ЖЕРТОВНИЙ СКЛАДНИК РАДЯНСЬКОГО ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМУ

(Закінчення. Початок у попередньому номері газети)

У 1962 — 1964 рр. радянські військові воювали в Алжирі, коли там йшла громадянська війна. У Єменській Арабській республіці представники радянських Збройних Сил (військові та фахівці) брали участь у бойових діях з жовтня 1962 р. до березня 1963 р. і з листопада 1967 р. до грудня 1969 р.

З липня 1962 р. до листопада 1963 р. радянські військовослужбовці перебували на Кубі. З СРСР на Кубу тоді таємно були доставлено 42 установки з балістичними ракетами, які тримали під прицілом територію США. Куба отримала також 42 бомбардувальника Іл-28, 144 зенітно-ракетні установки «земля — повітря» та іншу зброю. Кількість радянських військових та фахівців на Кубі в період Карибської кризи, за даними американських розвідувальних органів (на листопад 1962 р.), нараховувала 22 тисяч чол. Фактично ж, як свідчать розсекречені матеріали, їх було значно більше — 40 000, а радянські втрати на Кубі із серпня 1962 р. до 16 серпня 1964 р. становили 57 чол. Протистояння СРСР і США, на думку фахівців, могло призвести до Третьої світової війни. Надалі, аж до горбачовської перебудови, на «острові Свободи» перебувала радянська військова бригада чисельністю 11 тис. чол.

І навіть у таких далеких і екзотичних країнах, як Мозамбік (1967-1969 рр., листопад 1975 р. — листопад 1979 р.), Камбоджа (квітень — грудень 1970 р.) та Сомалі (1977 р.), під лозунгом інтернаціональної допомоги, воював і гинув радянський солдат. На жаль, майже немає відкритих письмових джерел про ці події, архіви ж Міністерства оборони Росії поки що утаємничені. Ареною політичного протистояння СРСР і США у 60-ті роки ХХ ст. був африканський континент з його національно-визвольною боротьбою та міжетнічними конфліктами. Все це Радянський Союз намагався використати в своїх інтересах, надаючи воюючим сторонам різнопланову, зокрема військову, допомогу. Мета була очевидною: привівши до влади лідерів певних груп, мати залежні країни з прихильним (прокомуністичної орієнтації) режимом. Тим більше, що третина з сорока семи африканських країн свою політичну незалежність завойовувала збройним шляхом, опираючись, як правило, на допомогу зовні. У наш час вже не секрет, що саме СРСР зробив значний, якщо не вирішальний, внесок у перемогу Алжиру над французами (1954 — 1962 рр.), Єгипту — над англо-французько-ізраїльськими військами (1956 р.). Рука Москви, яка протягувала автомат Калашникова, відчувалася в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, на островах Зеленого Мису в роки тамтешніх повстань та війни проти португальських колонізаторів (1961 — 1974 рр.). Як образно підмічено, «на голку» радянської військової допомоги свого часу міцно підсіли такі африканські країни, як Конго, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Гвінея, Малі. Радянську військову допомогу отримували повстанські рухи Мозамбіку, Чаду, Оману, Зімбабве та ін. Національно-визвольна боротьба проти колонізаторів в Анголі, яка розпочалася у березні 1961 р., з часом переросла у збройну боротьбу за владу між трьома основними національними силами. Прокомуністична МПЛА (лідер — А.Нето) отримала підтримку СРСР, Китаю та Куби. Радянський Союз надав широкомасштабну військово-технічну (літаки, танки) допомогу, а також своїх військових радників та фахівців. До квітня 1976 р. СРСР поставив до Анголи кілька партій гелікоптерів, 10 винищувачів МіГ — 17, 12 — МіГ-21 (на них літали кубинці), 70 танків Т-34, 200 — Т-54 і 50 — ПТ-76, близько 300 БТР і БМП, установок залпового вогню БМ-31. В Анголі радянські військові перебували з листопада 1975 р. до листопада 1979 р. Так, якщо наприкінці 1975 р. загін радянських радників і фахівців нараховував у цій країні 90 чол., то через рік він зріс до 350 чол. А всього в Анголі побувало більш як 10 тис. (за іншими даними — майже 11 тис.) радянських військових, з яких за офіційними даними загинуло (померло) — 54, зокрема 45 — офіцерів, 10 поранено, один пропав безвісти. Але на думку учасників боїв в Анголі, наші бойові втрати були значно більшими. У деяких випадках причиною смерті радянських військових визнавали «особисту необережність», що влаштовувало їхніх командирів і вище військове керівництво країни (Ren tv 31 червня 2006 р.).

У 1972 — 1973 рр. особовий склад військових кораблів і допоміжних суден Військово-Морського Флоту СРСР брав участь у бойових діях у Бангладеш. Протягом майже двох років, з грудня 1977 р. до листопада 1979 р., радянські військові воювали в Ефіопії. Згадаймо, що саме в 60 — 70 рр. ХХ ст. Радянський Союз активно здійснював експансію на африканському континенті. Серед перших, кого СРСР активно підтримував економічно, а також безпосередньо фахівцями та військовими радниками, був режим Могадішо (Сомалі), де перебувало 20 000 радянських військових, а трохи пізніше, тобто вже у 70-і роки, — Ефіопія. Збройні сутички та війна між цими країнами, змусили радянське керівництво зробити вибір на користь Ефіопії. У червні — липні 1977 р. з СРСР терміново літаками військової транспортної авіації до Ефіопії доставили не тільки танки Т-34, Т-54, Т-55, а й зенітні ракети, бойові гелікоптери, установки залпового вогню, самохідні гармати. За оприлюдненими даними, 1977 р. Москва надала уряду Ефіопії (режиму Менгісту Хайле Маріама) військову допомогу в кількості 400 танків, 48 винищувачів МіГ-21, ракетні комплекси та інше озброєння. 13 листопада 1977 р. керівництво Сомалі денонсувало договір з СРСР і запропонувало в триденний термін військовим радникам покинути країну. Кубинським військовим, які теж там воювали, для цього визначили всього добу. Для підтримки та забезпечення евакуації військових і фахівців (більшість — до сусідньої Ефіопії) довелося задіяти ВДК (великий десантний корабель — Р.С.) і десантувати на сомалійський берег батальйон морської піхоти з танками і артилерією. Крім того, у відповідь на таку «негостинність» з Москви до Чорного континенту було вислано велику групу сомалійських слухачів військових училищ і академій. Після розриву відносин із Сомалі, Москва набагато більше та інтенсивніше стала допомагати її супротивнику — Ефіопії. Так, тільки в листопаді 1977 — січні 1978 рр. радянська військово-транспортна авіація (225 літаків АН-22) доставила до цієї країни військової техніки та озброєння приблизно на 1 млрд доларів США. Крім того, 50 радянських бойових кораблів через Босфор і Суецький канал доставили в Ефіопію озброєння. Морським і повітряним шляхами із СРСР до Ефіопії було доставлено танки Т-54, Т-55, артилерійські системи, засоби протиповітряної оборони, винищувачі МіГ-21, МіГ-23, стрілецьку зброю і автомобільну техніку. Одночасно до Ефіопії було скеровано 1 500 військових фахівців. Трагічно склалася доля деяких з них. Так, 16 червня 1978 р. в полон потрапили радянські фахівці окремого медичного батальйону. Під час спроби втечі їх було вбито. Радянські військові брали участь у боях на півночі Ефіопії, де в березні 1988 р. потрапили до полону троє військових, їх було звільнено лише 1991 р. Радянські військові підрозділи виведено з Ефіопії влітку 1989 р. Всього в Ефіопії загинуло та померло 79 військових (2 генерали, 69 офіцерів, 4 прапорщики, 4 рядових), 9 — поранено, 5 — пропали безвісти, 3 — взято в полон.

І, на завершення: більш як одинадцять років СРСР воював в Афганістані (з квітня 1979 р. до грудня 1989 р.). Перші жертви, кілька десятків радянських радників в Афганістані та членів їхніх сімей, були ще в березні 1979 р., коли в Гераті спалахнуло антиурядове повстання. Тоді афганські льотчики відмовилися бомбардувати місто, і це зробили радянські льотчики з авіабази біля Душанбе. Наприкінці червня в Афганістані перебувало більш як 3 000 радянських радників (партійних, комсомольських) і військових фахівців (і Міністерства оборони, і КГБ, МВС та ін.). На початку серпня 1979 р. на авіабазу в Баграмі висадився повітрянодесантний батальйон. А 25 грудня того ж року в Кабулі та Баграмі висадилася 105-та повітряно-десантна дивізія в кількості 4 000 чол. Разом з нею прибув і спецзагін ГРУ (командир — полковник Бояринов) із завданням ліквідувати тодішнього президента ДРА Х.Аміна, яке й було виконано ціною значних людських втрат під час штурму президентського палацу 27 грудня. Того ж дняь СРСР офіційно розпочав введення (читай — інтервенцію) своїх військ