Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

У 1880 роках у фінансовому кварталі Лондона, що отримав назву «Сіті», була найвища у світі концентрація масонів. Кожен банк цього кварталу, розміром в одну квадратну милю, мав свою ложу. У Банку «Лойд» була ложа Чорного коня Ломбард-стріт, у Банку Англії — ложа Банку Англії, створена ще 1788 року.

Існує версія, що в основі злочинів Джека-Потрошителя була мета приховати шлюб члена королівської родини з католичкою-простолюдинкою. Принц Едді, син принца Вельського, що був також гросмейстером англійського масонства, одружився з Енні Елізабет Крук. Оскільки Едді був спадкоємцем на трон, йому заборонялося одружуватися з католичкою. 1888 року Енні Крук викрали і силоміць утримували в психіатричній лікарні. Там їй давали наркотики і зробили некваліфіковано лоботомію. Подруги Енні, які знали про її шлюб з принцом, стали жертвами Джека-Потрошителя.

Є думка, що вбивства Джека-Потрошителя могли бути масонськими ритуалами. Чотирьом жертвам перерізано горло. У декого вийнято внутрішні органи і перекинуто через плече, що вказує на «трьох негідних убивць» з масонських вірувань — Юбела, Юбело і Юбелум, яких було ритуально вбито у такий же спосіб. Їх було названо Ювами.

Одна з жертв Джека-Потрошителя лежала при вході на площу Митр, біля таверни «Митр» — місце зустрічі членів кількох масонських лож, зокрема ложі Йоффа. Відповідно до масонської міфології, ці три ритуальні вбивства скоєно саме на узбережжі Йоффи. Просочений кров’ю фартух жертви знайдено недалеко від наступного будинку. Над ним на стіні крейдою було написано: «Ювы» — це люди, яких не будуть марно хаяти». Хоча цей напис сер Чарльз Воррен наказав стерти, він все ж таки потрапив до поліцейського звіту. У пресі промайнуло, що вбивцею був чоловік на прізвисько Шкіряний Фартух — явний натяк на те, що стародавні муляри (масони) носили шкіряні фартухи.

Це тільки одна з багатьох версій про вбивства цього відомого всьому світу серійного вбивці.

Наприкінці ХVІІІ ст. з’явилися масонські ложі в Китаї. Китайські масони поклонялися «Першому будівельнику». У ХІХ ст. масонів значно побільшало.

У ХІХ і навіть на початку ХХ ст. часто не дозволяли ховати на сільських цвинтарях, в освяченій землі, акторів та інших представників «шоу-бізнесу». Саме тому ці люди почали проявляти особливий інтерес до масонів.

Дослідник таємних товариств М.Гоффман вважає, що термін «алхімія», який часто використовували таємні товариства, має символічне значення, а не означає буквально прагнення перетворити олово в золото. Це програмування людей через керування масовою свідомістю, у результаті чого основні перетворені елементи людства мають сприяти примноженню багатства вищого класу. Людей змушують до пасивності під страхом «чистого терору» — закодованих послань (так звана сутінкова мова), поширюваних ЗМІ, які діють на підсвідомість. У людей, чия свідомість у такий спосіб контролюється, проявляються три руйнівні симптоми: (1) амнезія; (2) абулія (втрата волі); (3) апатія.

За масонською традицією, таємна природа сатани пояснюється його приходом із зірки Сиріус, що персоніфікується з давньоєгипетською богинею Айсис, відомою своєю здатністю використовувати «силу слова». Пентаграма в масонстві означає «яскрава зірка». Стверджується, що Сиріус — це Великий Архітектор масонства. У своїй книзі «Масонство: Змова проти Християнства» Ральф Епперсон стверджує, що таємницею вищих рівнів масонства є їхнє поклоніння Люциферу. Ще одне твердження: масони — дуалісти, вони вірять і в добро, і в зло однаковою мірою. Дехто вважає, що їхнє ядро поклоняється науці, і вірить, що всім — від простого атома до Всесвіту керує загальне геометричне правило.

Існує думка, що приводом для таємничості масонства є сам факт їхнього існування, необхідність в гнучкій політиці. Це клуб з впливових людей, об’єднаних однією метою, схованою від очей громадськості.

Інші гадають, що через важливість у масонстві числа 33 географічна 33-тя широта також здобуває величезне значення. Теоретики зазначають: хоча більшість багатств світу зосереджено вище 33-ої паралелі, велика частина населення світу проживає нижче її. Також стверджується, що саме на 33-й паралелі відбулося багато гучних вбивств, зокрема вбивство президента Джона Кеннеді. Бермудський трикутник, єгипетські піраміди і, теоретично, Атлантида теж розташовані поблизу цієї магічної лінії.

Крім того, на число 33 можна натрапити в різних сферах життя: у людській нозі 33 м’язи, як і число спіралей у повному наборі людської ДНК. У Святому Письмі цифра 33 згадується сім разів у сімох віршах. Цар Давид правив у Єрусалимі 33 роки (2 Самуїла 5:5, 1 Царств 2:11, 1 Царств 5:16, 1 Паралипоменон 3:4, і 1 Паралипоменон 29:27).

Католицький італійський поет Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) розділив свою «Божественну Комедію» на сто Пісень: Пісня перша — вступ, тридцять три Пісні — Пекло, тридцять три Пісні — Чистилище і тридцять три Пісні — Рай. Масони і їхні прихильники могли помітити, що Данте помістив зрадників-гостей у глибоку яму Пекла в 33-й Пісні Пекла.

8 березня 2004 року в Нью-Йорку масони знову прикували до себе увагу через інцидент, що дав громадськості деяке уявлення про масонські ритуали. Пострілом у голову було випадково вбито В.Джеймса, який проходив обряд посвяти до клубу «Феллоу Крафт», відділення Південної масонської ложі.

Була мета лише налякати, однак замість холостих патронів помилково використали справжні. У приміщенні, де проходив обряд, поліція знайшла також високу гільйотину і пастки для пацюків.

Представники Масонського інформаційного центру повідомили, що не існує ніяких масонських ритуалів, де використовували б гільйотини чи вогнепальну зброю, мимохіть зазначивши: «Іноді ложі придумують свої традиції, масонство існує із Середньовіччя, коли ще не було вогнепальної зброї».

Що ж до пасток для пацюків, то, за свідченням одного з масонів, під час посвяти перед ним поставили дві пастки й сказали, що одна з них справна, а інша — ні. Йому показали, що перша справді несправна. Потім запропонували випробувати іншу. Коли він торкнувся тієї — вона теж виявилася несправною.

Масонські обряди нагадують своєю таємничістю ритуали університетських товариств.

Девіз масонів — «Воля. Рівність. Братерство».

Найвідоміший масонський символ — літера «G» всередині квадрата і циркуль. Вважається, що літера «G» означає «Геометрія». За даними дослідників таємних товариств, нині у світі нараховується 100 000 лож і 6 000 000 масонів.

 

Мафія. Сицилія — це кам’янистий острів з убогою рослинністю і жорстким кліматом. За всю історію острова його так багатократно захоплювали інші країни, що місцеве населення, яке завжди жило в безпросвітніх злиднях, занурилося у стійке почуття безвиході. Саме в такій атмосфері зародилася Мафія — таємне товариство, яке запропонувало населенню свої послуги із захисту від корумпованого уряду. Його назва — «Коза Ностра» (La Cosa Nostra), що означає «Наша справа».

Назва «Мафія» (також відома як Банда) стала загальною для національної (етнічної) організованої злочинності. Сьогодні ми говоримо «ірландська мафія» чи «єврейська мафія», але спершу йтиметься про мафію, що з’явилася в США під час масової імміграції до Сполучених Штатів вихідців з Італії і Сицилії у 1880 — 1914 роках.

Ці іммігранти були бід­ними людьми, що жили майже винятково у великих містах. Там було дуже важко знайти роботу. Багато іммігрантів — або переконавшись на місці, або виходячи з минулого досвіду в їхній країні — прийшли до висновку, що федеральна і місцева влада США корумпована, тому несправедливо до них ставиться. (Сицилія, як вже було сказано, тривалий час перебувала під чужою владою — греки, римляни, візантійці, мусульмани, нормандці, французи, іспанці й австрійці. Тож у сицилійських родинах існувало неписане правило — не дати владі можливості займатися приватними справами.) Невелика частина цих іммігрантів стала на шлях злочинності, вони об’єднувалися за принципом сицилійської Мафії. У деяких випадках боси залишали Сицилію і починали злочинну діяльність в Америці.

Члени Мафії живуть відповідно до кодексу омерта, що проголошує: «Хто викликає поліцію — той дурний боягуз. Якщо на вас вчинили напад, не називайте імені нападника. Якщо виживете — помститеся за напад самі. Поранений має сказати нападникам: Якщо виживу — уб’ю тебе. Якщо помру — прощу».

На зорі американської Мафії головним способом одержання грошей було вимагання, цей прийом називався «Чорна Рука». Натомість бізнес був під «захистом». Якщо гроші не платили, тоді траплялися великі неприємності. Просто серед ночі могли зайняти магазин, чи, більш прозаїчно, висадити його в повітря.

Іншою комерційною статтею доходу Мафії того часу було виготовлення фальшивих грошей. 1909 року в Нью-Йорку за таке шахрайство притягли до кримінальної відповідальності і засудили на 30 років Ігнасіо Лупо. Однак Лупо, дрібний клерк кримінального боса Пітера Морелло на прізвисько Мертва хватка, відсидів у в’язниці тільки 20 років, бо президент В.Хардинг пом’якшив його покарання.

Проституція завжди становила значну частину доходів Мафії. Члени банди, зазвичай, не тримали будинків розпусти, оскільки це вважалося за приниження. Натомість вони одержували частку своїх доходів за захист.

Сьогодні казино діють у США на законній підставі, а на початку ХХ століття ігровий бізнес ще не було легалізовано. Він був нелегальним і ним керувала організована злочинність. Ці казино не відзначалися великими розмірами, як, наприклад, сьогодні в Лас-Вегасі чи Атлантик-Сіті. Це були так звані задні кімнати, що існували під прикриттям клубів, магазинів чи перукарень. Там грали в карти або на ігрових автоматах. Популярною грою організованої злочинності вважалася гра «в числа», яка багато в чому нагадувала нинішнє лото.

Під час Великої депресії і сухого закону 1920-х і 1930 років Мафія зміцнилася. Мафіозі організовувалися в «родини». Було зовсім не обов’язково, щоб геть усі її члени мали один родовід. Хоча часом така родина була лише родиною боса, сини якого, мов ті принци, мали продовжити сімейний бізнес.

Під час сухого закону, коли уряд США заборонив продаж і вживання алкогольних напоїв, Мафія організувала так зване бутлегерство (торгівля спиртним під час сухого закону). Спікеси — нелегальні магазини — діяли у великих містах по всій країні. Алкоголь підпільно виробляли у непридатних для такого виробництвах приміщеннях або доставляли контрабандним шляхом з країн, де його законно виробляли.

Не всі гангстери ладили між собою. Між ними виникали і внутрішні, і міжкланові розбірки. Мафія набула слави дуже жорстокої організації. Часто всередині самої організації було вбитих більше, ніж за її межами.

Мабуть, найвідомішим прикладом такої жорстокості став День Валентина 1929 року, коли гангстери, що служили Аль-Капоне, розстріляли з автоматів семеро членів конкуруючої банди Моргана в гаражі Чикаго, штат Іллінойс.

Під час Другої світової війни уряд США спершу співпрацював з Мафією, оскільки група організованої злочинності допомагала добувати розвідувальні дані про нацистів і фашистів, які захопили Італію і Сицилію. Пізніше розвідслужби США звернулися із замовленням до американських гангстерів — власників казино на Кубі, аби ті ліквідували Фіделя Кастро.

Після Другої світової війни Мафія стала агресивнішою. Вона намагалася взяти під контроль профспілки. Впливала на вибори, аби «свої» потрапили до політичних структур.

Коли вельми успішним бізнесом у США ставали наркотики, Мафія одразу зайнялася їх контрабандою і продажем. У США одночасно діяло двадцять шість родин, приблизно одна на велике місто. Родини підтримували контак­ти через «комітет», куди входили боси родин. Загалом родини були господарями Нью-Йорка і його околиць.

Протягом десятиліть багато людей не визнавали факту існування Мафії, зокрема глава ФБР Едгар Гувер. Аж доки 1957 року, під час зустрічі «комітету» з представниками багатьох головних родин США не було зроблено рейд у невеликому містечку Апалачин.

На початку 1960-х президент Джон Кеннеді, брат генерального прокурора Роберта Кеннеді, зробив Мафію головною ціллю міністерства юстиції. Після вбивства президента в Далласі лідери Мафії поводилися підозріло, іноді хизуючись співучастю в злочині.

Одним з підозрюваним у вбивстві президента став ганстер Карлос Марцелло, уродженець Калогеро Міначеро, бос найстарішої американської мафіозної родини, яка жила в Нью-Орлеані (штат Луїзіана). Він був босом протягом 1950 — 1970 років.

Тоді вплив Марцелло поширювався від Нью-Орлеана на захід, а на час вбивства Кеннеді — і на околиці Далласа. Марцелло був злий на Кеннеді після того, як генеральний прокурор Роберт Кеннеді депортував його в квітні 1961 року з країни. Марцелло «викрали» (за його словами) і доставили в Гватемалу, не дозволивши навіть подзвонити. Опинившись у Латинській Америці, Марцелло зазнав неабияких випробувань — кілька днів блукав джунглями з поламаним ребром. Він повернувся до США через чотири місяці. За даними американського прикордонного контролю, його доставив льотчик ЦРУ (підозрюваний у вбивстві) Девід Феррі.

По поверненні, Марцелло, як стверджують, сказав Кеннеді «Вийміть камінь з мого черевика».

22 листопада 1963 року, у день вбивства у Далласі Кеннеді, Феррі працював з адвокатом В.Джіллом у справі обвинувачення Марцелло в порушенні правил імміграції (Марцелло виграв справу в день убивства). Відповідно до звітів ФБР, Феррі двічі восени 1963 року літав до Гватемали на літаках авіакомпанії Дельта, що свідчить про зв’язок Феррі з Карлосом Марцелло в справі незаконної імміграції.

Незадовго до вбивства Феррі і Марцелло зустрічалися. Вони провели разом вихідні (9-10 і 16-17 листопада) в Черчілл-фарм — приватних володіннях Марцелло, площею 6 000 акрів. ФБР записала 1 350 касет розмов Марцелло в період з лютого 1979 року по лютий 1980 року. Плівки опечатав суддя Морей Сір на початку суду над Марцелло за обвинуваченням у хабарництві й участі в змові 1981 року. Суддя керувався тим, що вони можуть викликати упереджене ставлення присяжних до Марцелло.