Хто правитиме Бал?

Попри запровадження болонської системи, корупції в українських вишах не меншає. Найголовніший український освітянин Станіслав Ніколаєнко, як і будь-який чиновник, не любить незручних запитань. Та коли журналісти цікавляться хабарництвом, він з полегшенням відповідає, що «рівень корупції у вищій школі зменшився за останніх півтора року з 23% до 9,7%».

Це, як стверджує Ніколаєнко, за даними соціологів і завдяки болонському процесу, до якого приєднується дедалі більше українських університетів. Проте втішатися зарано. Студенти скаржаться, що тепер хабарництво процвітає не тільки під час сесії, а й упродовж усього навчального року! І теж завдяки болонській системі, запровадженій в Україні два роки тому...

Хотіли як краще...

Традиційно «беруть» за заліки та іспити. До того ж зазвичай офіційний рейтинг популярності збігається з неофіційним рейтингом рівня хабарництва: у найпопулярніших ВНЗ платити треба більше. Скажімо, наприкінці минулого місяця на «Освітньому порталі» було оприлюднено інформацію про те, що студентам одного з кіровоградських ВНЗ успішна зимова сесія могла коштувати 2 000 гривень, які збирався покласти собі в кишеню їхній декан... Але до цього всі давно вже звикли. І навіть корупцією не вважають, а так, дрібним здирництвом. Деякі викладачі, виправдовуючись (звісно, не на диктофон!), як приклад наводять Росію. А рівень корупції в освіті у нашого «старшого брата» таки справді солідний: за оцінками експертів, він сягає 30 млрд рублів щороку.

«Незрідка доводиться платити за той мінімум балів, що є нижньою планкою допуску до сесії», — каже Артур, другокурсник одного з найпрестижніших київських університетів, який з цілком зрозумілих причин відмовився назвати своє прізвище (кому ж хочеться бути відрахованим!). Отже, те, що мало стати рятівною соломинкою, перетворилося на камінь на шиї?!

Річ у тім, що з приєднанням певного вишу до наразі модної європейської системи в ньому найчастіше запроваджують 100-бальне оцінювання студентських знань. І студенти, готуючись до занять протягом семестру, а не лише під час сесій, заробляють собі рейтинг з усіх предметів, що в ідеалі (якщо, звичайно, рейтинг «дозволить») навіть може забезпечити гарну екзаменаційну оцінку автоматом. Інша крайність — це коли ледаря, який не спромігся за семестр набрати певний мінімум балів, можуть не допустити до сесії. І ось тут починається найцікавіше...

Раніше звернетеся — дешевше буде...

 «Тепер ніхто нікому нічого не носить у конвертах, — додає третьокурсниця Світлана, яка вчиться в столиці на економіста, — практикують інші схеми здирництва. Упродовж семестру викладачі просто валять студентів під час семінарських занять, не виставляючи поточних балів. Щоб вирішити питання, доводиться шукати їхнього колегу (він може бути з цієї ж або аналогічної кафедри), який, звичайно, не за «спасибі» допоможе надолужити «згаяне».

Наступний складник відпрацьованого механізму — написання курсових і контрольних робіт. Можна добрий десяток разів здавати викладачеві зроблену самотужки контрольну або показувати чорновий варіант курсової — і той щоразу знаходитиме там нові помилки, неточності, невідповідності тощо, не пояснюючи, як їх можна виправити. Тільки-но студент «прозріє» і придбає готову контрольну (а їх за семестр кілька), то все стає на свої місця. До того ж купити можна навіть дипломну роботу! Оголошення на кшталт «Пишемо курсові й дипломні. Якісно. Швидко. Недорого» розклеєно на стовпах, вони є в інтернеті, зрештою, їх роздають просто в транспорті.

Промоніторивши інтернет, я дізналася, що на контрольні з математики зазвичай «ціна договірна», оплату здійснюють через систему «Яндекс — гроші». Розрахуватися можна не лише доларами чи євро, а й рідними гривнями, і навіть... російськими рублями. Якщо звернутися заздалегідь, то ціна одна, за терміновість доведеться платити вдвічі дорожче.

Класифікація не за Дарвіном

Власне, до чого тут Дарвін? Батько чіткої системи біологічних видів, відвівши розумній людині найвищий щабель у створеній ним класифікації, і гадки не мав про такий її підвид, як «викладач-хабарник». А от сучасні студенти, по-своєму призвичаївшись до здирництва у ВНЗ, навіть створили власну класифікацію цих викладачів. На її першій позиції — ті викладачі, які не відмовляються від хабара, але самі його не вимагають, — у студентів із достатнім рівнем знань тут немає жодних проблем. «Домовлятися» доводиться зовсім слабким і тим, які приходять у ВНЗ тільки по диплом.

На другій позиції — «наставники», що беруть у всіх без винятку й усе підряд: гроші, подарунки (парфуми, косметику, каву, цукерки...), не гребуючи передачами від батьків із села (молочними кабанчиками, телячими стегенцями тощо). Ні підготовка студентів, ні їхня ерудиція для таких викладачів вирішальної ролі не відіграють, тож спілкуватися з ними складно навіть відмінникам.

А на окремому щаблі — поважні професори й доценти, котрі не беруть нічого. За жодних умов. Бо для них головне — знання їхніх вихованців. Студентам спілкуватися з ними також непросто, але саме вони — завдяки своїй репутації та позиції — мають серед студентів найбільшу повагу.

Студентам часто закидають, що треба вчитися, а не байдикувати і потім «вирішувати проблеми» за допомогою батьківських грошей. Вони (надто першокурсники) у відповідь ображаються: будь-який викладач, маючи в руках всесильний «інструмент» у вигляді багатобальної системи оцінювання, за бажання без особливих зусиль зуміє довести, що ти — абсолютний телепень. До того ж немає значення, про який предмет йдеться — вищу математику з її теорією ймовірності чи фізкультуру. У деяких столичних ВНЗ залік з фізкультури, навіть якщо студент має довідку про звільнення від занять, коштує 100 доларів.

І все ж знання таки можуть стати тим козирем, який дасть можливість розмовляти з викладачем на рівних. Але студентам треба бути дуже впевненими в собі, об’єднуватися й спільно обстоювати своє право на чесне навчання. Скажімо, в одному зі столичних ВНЗ за допомогою студентського інтернет-форуму й інтернет-газети швидко знаходять управу на липкоруких. У решті закладів усе набагато складніше. «200 баксів за п’ятірку, надто в престижних ВНЗ — це норма... Батьки мого знайомого викладають в одному з таких ВНЗ. Вони мають чотири квартири в Києві з шикарним євроремонтом, по авто на кожного члена родини (всього шість іномарок) і дачку на березі Дніпра...» — можна прочитати на одному з форумів в інтернеті. На жаль, ця студентська відвертість наразі нікому не потрібна. Тож урядовці й далі завзято боротимуться з корупцією в системі освіти, а більшість викладачів використовуватиме освітянські реформи задля власного збагачення. То кому потрібна така «боротьба»?!

ДО РЕЧІ

Сучасні розцінки на поточні завдання ВНЗ:

Одна задача:

з математики — від 5 грн,
з фізики — від 5 грн,
з теоретичної механіки — від 8 грн

Один пункт:

з електротехніки — від 6 грн

Лабораторна робота:

з програмування — 15-25 грн

Курсова робота:

з програмування — 50-250 грн;
з української мови — 100-250 грн

Репетиторські заняття (стандартно це дві академгодини, або 90 хв):

математика, фізика — 50-150 грн;
українська мова — від 50 грн;
інформатика — 30-100 грн;
англійська, німецька мови — 100-250 грн.

За матеріалами ЗМІ