Українська імперія, як фактор виживання слов’янської цивілізації

Розпад радянської держави за історичними наслідками можна сміливо поставити в один ряд з величезними соціально-політичними катастрофами світу. Під уламками імперії опинилася не тільки шоста частина суші — колишній СРСР. Країни, які так чи інакше тісно співпрацювали з комуністичним режимом, також приведені в стан нестабільності і хаосу.

Відійшов у минуле період боротьби двох систем — капіталізму і соціалізму. Сьогодні ми маємо справу з більш грізним антагонізмом, який має глибоке історичне коріння — протистояння різних споконвіку ворожих цивілізацій.

На нафтодоларах зміцніла і перейшла в наступ ісламська цивілізація. Приклад Ірану переконливо показує, як далеко може завести ця активність. Не можна недооцінювати і повзучу жовту експансію. Уже зараз кожен четвертий житель планети — китаєць. І якщо етнічній експансії Китаю не чинити могутньої протидії, вона вже завтра може перерости в територіальну. Росія впритул зіткнулася з цієї проблемою на Далекому Сході. А в центрі Росії, в Україні і Білорусі слов’янські народи отримують перші гіркі плоди проникнення західноєвропейської цивілізації. Відбувається витіснення вітчизняного мистецтва західним ширпотребом найнижчого гатунку.

Чужі манери, чужі звичаї, чужі фасони розуму і одягу — все чуже, ніби нічого свого у нас ніколи і не було. За потурання нинішніх правителів з нашої молоді твориться тип людини цинічної, яка поклоняється удачі і ради неї піде на все. Моральна і духовна мутація робить з нас ворогів власної історії і нації.

Згідно з соціальними дослідженнями, більш як 80% юнаків не хочуть служити в армії, попри те, що в ментальності українців завжди була сильною готовність до самопожертви заради Вітчизни. Без перебільшення можна сказати, що за допомогою невинної жувачки і «Снікерса» відбувається знищення генофонду. Згадайте численні оголошення в газетах, де красивим і здоровим дівчатам пропонують гарну роботу в західних країнах. Ну як тут не пошкодуєш за «залізною завісою», що існувала за комуністичного режиму.

Але рано правити панахиду по колись гордій і сильній українській нації. Вона розрізнена, обпльована і оббріхана, але все ще жива. Понад те, вона і сама того не усвідомлює, що виходить зі стану заціпеніння і одурманенння брехливими постулатами псевдодемократії. Дедалі більше справжніх патріотів починає розуміти своє головне завдання — не допустити подальшого розвалу української імперії, в якій ми звикли жити.

Але чому надію на збереження і зміцнення самобутньої нації ми пов’язуємо саме з відродженням імперії? Навіть перші кроки з впровадження в нас західнодемократичних державних інститутів показали, що це абсолютно безперспективна справа. Викликає стурбованість, з яким бажанням і наполегливістю західна спільнота намагається впровадити у нас демократичні принципи. Хтось сказав: «Нас поплескують по спині, щоб намацати те місце, куди встромити ніж».

Століття татарського поневолення, війни з тевтонами переконали слов’ян у тому, що відстояти свою самостійність вони можуть тільки у власній імперії. Рівнинний ландшафт і величезна кількість ворогів змушували до безперервної експансії, відсуваючи свої кордони все далі від колиски української цивілізації.

Російська імперія, що виникла на руїнах Київської Русі, вогнем і мечем придушувала навіть спроби окремих регіонів мати свою самостійність. Нещадне знищення всього національного, відокремленого дало змогу створити могутню унітарну державу, яка рішуче підкоряла собі сусідні народи. І варто було зупинити цей тиск хоча б на деякий час, як імперія слов’ян тут же сама ставала об’єктом експансії молодих хижаків. І це зрозуміло: політика, як і природа, не терпить порожнечі.

Безперервна жорстока боротьба за існування викувала імперську еліту, яка цілком захищала інтереси держави, втілюючи в життя інтереси своєї нації. Вперше бацили транснаціоналізму було занесено в правлячу еліту реформами Петра І. Але дух національного самоутвердження і вплив православної церкви були настільки великими, що інородці, які проникли в структури влади, мусили вірою і правдою служити Руській державі.

З приходом до влади більшовиків було знищено благотворний вплив православ’я, а національну ідею замінено химерою братства народів. Вчення про інтернаціоналізм, що так активно впроваджувалося, ослабило традиції багатонаціональності правлячої еліти. Біля керма влади опинилися люди різних національностей і віросповідань. І цілком природно (закономірно), що цей інтернаціоналізм не стільки турбувався про зміцнення слов’янської держави, скільки про власні інтереси. В імперії було втрачено етноконтроль за владою і територіями.

В цих умовах крок за кроком набирали сили відцентрові тенденції. Віддаленим окраїнам вдалося зберегти свої звичаї, культуру, викувати національні кадри державного управління.

І за першої ж можливості СРСР, цей колос на глиняних ногах, розвалився на невеличкі удільні князівства. Склалася парадоксальна ситуація, коли в багатьох регіонах колишнього СРСР слов’янські народи, навіть з переважаючою чисельністю, стали діаспорою, людьми другого сорту. І це тільки початок. Наслідки цього процесу можуть бути набагато серйознішими, якщо негайно не приступити до відтворення слов’янської держави в формі імперії.

Марно лити сльози за втраченою могутністю. Історія не знає руху назад. Але вона розвивається по спіралі, повертаючись на круги своя на новому, більш якісному, етапі свого розвитку. І ось зараз для врятування слов’янської культури ми знову підійшли до необхідності відродити могутню імперію, яка зможе ефективно протистояти натиску ворожих цивілізацій.

Але яка з нинішніх слов’янських держав на території колишнього СРСР може очолити процес відродження колишньої могутності?

У Росії набирає сили рух за відродження СРСР, об’єднання братських народів. Але неозброєним оком видно, що ці розмови ініціюються, як і раніше, інтернаціональною правлячою елітою Москви, яка таким чином має надію відновити попередній вплив і далі паразитувати за рахунок пограбованих околиць. Крім того, на території Росії слов’янські народи переважають далеко не у всіх регіонах. Недостатній розвиток шляхів сполучення, систем зв’язку, наявність національно-територіальних утворень в РФ постійно генерують сепаратизм, а в деяких регіонах панує відкритий етноцид стосовно слов’ян. Слабкість центрального уряду федерації в результаті його зденаціоналізованості не дає можливості встановити етноконтроль над територією Росії.

Прапор об’єднання всіх слов’янських народів не може підняти і Білорусь через свою нечисленність. Самою історією і Богом визначено, що місію об’єднання земель руських повинна знову взяти на себе правонаступниця Київської Русі — Україна. Для цього у неї є все необхідне. По-перше, Україна є унітарною слов’янською державою, 98% з 52 млн населення якої становлять слов’яни. По-друге, вона має єдину національну армію, яка практично на 100% складається із слов’ян. І по-третє, в Україні діє національний уряд, спроможний не тільки відстоювати інтереси нації, а й стати консолідуючим началом слов’янського світу. Крім того, Україна була й залишається релігійним центром православ’я, яке вона перейняла ще від Візантії. Четверте, Україна має потужну діаспору на всьому терені колишнього СРСР, яка спроможна встановити етноконтроль на територіях, де вона проживає.

Якими ж нам бачаться шляхи відновлення імперії?

Почнемо з проблем внутрішніх. Передусім необхідно щонайшвидше встановити національно-авторитарну владу на всьому геополітичному просторі слов’янських держав. У цих країнах необхідно демократичні інститути зробити інститутом етноконтролю за владою.

Доцільно призупинити діяльність всіх політичних рухів, як у своїй роботі спираються на підтримку із-за кордону і проповідують ідею транснаціоналізму. Необхідно всіма засобами вести широку роботу по пропаганді слов’янської ідеї. Представникам слов’янських народів настав час усвідомити себе єдиними господарями на своїй землі, а за кордоном — достойними представниками великого народу.

В економіці слід зробити ставку на власні сили. Останні роки нашого самостійного розвитку явно переконують, що розраховувати на підтримку світового співтовариства не доводиться. Вона не несе нічого, крім кабальної залежності слов’янських держав від Заходу. Першим кроком має бути призупинення приватизації, наступним — відродження підприємств військово-промислового комплексу, які можуть стати об’єднуючим началом в економіці, як найбільш організовані, наукомісткі, оснащені найсучаснішим обладнанням. А що ж до сільського господарства, то проблема продовольства може бути вирішена шляхом запровадження приватної власності на землю без права її передачі, а також збереження колгоспів і радгоспів.

В галузі зовнішньополітичної діяльності надзавданням є створення союзу держав православної смуги від Греції до Грузії, яка відстоюватиме інтереси і не дасть змоги розчинити православну культуру їхніх етносів у західній та ісламській цивілізації. Гарантією цьому можуть стати об’єднані збройні формування слов’янських держав, створені спеціально для підтримки миру і порядку в цьому регіоні.

У зв’язку з цим виникає насущна необхідність зміни воєнних доктрин цих держав. Вони повинні бути створені не на принципі активного стримування можливого противника, а реального залякування. Тому необхідним є збереження ракетно-ядерного потенціалу України, Росії і Білорусі, який може стати основою слов’янських сил стримування.

Найсуттєвішим і першочерговим кроком цих сил на зовнішній арені може і повинна стати активна підтримка сербів. Бо ні для кого не секрет, що в Югославії здійснюється геноцид щодо православного слов’янського народу. Фактично ми маємо справу з першим силовим натиском західної і мусульманської цивілізацій. І від того, як ми витримаємо цю перевірку на міцність, багато в чому залежить розстановка сил на світовій арені.

Однак найважливішим і водночас найскладнішим завданням є вкорінення в свідомість слов’янських народів києвоцентричної ідеї. Про те, наскільки це непросто, говорить той факт, що на цьому шляху можуть стати інтереси української діаспори в Росії. Важкою працею вони відвоювали собі місце на Олімпі в «стольній» Москві. Їх влаштовує ідея інтернаціоналізму, вона їх годує. Але у випадку приходу до влади націоналістичних урядів представники діаспор будуть негайно відлучені від годівниці.

І все-таки українцям, які проживають в інших країнах, потрібно усвідомити, що їх майбутнє — у служінні українській метрополії. Тільки це їх врятує від асиміляції. Попереду або крах слов’янського світу, або його зміцнення через ідею національних урядів. Вони дозволять створити на першому етапі конфедерацію слов’янських держав, а пізніше — і потужну унітарну імперію в межах колишнього СССР під егідою України і зі столицею Київ.

У народі кажуть: «Розумного доля веде, а дурного — волочить». Час вже всім зрозуміти, що нам на роду написано жити у великій державі. Саме за таких обставинах розвивався генофонд слов’янської нації. Спроби змінити етносоціальне середовище, нав’язати чужорідні елементи завжди закінчувалися кривавими драмами і відторгненням всього, невластивого нашій нації.

Настав час кожному з нас, хто вважає себе слов’янином, зробити вирішальний вибір — продовжувати спокійно споглядати на знищенням нашої нації чи віддати себе справі побудови великої Київської Держави. І якщо ви самі не зробите вибір, то за вас його зробить найздоровіша частина нації.

За матеріалами сайту
untp.org.ua