди одного поля? Юдейського, точніше — сіоністського.

Фактично одразу після перейменування організації Едуард Коваленко побував у Росії. Коротке комюніке на сайті з промовистою назвою «Славяно-нацисты» містить чимало цікавої інформації. У Москві Едуард Коваленко мав робочі зустрічі з керівництвом партій ЛДПР та «Родина». Підписав угоду про співпрацю з таким собі, як і коваленківський СПАС, виплодом російських спецслужб — «Славянским союзом», члени якого зазвичай послуговуються абревіатурою СС.

Коваленко і соратники домовилися створити нову міжнародну організацію під назвою «Священный Славянский Союз», куди для початку увійдуть «нацики» пана Едуарда, російські есесівці, якісь неконкретизовані білоруські колеги і представники 13 слов’янських держав. Для початку в ранзі спостерігачів, а там — як карта ляже чи ФСБ накаже.

Кілька надкоротких зауважень:

— Все це вже було — і священні союзи, і слов’янська єдність. Панславізм був ідеологією російської імперії з ХІХ століття. Грався в нього і товариш Сталін.

— Порівняйте — в Україні Коваленко заявляє: «Довіряючи інородцю, ми зраджуємо рідну землю». На мітингах горлає: «Україна для українців, геть жидів!» У Москві стверджує, що треба єднати у священному союзі ВСІ СЛОВ’ЯНСЬКІ НАРОДИ бо, бачте, кров у нас одна.

— У Києві екс-прапорщик закликає українців на боротьбу за свій український народ. У Москві проголошує: «Ми активно захищаємо інтереси слов’янських народів в Україні, зокрема в Криму, від нашестя мусульман-екстремістів».

А тепер — чіткий логічний ланцюжок:

Перше. Організації на взірець УНА-УНСО, ЛДПР, СС та ін. були задумані задовго до краху СРСР. КДБ і ГРУ, на відміну від старих маразматиків із політбюро, реально бачили розвиток ситуації. Відтак і готували у спеціальних центрах професійних провокаторів. У Києві цим бавилися в колишньому Вищому загальновійськовому командному училищі.

Друге. Провокативні структури і конкретні провокатори мали дискредитувати так звані антирадянські організації, доводячи загалом розумні і логічні думки та заклики до повного абсурду. Це називалося контрпропагандою.

Третє. У разі реальної загрози чи навіть падіння СРСР випускники спеццентрів ГРУ і КДБ мали провокувати міжнаціональні та міжрелігійні конфлікти, аби обезкровити новостворені і відроджені держави і примусити їх на колінах приповзти в новітню чекістську СРСР. Результати роботи — Придністров’я, Абхазія, Нагірний Карабах, а в Україні — Крим.

Четверте. За 15 років, що минули, в Росії побудовано державу, якою керують спецслужби. І тільки спецслужби. Те, про що мріяли Берія та Андропов, реалізовано. Наступний етап — добровільно-примусове відтворення чи СРСР, чи навіть ССС — Священного Слов’янського Союзу.

П’яте і головне. Те, що ані Кравчук, ані Кучма, ані Ющенко фактично нічого реального не зробили, аби припинити в Україні діяльність таких типів, як Едуард Коваленко і таких, як він, свідчить, що так звана оксамитова революція 1991-го і помаранчева 2004-го в Україні — то насправді величезний блеф, розіграний за чужинськими сценаріями, чужинськими режисерами, за активної участі тубільних професійних провокаторів. Мета — відродження бюрократично-номенклатурної імперії, з чужинським, переважно юдейським капіталом, з чужинськими емісарами, контролерами та наглядачами — скрізь і всюди.

Наостанок — ще один неліричний відступ авторів. Ще на початку 90-х минулого століття відомий харківський криміналіст, член Міжнародної Академії інформатизації Борис Хігір дослідив зв’язок криміналістики і… ономастики, себто науки про імена. І встановив чіткий зв’язок імені злочинця з його характером та почерком вчинених ним злочинів.

Ось що пише Б.Хігір у розділі «Едуард»:

«Ім’я запозичене з англійської мови, дослівно означає «охоронець власності». Злочинці з цим іменем характерні тим, що мають абсолютно безневинну зовнішність, проте відзначаються повною відсутністю навіть зачатків моральних принципів. Вони, як наймані солдати чи кілери, діють виключно за наказом. У разі протизаконних дій криміногенна агресивність Едуардів — стовідсоткова».

Ідеальна машина для вбивства. І для провокацій. Віддамо належне КДБ — там уміли підбирати кадри.

За матеріалами інтернет-видань