Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Данаїв дар

(Закінчення. Початок див. у попередньому номері)

Ну що ж, час повернутися до Юлії Володимирівни. Після свого визначального п’ятничного голосування 12.01.2007 р., що здійняло вир емоцій в суспільстві, лідерка блоку свого імені відбула до Ізраїлю. Політики і політологи будували гіпотези, наввипередки намагалися донести країні і світу свою думку відносно того, що спонукало БЮТ голосувати і які наслідки такого кроку, а поряд в засобах масової інформації вимальовувалися різноманітні версії щодо мети настільки неочікуваної поїздки Юлії Тимошенко. Одна з панівних версій, що базувалася на збігу одночасного перебування в Ізраїлі Тимошенко і Кандолізи Райс, яка за день для цього прибула до Тель-Авіва з метою проведення переговорів з вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, не знайшла підтвердження. Інтрига про пікантність ситуації, що обидві жінки поселилися в одному готелі й на одному поверсі, швидко вщухла. «Мені нічого не відомо відносно зустрічей Тимошенко з Райс», — повідомив журналістів депутат ВР Немиря, який відповідає в БЮТ за спілкування лідера з міжнародними організаціями, і суспільство зосередилося на політичному прогнозуванні усередині країни. ЗМІ, що висвітлювали перебування леді Ю. в Ізраїлі, писали про зустрічі і відвідування Тимошенко, про те, які враження справила вона, проте ніхто не надав, на наш погляд, належної уваги такому важливому факту як зустрічі Юлії Тимошенко з лідером опозиційного «Лікуду» Біеньяміном Нетаньяху, чи з російськомовними депутатами Кнесету, про впливовості на яких з боку Леві Леваєва можна знайти в ЗМІ, чи інформацію щодо супроводжуючих леді Ю., скажімо, головного рабина Харкова рабина Мойше Московича. Зрозуміло, бо ім’я мільярдера-діамантера Леві Леваєва, щирого друга голови парламентської опозиції, ніде під час візиту не спливало. Проте, якщо припустити, що поїздка була фактом демонстрації певної згоди, тоді в контексті сказаного зовсім в іншому світлі виглядають заяви Нетаньяху під час спільного брифінгу з лідеркою БЮТ по завершенні двосторонньої зустрічі в Єрусалимі, зокрема про те, що він знайшов з боку Юлії Тимошенко розуміння проблем, що сьогодні хвилюють Державу Ізраїль, і, що, на його думку, українська і ізраїльська опозиція готові запропонувати альтернативу нинішній владі. Проте «хто» поставив лідерку БЮТ перед вимушеним вибором можна лише здогадуватися, а от «що» — спробуємо з’ясувати.

Останні домовленості між Партією регіонів і БЮТ і відповідні здобутки кожної зі сторін зовні виглядають доволі прозорими. Для Партії регіонів це втрата стратегічної переваги заради надбання інтенсивності. Таке рішення прийнято Партією регіонів, скоріш за все, через тиск соціальних факторів. Логіка дій БЮТ теж, здавалося б, зрозуміла — принесення в жертву «політичної чистоти» на догоду отримання стратегічних переваг. Нехай і матиме місце тимчасова втрата електорату (до речі, її можна зменшити), але ж очікувані результати перекриють втрати «з головою» — внутрішньопартійну кризу буде зупинено. Саме цим, на перший погляд, керувалася Юля Володимирівна. Проте…

Політична домовленість БЮТ голосувати за подолання вето Президен­та на закон про Кабінет міністрів в обмін на голоси коаліціянтів за три важливих закона для Тимошенко — про імперативний мандат, про опозицію (в першому читанні) і про банки. Останні події довкола партії БЮТ чітко продемонстрували, що пріоритетним і вкрай необхідним для Юлії Тимошенко було голосування саме за закон про імперативний мандат.

БЮТ, як і «Батьківщина», до речі, як політичні сили ніколи не мали ідеології. Це політичні структури виключно лідерсько-персоніфікованого типу, що тримаються на харизматичній опозиціонарності Юлії Тимошенко. Особливості парламентських виборів-2006, необхідність йти на компроміси, в тому числі й зі своїм особистим «Я», спосіб формування партійних списків і відповідний продаж місць у цих списках — обернулися для Юлії Тимошенко повсюдними негараздами. Авторитарність Юлії Володимирівни не могла стати на заваді виникненню окремих течій, груп та групочок в партії, були некерованість усієї вертикалі партійної структури, внутрішньопартійний «броунівський рух», втрата представників блоку внаслідок переходу останніх до фракцій інших партій і блоків на усіх рівнях: від ВР України, обласних і місцевих до районних і селищних рад. Розкольницькі рухи набирали сили, у надрах партії зароджувалася та діяла опозиція (поцікавтесь хоча б в Інтернеті розшифровкою розмов Бродського наприкінці минулого року).

Вироблення рішення давалося все складніше і складніше. Про будь-яку одностайність в БЮТ найближчим часом взагалі годі було говорити — побудову під назвою БЮТ розривало з середини. Водночас і загальне уявлення про політичну ситуацію не складалося — у кожного своя думка. Наявною лише була політична безвідповідальність усієї «помаранчевої команди» і, в першу чергу, Віктора Ющенка, як однієї з головних представницьких фігур «Майдану». Та й сама Юля належала до цієї команди. Символи «помаранчевої революції» позбавилися шат, штучні міфи «Майдану» остаточно зруйновані. Все свідчило про зневіру і відторгнення мас від активної політики, про суцільну недовіру до політиків й апатію при вираженій заполітизованості. Проте соціально-економічна ситуація на фоні підняття тарифів при суттєвому зниженні життєвого рівня більшості українців вказувала на можливість соціального вибуху — загрозу бунту. Ситуація, в тому числі і фінансова, «піджимала» з усіх боків.

І Юля обрала замість «вистояти» — «встояти». Бодай там говорять, що необхідність законодавчого забезпечення сталості політичних партій через прийняття імперативного мандата на місцевих рівнях підтвердило аморальність української політики, нехай і штучно продовжило життя політичних партій, проте не наблизило суспільство до вирішення основних соціально-політичних проблем суспільства. Вибір «друзів» був зроблений — за рахунок голосування і на користь фінансування, точніше кредитування під майбутнє... Політичний діалог?.. Розмін?.. Зрада?.. Ступінь зради?..

Звертаючись до психотипу лідерки БЮТ і вдивляючись в дуже наполегливі її завіряння та найближчого оточення електорату, що вона, як і була, так і залишається в опозиції, так званий, «шантаж президента», коли вона — Юлія Тимошенко — заявляє, що БЮТ і надалі діятиме рішуче і послідовно, аби змусити Президента розпустити Верховну Раду і призначити дострокові вибори, свідчить, на наш погляд, зовсім про інше. Її завіряння стосовно того, що вона нікого не зраджувала, викликають більш ніж скептичну посмішку, особливо, коли чуєш, що вона зможе гарантовано провести закон про опозицію через друге читання, що він «гарантовано» буде ухвалений.

Про умови домовленості з лідеркою БЮТ і пріоритети Юлії Тимошенко відверто повідала Раїса Богатирьова в програмі «Епіцентр», наголосивши, що це була чітка домовленість. До того ж координаторка депутатів-коаліціянтів у ВР чітко дала зрозуміти, що на цей час усі домовленості кожної з сторін виконано, тобто БЮТ — одержав, як того і бажав, утвердження закону про імперативний мандат в місцевих радах і голосування за закон про опозицію у першому читанні, а щодо подальшого голосування за закон «Про опозицію» сказала лише: «Можливо, можливо…».

І як би не наважувалась Юлія Володимирівна донести до суспільства, зокрема, і в своїх месиджах з Ізраїлю, зворотне, можна було би їй і повірити, однак… Вірити можна лише в те, що, наш погляд, стоїть за її посилами, скажімо, під час лекції в університеті Тель-Авіва, коли вона промовляла: «… зараз у президентської сили 8% підтримки у суспільстві. Сьогодні президент залишився фактично без повноважень… А прем’єр і його команда отримали всю повноту повноважень». Вони добре лягають на слова Беньяміна Нетаньяху, сказані на вже згадуваній спільній прес-конференції з Юлією Тимошенко, що «наші уряди не довго протягнуть, і ми готові до роботи та здійснення реальних змін».

На наш погляд, щонайменш, подвійна гра. З одного боку, Тимошенко грає на зосередження влади в одних руках і їй неважливо, яка сторона переважить, з іншого боку, ситуація хаосу в країні для неї більш ніж прийнятна. Загальна ситуація вказує на спробу створення двопартійної системи через зміну виборчого законодавства, насамперед чергу, відповідне підняття прохідного бар’єра та знищення слабкої інституції президентства взагалі, проте розглядається і можливість існування двопартійної системи при значному посиленні позицій президента. Юлія Володимирівна пішла ва-банк, коли, на її думку, вона повинна виграти за будь-яких обставин. На кону усе. Заради знищення своїх опонентів і задля володарювання вона готова на олтар своєї безмежної влади покласти долю країни, домовлятися, як кажуть, хоч із чортом, зраджувати, іти, як кажуть, по трупах.

Декілька тижнів тому, 14.01.2007р., у прямому ефірі на «5-му каналі» екс-міністром юстиції і депутат ВР Сергій Головатий була висловив дуже цікаву думку, з якою ми цілковито погоджуємося, що сьогодні треба говорити «про організацію дисбалансу влади в Україні, дестабілізацію політичної ситуації, врешті-решт на досягнення стратегічної мети <…>, що поставлена за межами України, для того, щоби знищити або знівелювати ту мету, що поставила перед собою Україна на початку 90-х, — це знищити Україну як незалежну державу». І надалі, звертаючись до Віктора Януковича, і Ахметова, і Колесникова, і Богатирьової, і Кушнарьова — всіх, Сергій Головатий слушно застережував: «… те, що ви зробили зараз разом з комуністами, соціалістами і Тимошенко. Те, що ви зробите потім <…>, забивши цвях остаточно в незалежність цієї держави, поставивши її практично на межу зникнення… Ви повинні знати, — вам відведена роль тими силами, які почали боротьбу з Україною в 32-33 роках, потім через «справу Гонгадзе» проти Кучми, а потім через політреформу, а потім до кінця її — самоврядування — поставили цю стратегічну мету, — вам відведена роль «штрафного батальйону». <…> Янукович у цій ситуації виконує роль «комбата штрафбату». Ви знаєте кидали куди дисбат, і скільки їх залишалося потім живих. По спинах штрафбату проходили до влади ті, хто планує цей сценарій. Хай Віктор Федорович подумає, — хто йому дихає в спину. Хай подумає про це Ахметов, Бахтєєва, Богатирьова, Кушнарьов, Колєсніков. Хай вони подумають, хто дихає їм в спину. Вони всі будуть знищені!» Під цими словами державника Сергія Головатого ми також підписуємося.

Валентин Лисенко,
Віктор Вірний

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com