Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЧИ БУЛИ КРИЛА В АДАМА?

За легендою, що передається від тисячоліття до тисячоліття, Всевишній обох найперших людей створив з однакового матеріалу і сам дав їм імена. Та між подружжям одразу ж спалахнула сварка, бо жінка вимагала рівності на тій підставі, що мають єдину природу, а чоловік претендував верховодити.

«З великим інтересом читаю науково-популярні статті Наталі Околітенко. Віддаючи належне широті їх тематики, хочу спитати в автора, хто була перша дружина Адама? З поезії Марини Цвєтаєвої я довідався, що її звали Ліліт, а від онуки-школярки почув, що доброю вдачею вона не відзначалася. То що ж це за персонаж?»

Микола Черкашин
Київ

Один одному вони не поступалися, й Ліліт, образившись, пішла від Адама. Намагаючись залагодити конфлікт, Бог послав трьох янголів, і вони перейняли бунтівницю над водами Червоного моря (запам’ятаймо це!). Однак горда Ліліт відмовилася вертатися до того, хто її принизив, сказавши, що воліє шкодити примноженню людського роду. Янголи змусили її, по-перше, поклястися, що вона не зайде в дім, де накреслено їхні імена, а, по-друге, зголоситися на покарання: щодня вмиратиме сто її дітей. (І цей момент запам’ятаймо, щоб пізніше над ним поміркувати.)

Героїня легенд, героїня народних переказів — втілення духу непокори, а отже, й зла, бо друга Адамова дружина, створена з його ребра Єва, була тиха, смиренна, хоча, як відомо, теж доброї слави не зажила.

Концепція жіночої вторинності, меншовартості послідовно утверджувалася від першопочатків цивілізації. Однак, експлуатуючи та упосліджуючи слабку стать, сильна не гребувала перекладати на неї відповідальність за недосконалість світу, насамперед за власні страждання: мовляв, сама спокусилася й мене, щирого та простодушного, у гріх втягла. Навіть у наш час біля церков можна прочитати обгрунтування такого стану речей: жінка хибує на пристрасть до вбрання та житейської суєти, а отже, є воротами, крізь які у світ входить сатана. Втім, Інгегальрд фон Бінген, яка заснувала в ХІІ столітті монастир і стала його абатисою, навряд чи відзначалася легковажністю, проте в сучасній церковній літературі її теж звинувачено в контактах з нечистою силою за те, що займалася медициною і вперше науково описала зачаття, перебіг вагітності та пологи. А кому ж це зробити як не жінці, котра споконвіків якщо не сама народжувала, то допомагала посестрам привести дитя у світ. Вже не кажемо про те, що від чоловічих слабкостей, бува, й чорти по стінах лазять.

Якщо безпретензійна Єва, яка слухняно несла життєвий тягар і за себе, і за Адама, не удостоїлася шани, то про бунтівну Ліліт і казати годі. Прислужниця диявола, втілення духу зла! А конкретніше?

У Біблії («Ісайї», 34.14) мовиться: «І звірі пустелі будуть зустрічатися з дикими кішками, і лісовики будуть перегукуватися один з одним; там буде відпочивати нічна примара і знаходити собі спокій». Вважається, що «нічна примара» — Ліліт. Інших згадок про неї у Святому Письмі немає.

Латинською мовою це ім’я пишеться Lamia, відтак звернімося до грецької міфології. Донька Посейдона Ламія була коханкою царя богів Зевса, народила від нього кількох синів та дочок, зокрема й загальновідому Сибіллу. Тільки її і не вбила ревнива Гера, бо, наділена даром передбачати майбутнє, вона зуміла врятуватися. З горя нещасна Ламія, позбавлена ще й такого блага як сон, перетворилася на чудовисько з головою та грудьми вродливої жінки, яка, спокушаючи юнаків, висмоктує з них кров.

У християнській традиції, особливо популярній за часів Середньовіччя, Ліліт трансформувалася в сукуба — втілення демонічного начала з ознаками жіночої статі. Цілі трактати присвячувалися цим сутностям, котрі нібито зранку й до вечора полювали на тих, хто не боровся з власною плоттю. Якщо чоловікам за злягання з породженням пекла тільки грозили пальцем, у гіршому разі — накладали покуту у вигляді посту, то жінок, запідозрених у стосунках з інкубами тягли на вогнище. Адже від них можна було завагітніти, народивши каліку, потвору чи дитину з родимими плямами — такі й ставали колись речовим доказом найбільшого перед церквою злочину. На українській землі аналогом інкуба є Перелесник, що спокушає стужених по коханню самотніх жінок, а сукуба — карпатська Повітруля чи різні види русалок, що з утвердженням християнства впали в немилість. Бо раніше то були цілком приязні істоти, котрі оберігали природу від людських зазіхань, коли птахи сиділи на гніздах, а звірі вигодовували малят. Така собі «партія зелених!» А в переказах південних слов’ян йдеться про Ламю — чудисько з тілом змії й собачою головою, що темною хмарою опускається на поля та сади, знищуючи плоди хліборобської праці.

Хоч би що приписували Ліліт, а причиною її «збоченої» поведінки, була тяжка образа. Та що цікаво! Кривдник чомусь уникав бодай морального покарання. З якого доброго дива Адамові претендувати на зверхність, якщо подружжя створено рівним? А Гера не на зрадливого чоловіка обрушує свій гнів, а на суперницю. Зате опір слабшого сприймається як порушення «правильного» порядку речей, а отже, на нього й перекладається вина за наслідки.

Втім, образ Ліліт — це трансформація не Ламії, а, ймовірніше, шумерських демонів. Лілу, Ліліту й Ардан Лілі. Останній являвся в образі жінки, котра оволодівала чоловіками всупереч їхній волі, намагаючись зачати дитину.

За ще одним переказом, розлучені на 130 років Адам і Єва породили духів, дивів і ліліт: тим-то подружжю належить завжди бути разом, щоб у подобі рідної людини не підкотилася якась лярва.

Особливо багато уваги приділяється Ліліт у побутовій юдейській традиції. Оголосивши війну цілому світові, ця істота робить жінок безплідними, наводить порчу на породіль, зживає зі світу або ж підмінює немовлят. Останній мотив Михайло Коцюбинський використав у «Тінях забутих предків», та й, мабуть, у цілому світі дітям нелегкої вдачі кажуть, що їх обміняли, приписуючи їхні каверзи Ліліт!

До наших днів дійшло багато заклинань, особливо поширених на Сході, де йдеться про те, як святий Ілля (Михайло, Сисиній чи ще хтось, шанований в тій чи іншій місцевості) зустрічає відьму і запитує її, куди вона йде та з якою метою. Почувши, що вона йде шкодити породіллі, святий змушує нечестивицю назвати всі свої імена — а їх від дев’яти до сорока — й поклястися, що вона обмине дім, де всі вони зазначені, ще й імена трьох янголів, які спробували повернути Ліліт до сімейного вогнища. У глибоку давнину по базарах продавали амулети, де ті імена було записано: Аморфо (та, що не має форми), Оден (червоність), Батта (живіт)... фантазії в людей не бракувало.

В епоху Відродження, коли зневага до людської плоті поступилася відчуттю повноти життя, трохи «очистилася» від скверни й Ліліт. Набула образу прекрасної жінки з довгим волоссям, яке плащем вкриває її тіло, спроможної змінювати свою подобу — такою й увійшла вона в світову літературу. Фауст, герой геніального гетівського твору, написаного за сюжетами середньовічних європейських легенд, під час Вальпургієвої ночі зустрічає цю небезпечну спокусницю в образі милої Гретхен, перед якою так тяжко завинив.

А ще Ліліт асоціюється з царицею Савською — в книжці Йова Соба з арамейської слово перекладено як «Ліліт, володарка Змаргода» — та іншими героїнями давніх легенд.

А тепер повернімося до білих плям, які лишилися на нашому шляху. З одного боку, Ліліт — губителька чужих немовлят, а з іншого... аж п’ятдесят власних дітей має оплакати щодня. Скільки ж це, бідоласі, треба народжувати, щоб так настраждатися? І що то за діти? Во плоті вони чи мається на увазі щось інше? Це питання прояснив автор одного з бестселерів ХХ століття — «Ружа світу» Даниїл Андрєєв. За його концепцією, Ліліт з тримірної земної матеріальності «висновує ланцюг роду», тобто творить нитку безсмертя, що тягнеться крізь усі людські покоління — речовину спадковості ДНК. Ну, тоді епізод з дітьми має серйозне наукове підгрунтя... А тому в пошуках причин, чому обидві Адамові дружини потрапили в складне становище, звернімося до досягнень сучасної генетики.

Ми вже писали про те, що з жовтня 2004-го по березень 2005 року склад хромосом, які визначають стать — однотипних у жінок (ХХ) і різних у чоловіків (ХV) — повністю розшифровано. Дослідження показали, що різниця між ними сформувалася в процесі еволюції. І як тут не згадати міф про андрогінів, таких сильних, що боги вирішили їх розділити, аби не втратити владу над світом. Ось і шукає одна половинка іншу в надії відновити колишню гармонію, здебільшого без успіху.

Та от що найцікавіше! Коли інші 22 хромосоми людської клітини співпрацюють у процесі злиття, обмінюючись цілими ділянками, то статеві «воюють», і кожна нав’язує свій шлях розвитку. А далі починається не менш ревнива боротьба партнерів за «відновлення рівності» на користь жінки. Одна з Х-хромосом переводиться у неробочий стан, зате У-хромосома продукує білок за двох. І хто ж це визначає? Уявіть собі — зародок! Тут доречно згадати п’єсу бельгійського драматурга Моріса Метерлінка «Сватання», де ненароджені діти обирають майбутню матір.

Ну, коли хромосоми між собою «воюють», то чи варто дивуватися, що проблема придушення «бунту на сімейному кораблі» займає так багато місця в свідомості представників сильної статі?

Та чи так уже тішить Адамова, здобута в постійному самоствердженні, влада над слабкою статтю? Випадків, коли володарів переможені «озброюють» «рогами», ми не чіпатимемо. Йдеться про те, що, окрім інституту сім’ї, де доброчесна жона знає своє місце біля ніг мужа, людство створило й школи грецьких гетер, японських гейш та інших вільних духом жінок, які надихали чоловіків на творчість та державотворення як Аспазія Перікла. Чи не сниться Адамові, що має біля себе не Єву, а Ліліт? Бо одна з її іпостасей — це Муза, нахненниця, без прихильності якої з рук художника падав пензель, а поет не міг «складати свої священні жертви». Якщо людина створена за образом і подобою Божою, то вона й свій світ має творити разом з Богом, вдосконалюючи його та прикрашаючи. Тут варто згадати Христові слова про те, що коли б Отцю Небесному потрібні були діти лише во плоті, то він би і з глини їх виліпив. І чого варта жіноча непокірність супроти чоловічих злочинів? «Хіба кровопролиття чингіз-ханів, тимурів, наполеонів, тортури терору, несамовитість колоніальних захоплень, масові репресії фашизму та інших диктатур розпочинали й очолювали жінки? — запитує Даниїл Андреєв. — Історія знає жінок — отруйниць, братовбивць, дітовбивць, витончених садисток, але не знає жодної, чиє історичне значення можна зіставити із значенням Тиберія і Нерона, Ассаргадона й Аллаед Діна, Торквемади й Пісарро, герцога Альби й Роб’єспера, Грозного й Скуратова, Гіммлера й Берії. Несміле, загнане вглиб сімейних ячейок, жіноче начало вбереглося від знищення лише тому, що без нього чоловік був би безплідний, як свинець...»

Біля обмеженої заляканої жінки формується деспот або самодур, але ж не цьому типу чоловіків людство зобов’язане найкращим, що має.

На рівні генетичної інформації від «боротьби за тендерний пріоритет» страждають насамперед чоловіки. Бува, розділившись, хромосоми не розходяться, й котрась — Х чи У — стає третьою, четвертою чи якоюсь там зайвою. У таких випадках дівчинка зростає в енергійну завзяту дуже привабливу особу, хоч і не завжди спроможну продовжити рід. Зате з хлопчика формується найнещасніша в світі істота — розумово неповноцінна, безвольна, квола...

Ось тепер ми підійшли до другої білої плями, яку залишили на шляху своїх роздумів.

Янголи наздогнали Ліліт над Червоним морем, над його хвилями вступили вони в дискусію про покликання найпершого Божого створіння. Це означає, що в бунтівної особи були крила. А в Адама? Створено їх за одним планом з одного й того самого матеріалу, то чому ж про чоловічу спроможність відриватися від Землі не тільки в мріях ніде не йдеться? З якого б дива він утверджував свою зверхність над жоною, коли б бодай у чомусь їй поступався? Що ж це за мутація відбулася в людському роді з наступною передачею її нащадкам? Тож постає запитання: вказуючи другій, уже безкрилій, подрузі дорогу «від печі до порога», чи не втратив крила і сам Адам?

Наталя Околітенко
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com