Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Матч смерті: Україна проти інваліда війни

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

На підставі аналізу заяви та наданих інвалідом (у зв’язку з виконанням обов’язків військової служби) Щегдою Петром Олександровичем копій матеріалів цивільної справи №11-9999

«Чи може держава Україна судовими рішеннями позбавити інваліда власного житла, а в підсумку — природного права на життя?»

Обставини справи

2003 р., в період загострення хвороби, інвалід П.Щегда домовився зі своєю дружиною Т.Долиною, що передасть їй шляхом дарування половину своєї однокімнатної квартири в Києві, де вони проживали. Подружжя гадало, що таким чином у випадку смерті одного з них на квартиру не будуть передчасно претендувати їхні діти від попередніх шлюбів, а спільних дітей вони не мали.

12 червня 2003 р. П.Щегда в результаті обману підписав договір дарування половини квартири, однак не на дружину Т.Долину, а на її сина від попереднього шлюбу Долина Геннадія Аркадійовича.

У жовтні 2003 р. Т.Долина померла. З 2004 року її син Г.Долин вимагає від П.Щегди виселитися з квартири для її наступного продажу. Насильно вивіз з квартири найцінніші речі. Однак правоохоронні органи не зреагували.

Не стали на захист інваліда і судові органи. 25 жовтня 2006 р. Н-ський районний суд Києва своїм рішенням відмовив П.Щегді в задоволенні позову про скасування договору дарування. Ухвалою від 13.04.2007 Апеляційний суд Києва залишив рішення райсуду чинним.

Морально-правовий бік справи

Обставини нотаріального посвідчення договору дарування, насильницьке захоплення майна дарувальника обдарованим, невмотивована участь прокурора в суді на стороні останнього, судові рішення з формальним посиланням на норми закону, але без їхнього системного аналізу, є своєрідним викликом Конституції України, зокрема статті 3, яка проголошує: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Посилаючись на норми закону, суди не давали їм оцінки з погляду загальних засад цивільного судочинства, зокрема моральності, справедливості та добросовісності, хоча зобов’язані були це робити. Тому для конкретної ситуації застосований закон виявився аморальним (без моральної основи), чого не повинно бути в принципі.

Конституційний принцип законності та галузевий принцип справедливості зобов’язують суд врахувати, наприклад, що позивач з дружиною для забезпечення стартових життєвих позицій обдарованого купив останньому квартиру в Києві, придбав для нього гараж у БГК тощо. Натомість обдарований вивіз із квартири Щегди навіть ліжко, на якому спала померла. Вимагаючи від господаря покинути квартиру для її продажу, Г.Долин розуміє, що прирікає інваліда на смерть. Порядність не передбачає такого ставлення навіть до тварини. Велика проблема суспільства — коли співучасником різних форм дикунства стає держава в особі її органів.

Заява П.Щегди, з посиланням на свідків, що суддя райсуду безсоромно приїжджала на роботу на автомобілі Г.Долина, а делегований на підтримку інваліда прокурор під час апеляційного розгляду справи не тільки зайняла поряд з відповідачем місце, а й підтримала його аморальну позицію (що викликало подив і зауваження судді), потребує окремого розгляду і принципової оцінки.

Юридичний аналіз ситуації

Розглядаючи позовні вимоги П.Щегди, суд І інстанції передусім врахував формальні моменти: нотаріус перевірив правовстановлюючі документи, особу дарувальника, його дієздатність, здоровий розум та ясну пам’ять, про що є запис у договорі дарування. Оскільки договір підписали обидві сторони, це свідчить, за висновками судів, про згоду сторін з умовами правочину. Однак зазначені положення є стандартними для всіх договорів, до того ж безглуздими — нотаріус не є спеціалістом і не може визначити, чи людина при здоровому глузді, окрім випадків очевидної патології. Крім того, в ЗМІ часто повідомляється про нотаріальне засвідчення незаконних договорів. Суд також не дав оцінку таким фактам: Г.Долин привіз позивача та свою матір до нотаріуса, з яким у нього була попередня домовленість; у суді нотаріус не впізнав позивача, але твердо заявив, що клієнта зі слуховим апаратом (з яким позивач майже не розлучається) у нього не було. Пояснення нотаріуса про те, що П.Щегда прочитав проект договору дарування, є таким, що надане зацікавленою особою та суперечить попереднім твердженням.

Суди дали алогічну оцінку таким очевидним фактам: а) позивач є дуже хворою, похилого віку людиною, інвалідом війни ІІ групи; б) на час укладання договору дарування страждав на: гіпертонічну енцефалопатію; органічне враження головного мозку, психоорганічний синдром, церебростенічний варіант, хронічний церебросенсорний та сенсоневральний слух, неврому VІІІ пари (зліва); гіпертонічну ангіопатію та ангіосклероз сітківки очей, преобіопію.

Перераховані захворювання характеризуються майже повною відсутністю слуху, вестибулярними дисфункціями, девіацією язика, порушенням статокінетичної стійкості, обмеженими можливостями руху. Всі учасники підписання договору дарування підтвердили, що в кабінеті нотаріуса позивач не мав ані слухового апарату, ні окулярів.

Важливим доказом для районного і єдиним для апеляційного судів стала помітка нотаріуса про договір між П.Щегдою і Г.Долиним, зроблена на правовстановлюючому документі про право власності позивача на квартиру. Однак суд не врахував і не дав оцінку тому факту, що цей договір, як і спірний договір дарування та всі інші документи, колишній нотаріус передала Г.До-лину. Зазначену помітку і сам договір дарування П.Щегда вперше побачив, коли відповідач прийшов до нього з вимогою виселитися з квартири.

Під час вирішення спору суди, як свідчить аналіз, мали посилатися не на формальні обставини, а досліджувати два основні питання:

1. Чи були під час укладення договору дотримані моральні засади суспільства, справедливість та добросовісність?

2. Чи було волевиявлення П.Щегди вільним, чи відповідали його дії внутрішній волі?

Тільки за цих умов нотаріус мав право засвідчити договір дарування. Порушення зазначених вимог знайшло підтвердження, зокрема у медичних документах та показах свідків Т., С. та К. Ці матеріали доказово пов’язані і є неспростованими. Не враховано, що відповідач забрав П.Щегду хворим, пригніченим станом здоров’я дружини та необхідністю свого складного лікування, прямо з поліклініки та відвіз його без слухового апарата й окулярів до нотаріуса. У конкретній ситуації укладення договору дарування позивач був безпорадним. За цих умов, для визначення наявності волі сторін на час укладення договору дарування, його тлумачення має здійснюватися шляхом виявлення мети правочину. Дарування половини однокімнатної квартири сину дружини, відносини з яким були напружені, ускладнило б життя інваліда, додало б йому проблем. Так і сталося. Тому людина «при здоровому розумі», як це записано в договорі, дарувати своє помешкання, свій останній прихисток не могла. Отже, не могло бути й мети дарування. Зрозумілу кожному логіку життя, поведінки і дій суди залишили поза увагою.

Проведений аналіз дає підстави для таких висновків:

1. Укладення П.Щег-дою договору дарування половини своєї однокімнатної квартири відбулося за умов, коли він не міг реалізувати своє волевиявлення і його дії не відповідали внутрішній волі.

Укладення договору дарування суперечило моральним засадам суспільства, справедливості та добросовісності.

У компетенції суду була кваліфікація ситуації як помилки чи обману дарувальника.

2. Відповідач Г.Долин, володіючи інформацією про глухоту та інші хвороби дарувальника, зобов’язаний був ці обставини довести до нотаріуса, чого не зробив, тобто діяв недобросовісно та всупереч моральним засадам суспільства.

3. Післядоговірні дії Г.Долина щодо виселення з квартири інваліда є не тільки неповагою, а й викликом суспільству, моральним, християнським звичаям, традиціям.

Насильницьке захоплення майна інваліда П.Щегди містить склад злочину і підлягає кримінально-правовій оцінці.

4. Хоча держава Україна не може, зокрема судовими рішеннями, позбавити інваліда війни власного житла, а в підсумку природного права на життя, в порушення Конституції України, міжнародно-правових норм, у нашій країні це, на жаль, відбувається. Тисячі людей похилого віку втратили житло внаслідок шахрайських дій. Тривалість життя в Україні найнижча в Європі і постійно скорочується. У державі немає ефективної політики соціального захисту ветеранів, як і демографічної, економічної, зокрема політики цін, достатнього прожиткового мінімуму, забезпечення громадян житлом тощо, що прямо чи опосередковано позначається на діяльності всього механізму держави. Організація Об’єднаних Націй оголосила Україну вимираючою нацією і, здається, держава цьому страшному процесу сприяє.

Експерт з правових питань,
суддя
Суду честі Всеукраїнського
козацького війська
В.Перець
В.Степанова

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com