Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Бібліотечна муха в «Павутині»

Ось уже рік , як Бібліотека української літератури в Москві, заснована на громадських засадах ще наприкінці 80-х, працює в новому приміщенні, наданому урядом Москви, за адресою вул. Тріфоновська, 61, поряд з метро «Рижская».

Наприкінці минулорічного травня інформагенції вельми врочисто, мало не з феєрверками, сповістили світу про той щедрий дарунок московської влади українству Москви та й усієї Росії — бо ж годі шукати ще деінде на її неозорих просторах бодай однісінький державний заклад культури, створений для українців. Так би й далі раділи, якби хтось-таки не вподобав оте чудове приміщення в центрі Москви й не забажав, звісно, пригорнути його. А тут, як кажуть у Росії, «всє срєдства хараші»… Отож у березні, саме напередодні Шевченківських роковин, відбулася брутальна спроба закрити Бібліотеку під виглядом реорганізації в казна-що. Втім, спроба виявилася невдалою. На захист Бібліотеки стали не тільки українці, а й розумні впливові росіяни, яким, мабуть, не байдуже, як почувалися б за такої ситуації в Україні, якби таке сталося, скажімо, з Театром російської драми або ж Музеєм російського мистецтва в Києві…

Однак останнім часом з первопрестольної знову надходять глухі чутки про атаки якихось «молодых политических экологов» на Бібліотеку української літератури. Схоже, цей заклад — вельми рідкісна на російському полі парость нашої культури — не на жарт дратує хлопців з «Мєстних» (так промовисто зветься та підмосковна організація). На своєму зеленаво-брунатному, аж до коричневого, сайті вони то борються з нелегальними мігрантами, то вже вкотре (рапортують про численні «пікети»!) настійливо вимагають од мера Ю.Лужкова «поправити» або й зліквідувати Бібліотеку української літератури в Москві.

Закрити бібліотеку — й баста! «А за що така кара?» — спитаєте. За те, що про «Глодомор» (так у них на сайті!) щось там пащекують. За те, що поетів-націоналістів спогадують, бач, про якогось чи то петлюрівця, чи то унсовця Маланюка «чтєнія» затіяли, а він же, паскуда, хоч ми його книжки й не читали, он які цитати «оскорбітєльниє» в інтернеті понавивішував — гірше того Мазепи. Та й «Кобзар» хвальоний етот, біблія, панімаєш для хохламанов, а пролістать його, блін, — так і там к нам, мєстним, нелюбов прослєжіваєтся — в костьор його, дідька лисого!

Одне слово, «сорную траву — с поля вон!» І хоча до Шевченка ще, слава Богу, не дійшло, але, схоже, «Мєстниє» політекологи (чи не нагадує вам це зловісне словесне «плєтєніє» жаргон штурмовиків з іншої епохи?) діють з гідним подиву войовничим остервенінням. Наче то й не бібліотека перед ними з тендітним жіночим колективом, а наїжачена Кучмою Тузла-коса або якийсь бандерівський схрон у Карпатах.

Ще й натякають у своїх інтернет-звідомленнях, що діють не профанно, а за всіма правилами військової тактики, застосовуючи розвідку, топографічно грамотне «видвіженіє к об`єкту», «химсредства» (поливали ж бібліотечний поріг засобом «от тараканов»!) тощо. Мовляв, єсть у нас достовєрниє данниє, і надьожний істочнік оттєль наш штаб заблаговрємєнно інформіруєт, что там, на Тріфоновській, 61, окопався враг — ату його, ату!

Звісно, незавбачливо вивішуючи в інтернеті таке словоблуддя, що компрометує їх в очах спонсорів (фонди ж бібліотеки — у відкритому для читачів доступі: прийди, записуйся — читай!), «політекологи»-бібліофоби засвідчили свою цілковиту конспірологічну недолугість. Влипла муха в «павутину»!

На кого ж, як не на свого сексота-інформатора посилаються «мєстниє«? Українському користувачеві мережі, заходячи на сайти, де з`являється інформація про БУЛ, легко завважити, що з минулорічної осені (й чи не синхронно з діями отих «мєстних«?) там дедалі частіше засвічується досі невідоме в колах московських укр­книголюбів та симпатиків української культури прізвище (а може, псевдо?) такого собі Бєспалька Б. Воно б і нічого — нехай собі засвічується. Але, як з`ясовується, це прізвище добре відоме й з інших, надто вже зачовганих закапелків світової павутини, таких як виразно антиукраїнський сайт «Единая Русь». Воістину, тут той ще дух. Тут, скажімо, «с вождєлєнієм» розмірковують на тему антиукраїнського геополітичного сценарію: «Что будет в случае отделения от Галичины Украины и Крыма?». Або, «дразня хохла», обмізковують «спірне» питання: «Украин­цами ли были украинские казаки?» А ось розлоге інтерв`ю із сумнозвісним О. Бузиною «Не бог, ни царь и ни герой» — чергова спроба паплюження українського генія Тараса Шевченка, уже «из московского далека». Рекламуються «малорусские» (а насправді — відверто антиукраїнські) книги — поштою... І ще багато всілякого, шкідливого для українсько-російського порозуміння брудного непотребу.

«А до чого тут отой тихий, скромний, мало кому відомий працівник з Бібліотеки української літератури в Москві Б.Бєс­палько?» — запитаєте ви. А при тому, що компліментарне інтерв`ю з одіозним обруднювачем усього українського Бузиною, як і чимало інших антиукраїнських і провокаційних за своєю суттю текстів, належать, як з`ясовується, йому, нинішньому працівникові БУЛ, який, як видно з підписів під його супліками, тепер працює у цій поважній державній установі культури в Москві — зай­мається «связями с общественностью» (читай — з «мєстнимі»?!).

І то не випадковість: «Богдан Бєспалько, владелец сайта «Единая Русь» — это — увага! — продукт нашего православного воспитания, чувствует себя малоросом...»

Звісно, «чувствовать себя малоросом» у ХХI столітті — невелика честь, але ж саме так компліментарно представив свого, певно ж таки, вірного соратника відомий своєю затятістю україножер-лжеаналітик, один з маргінальних московських політологів «на українському напрямку» Кірілл Фролов, знаний свого часу як «завєдующий отдєлом України» Інституту СНГ. Отже, бібліотекар-початківець і, як видно, тертий, матьорий українофоб-малорос Бєспалько — не простий фрукт, а «продукт».

І залишається тільки здогадуватися, яку місію відведено йому після того, як Бібліотека української літератури, що, за повідомленнями преси, нарешті одержала від уряду Москви нове приміщення, невдовзі після того радісного дня стала об`єктом підозрілої інвазії страшенно далеких від української книги «мєстних». Чи не приховується за лицемірними і брутальними спробами звинувачень бібліотеки «в ідеологічних збоченнях» просте, як правда, рейдерське намагання «взять и отобрать» в українців Москви та Росії єдиний, створений після їхніх десятилітніх зусиль, державний заклад культури? Для чого? А щоб «другим неповадно было»: всіляким там нацменшинам, «финнам и прочим шведам». А ще, можливо, сенс тих наскоків — дайош жизнєнноє пространство «знатокам-малоросовєдам», їм-бо в стінах своїх інституцій вже затісно.

У цьому зв`язку, як легко висновується з нашої подорожі інтернетом», роль у Бібліотеці Б. Бєспалька виглядає вкрай сумнівною. Адже очевидно, що досі спрямування його діяльності, засадові антиукраїнські позиції належного йому сайту й характер численних його публікацій в інтернеті одверто суперечать самому духу такої установи, покликаної, як ми собі розуміємо, задовольняючи інтереси московських читачів, незалежно від національності, підтримувати в них почуття поваги до української культури, історії, мови, і, звісно ж, до Української держави.

Наголосимо — поваги. Її ж від «владєльца» згадуваного сайту і автора численних антиукраїнських малограмотних псевдополітологічних вправ Бєспалька чекати не доводиться. Бо ж ось воно, знову ж таки, публічне, засвічене в щирому зізнанні на сайті KM.RU (рубрика: «Мнение») «морально-політичне» обличчя нинішнього «бібліотекаря«: «Я голосовал за блок «Родина». На прошлых выборах я голосовал за объединение Бабурина. Голосовал бы за Бабурина и теперь, но он вошел в блок «Родина». Некоторые удивляются успеху этого блока... «Родина» оттянула голоса у КПРФ, инкорпорировала также голоса радикалов и крайне правых, которые в большинстве своем вообще не допускались к выборам».

Нагадаємо лише, що ці одіозні політики з «Родины» ославилися ксенофобськими рекламними телероликами: мовляв, «понаехали тут, неместные!», а Бабурін минулої осені (буквально перед «видвіженієм» «Мєстних» у напрямку БУЛ) виступив одним з ініціаторів так званого «Русского марша», що мав кованим чоботом прогуркотіти вулицями російської столиці. Тоді той марш, до речі, заборонив мер Ю.Лужков. Зате невдовзі по тому «Местные» вигупували попід стінами Бібліотеки української літератури в Москві так, що аж у Жмеринці було чути...

Нам байдуже, за кого там голосує в умовах «суверенной демократии» російський громадянин, ревний малорос Бєспалько. Нас турбує інше: як би «інкорпоровані» однотабірники цього аж надто політизованого виборця-бібліотекаря — «радикалы» і «крайне правые» (а до таких там, як відомо, належать і багряні молодчики з НБП, і коричневі з «Русского национального единства») в один похмурий день не ввійшли б у Бібліотеку української літератури з «Майн кампф» і брошурою Бузини «напєрєвєс» і не сказали: «Ша, дєвачкі! Мы — мєстниє. Тєпєрь здєсь будєт жіть наша літєратура. Русь — єдіная. Так говорил нє Заратустра. Читайтє сайт Бєспалька. Там усьо сказано».

* * *

Ось і все, що надзижчала інтернет-мандрівникові зелена «політекологічна муха», заплутавшись у «світовій павутині». Втім, а чи муха то? Бо ж пішло вже поміж читачів нашіптування, буцімто замешкав у БУЛ страхітливий павучище, який все снує там свою людоловну павутину… Але то вже, мабуть, буде інша історія. І добре, якщо казкова.

Володимир Прохоренко
Київ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com