Знайшли в ущелині

У серпні 1915 року 267 солдатів Королівського Норфолкського полку 1/5 увійшли в схожу на хлібину хмару, що причаїлася в сухому річищі, після чого вона знялася в повітря. Тих людей більше ніхто не бачив. Ця історія стала чи не най­яскравішим прикладом викрадення землян інопланетянами. Що ж було насправді?

Йдеться про так звану Галліпольську кампанію, коли Англія прагнула встановити контроль над Дарданеллами — протокою, що мала стратегічне значення для союзу між Німеччиною і Туреччиною. Через непідготовленість бойових дій план катастрофічно зривався, і головнокомандувач генерал Ів Гамільтон вирішив ввести свіжі сили. Галліпольський півострів навесні чарівний, однак влітку перетворюється на пекло. Висадившись на берег, норфолкці побачили випалену сонцем пустелю, де з піску стриміли руки та ноги загиблих. Над ними роєм літали трупні мухи, а сморід забивав дух. Зрозуміло, що військом опанувало відчуття приреченості, до того ж долучилася епідемія дезинтерії.

Сер Гамільтон вирішив провести норфолкців під покровом ночі до пагорбів, щоб там приготуватися до призначеного наступного дня штурму позицій супротивника. Однак простір, який належало здолати, контролювали ворожі снайпери, тож 12 серпня генерал доручив бригаді знищити їх. О 16-й годині операція розпочалася з потужної артилерійської підготовки, однак офіцери не мали карт, та й взагалі відомостей про цілі й сили противника. Відтак, марно вистрілявши всі снаряди, бригада сама стала жертвою потужного вогню, який притиснув солдатів до землі. Тільки батальйон (не полк!) 1/5 на правому фланзі мав можливість продовжити наступ. Ось як пише про долю цих людей сам генерал Гамільтон у донесенні військовому міністру лорду Кіт­ченеру: «Під час бою, з честю проведеного 163-ю бригадою, сталася справді таємнича пригода... Полковник сер Г.Бошам, досвідчений офіцер, що чудово себе зарекомендував, неухильно просувався вперед на чолі батальйону. Бій був гарячий і кривавий, земля заюшилася кров’ю, численні поранені лишалися на полі бою, і тільки вночі повер­талися на вихідні позиції. Проте полковник з шістнадцятьма офіцерами й 250 солдатами продовжували тіснити ворога. Вони заглибилися в ліс, і їх уже не було не видно, ні чутно. Ніхто з них назад не повернувся».

Хмару у вигляді хлібини, що разом з людьми знялася в повітря, було домислено пізніше.

Військова авантюра, оплачена 46 000 життів, бездарно провалилася. Було створено державну комісію, яка розслідувала причини поразки, та звіти негайно засекретили.

А половину норфолкського батальйона 1/5 виявили через чотири роки... в гірській ущелині. Трупи туди поскидали турецькі селяни, які по закінченні бойових дій приступили до свого одвічного діла. Бідолахи зайшли далеко вглиб оборони противника й один по одному були вбиті на полі бою. Що сталося з другою половиною? Найімовірніше, те ж саме... Інопланетяни тут ні при чім.

Не вперше, та, мабуть, і не востаннє таємниця ховає сповнений невтішного реалізму факт людської бездарності та непорядності. Так, в часи, коли в науці дебатувалося питання про можливість зародження мишей з прілого проса чи брудного ганчір’я, один військовий інтендант пояснював пісненьку солдатську юшку тим, що м’ясо перетворилося на мух і полетіло.