Було майбутнє…

Перетворення нації на бидло — в розпалі. У багнюці борсається весь політичний бомонд. Суспільство покірливо жує жуйку з претензійною назвою «політична корупція», очікуючи своєї долі: до стійла (?), на бійню (?). Наполегливо і поступово просуваємося до легітимації перманентних виборів, колапсу державних інституцій і розвалу країни. Дедалі частіше лунає то там, то тут, серед публіки, яка вкрай не любить читати, і в середовищі інтелектуалів, що прірва між культурами Заходу та Сходу України нездоланна, що українству державність не невластива…

Проте, можливо, не все так погано. Закон про вибори є, новий ЦВК обрано, гроші на вибори знайдено — йди «очищайся». Аж ні. «Ідея була інша», — скаже тобі обізнаний, пробачте, той, хто себе таким вважає та за «обрізані повноваження» вболіває. Суть у простоті рішення — намалювати вибори на папері. І червень виявився найприйнятнішим. І перший Указ видався саме під такий задум, коли за об’єктивних підстав потрібен буде Указ другий, який відтермінує час «Ч» на визначений термін. Однак непередбачуваний спалах інтересу, навіть поривання до здобуття правових знань серед депутатів від коаліції, перекинувся на широкі маси простого люду, серйозно зачепив опозиційні ряди й рикошетом вдарив гаранта, спричинивши неабияку активність. Домовленості на трьох посилили у душі лідерки опозиції сумніви, які ледь не призвели до того, що «флагман перебудови» ледь не пішов на дно. Непохитні ряди БЮТ, підперті «імперативним мандатом», захиталися. БЮТ, на хвилі зустрічних звинувачень у перекупці мандатів (Тимошенко завіряла громадськість, що в неї є інформація про бюджет у 120 млн доларів, виділений Партією регіонів на підтримку відмови депутатів опозиції від складання своїх повноважень, а Бродський стверджував, що за мандат від Юлі обіцяно від 1 до 3 млн доларів США) втратила «зрадників», як стверджує бютівець Яворівський, «одного на дванадцять». У «Нашій Україні», як завжди, все негаразд. Кінах «кров п’є», а «ножа в спину» встромляє Борис Безпалий, неочікувано виголошуючи, що вважає «неприйнятним, аби 150 депутатів могли нав’язати країні перевибори. Це розвал країни!». «Обнулювання» списків відбулося, проте не набуло юридичної сили — для нового ЦВК випробовування. Рада не припиняє працювати. Піскун вирішує податися в політику — чи в Регіони піти, чи до БЮТ податися, чи до друзів пригорнутися. У впливі на суспільну свідомість і маніпулюванні громадською думкою змагаються провідні ЗМІ.

Сьогодні знову Сергій Головатий визначив порядок денний на найближчий час, виголосивши з трибуни Верховної Ради результати розгляду «Європейської комісії «За демократію через право» славнозвісних законів про опозицію й імперативний мандат для депутатів місцевих рад. «Венеціанська комісія», представлена провідними фахівцями з конституційного права, у своїй резолюції доходить висновку, що імперативний мандат несумісний з принципом демократичного представництва — і на місцевому, і на національному рівнях, і закликає до вилучення його норм з українського правопорядку. Поважна комісія звертає увагу, що вирішувати питання припинення повноважень депутатом з боку політичних партій чи блоків несумісне з принципом вільного і незалежного мандату та з іншими положеннями Конституції України. Закон, що передбачає імперативний мандат, який дозволяє приймати рішення відносно статусу депутата керівними органами партії, і не відповідає верховенству права, і не сумісний з принципами європейської демократії.

Промовчить чи скаже слова інтелект нації, чи буде покладено край нехтуванню закону і силуванню країни — покаже час…

Здавалось би, Юлія Володимирівна — навчена гірким досвідом, а все туди, до «розбитого корита». Використана і вже майже кинута на призволяще. Її наполегливо штовхали до заколотництва, а сьогодні підлаштовують під Луценка, тобто під тих, хто за цим проектом з неукраїнського походження грошима, не грошенятами, стоїть. Віктор Ющенко, що той, хто, ну російською, — «весь в дерьме, но на белом коне», але й посадка не та, й утриматися складно. Це я не про рейтинг, тобто не зовсім про рейтинг… Не можливо оминути увагою «заслуги» Віктора Андрійовича перед державою, адже йому вдалося те, що протягом сторіч не вдавалося нікому — «переломити через коліно» націю, змусити зневіритися її у себе, у своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Йому вдалося за вкрай короткий строк остаточно піднести до державного рівня систему корупції, зруйнувати систему освіти і поставити питання про збереження генотипу нації і державної цілісності. Він не зрадив Україні, адже він ніколи українцем, патріотом, державником не був… Далі буде?..