Криза науки як знак нашого часу

Глобальні несприятливі зміни та кризові явища останніх десятиліть, котрі відбуваються у світі, засвідчили: у нас немає ясних і життєво важливих уявлення про грані можливостей науки. Вчені просять гранти під майбутні успіхи і вкрай рідко говорять про те, чого вони не можуть.

Наукова еліта стверджує, що недостатнє фінансування наукових інститутів — безумовно, єдина причина тяжкого стану сучасної науки протягом останніх 15 — 20 років.

Досягнення точних наук у минулому столітті суттєві, тому на рівні підсвідомості формується уява про те, що ці науки узгоджено розвиваються. Постановка питання про глобальні помилки у взаємодії точних наук здається абсолютно недоречною, а думка про те, що головною перепоною в розвитку науки сьогодення стає сама наука в основному в особі її офіційних лідерів, здається парадоксальною. Кризові явища зароджуються та розвиваються переважно в колах наукової еліти. На жаль, ці хворобливі процеси торкаються звичайних вчених та інженерів.

Механізм уповільнення прогресу науки ефективно реалізують шляхом глибокого заморожування існуючої «наукової парадигми» — системної сукупності так званих фундаментальних наукових законів і принципів. «Генерали від науки» складають та коригують перелік «правильних, загальновизнаних законів», при цьому лицемірно нібито забувають принцип, котрий визнавали в свої молоді роки: «щоб процес наукового пізнання природи був безперервний, необхідно забезпечити періодичну зміну наукових парадигм».

Сьогодні наукова еліта активно перешкоджає цьому природному, але неприємному для себе процесу. Особливо наполегливо працюють у цьому новому процесі «інквізиторства» теперішні «генерали та комісари від науки». Сумний, але зовсім зрозумілий факт... Причини цього явища також зрозумілі: зміни парадигми, як правило, ведуть до появи нових наукових лідерів, а це «метрам від науки» здається не зовсім справедливим.

Перші ознаки теоретичних помилок у науці почали з’являтися ще на початку минулого століття і в наш час отримують міжнародну увагу.

З 1990 р. виходить у світ низка журналів, в яких розглядаються такі помилки. У США — журнал «Галілеївська електродинаміка», в Канаді — «Апейрон». Водночас у Росії, Україні, США починають проводити регіональні та міжнародні конференції на цю тематику. Критики сучасної теоретичної фізики більш ніж досить.

Представники ортодоксальної науки не сприймають цю критику, ігнорують її, декого з критиків відносять до представників «псевдонауки», але кількість критиків не зменшується. Ситуація склалася така, що вчені-критики не можуть переконати представників ортодоксальної науки, а представники цієї науки не бажають розібратися з критикою або неспроможні це зробити. Зрозуміло, що накласти чергове табу значно простіше, ніж дати наукове пояснення, але тоді доведеться визнати, що сучасна наука вироджується у віровчення з жерцями на чолі, котрі наперед знають, що дозволено, що ні, та на що треба накласти заборону.

Філософ Карен Свасьян, котрий проживає в Базелі (Швейцарія), так охарактеризував сучасну науку: «Нинішня наука — гігантський ареал влади, корпус догматів такої непоборної твердості, порівняно з котрими церковні догми залишають враження м»якості та еластичності».

У «Віснику НАН України» надруковано виступ на засіданні Президії Російської академії наук ще в минулому році голови комісії РАН з боротьби з псевдонаукою, академіка Е.Круглякова. Як стверджується в анотації до цієї статті, академік Е.Кру­гляков робить спробу знайти відповіді на одне з актуальних питань сучасності — причини активності розвитку псевдонауки.

З одного боку, справді,сьогодні явище неконтрольованого розвитку псевдонауки, антинауки неабияк активне, а справжня наука, особливо для пострадянських держав після розпаду СРСР, ледь животіє. Але, на жаль, у виступі Е.Круглякова не розкрито першопричини цього явища. З іншого боку, чому саме ця стаття без коментарів вчених НАНУ з’являється в часописі саме Національної АН України. Це означає, що керівництво НАН України повністю розділяє всі погляди, які від імені Комісії РАН з боротьби з псевдонаукою викладає Е.Кру­гляков.

На жаль, ця стаття, як і всі попередні статті академіка Е.Круглякова, написана дуже не толерантно до деяких поважних вчених із світовим іменем. Маю певний стосунок саме до проблеми, яка обговорюється Е.Кругля­ковим.

Перебіг подій, котрі змусили мене написати цю статтю, почався в 2001 році. Захисний пристрій від негативного впливу на користувача торсіонної компоненти електромагнітного випромінювання ПК, телевізорів, іншої електронної техніки. «Форпост-1» (патент України №29839) був визнаний кращим винаходом України та нагороджений Грамотою Державного департаменту інтелектуальної власності за перше місце у номінації «Кращий винахід — 2001» за напрямом «Охорона довкілля».

С. Рябченко, член-кор. НАН України, в коментарі до чергової сенсації (Дзеркало тижня, №8 (383) 2 березня 2002р.) охарактеризував мене як винахідника словами, котрі тут наводити незручно. Зокрема, він сказав: «Прикро, що у ролі лоха, спійманого на «дурничку», тут виявилася Державна система правової охорони інтелектуальної власності України….»

Пан С.Рябченко так сміливо діє, бо має, безперечно, підтримку з боку Президії Російської Академії наук, котра створила в Росії «комиссию по борьбе с «лженаукой», та Президії НАН України.

В цій же публікації було доведено до української громадськості рішення Президії Російської Академії №58 –А, у якому сказано: «Нині в нашій країні (в РФ) широко і безперешкодно поширюються та пропагуються псевдонаука та паранормальні вірування. Продовжуються спроби здійснити за рахунок державних коштів різні безглузді проекти створення торсіонних генераторів тощо».

Залишатися байдужим до цієї публікації мені не дозволяє те, що уже вкотре відомий академік змішує праведне з грішним, бо йдеться в основному про його особисте бачення ситуації, безкомпромісне і, по суті, бездоказове.

Не варто, на мою думку, дискутувати в пресі проблему псевдонауки, але своє розуміння її вважаю за необхідне викласти в цій статті.

Мені здається, що проблему псевдонауки сьогодні вчені повинні викладати максимально об’єктивно, всесторонньо, бо йдеться про розвиток науки, а це само собою зобов’язує до вияснення, якщо не абсолютної істини, то хоч би до об’єктивної, або хоча б відносної істини.

 

Наука, лженаука, антинаука і псевдонаука

Перш, ніж давати своє бачення проблеми, доцільно домовитися про термінологію, про предмет, який збираємося обговорювати. Про псевдонауку і антинауку написано чимало статей, пошлюся лише на дві недавно опубліковані роботи.

У словнику С.Ожегова даються такі визначення.

«Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення». «Псевдонаука — одна з різновидностей міфотворчості. Брехня не відрізняється від правди нічим, крім того, що не є наукою».

Псевдонаука — це діяльність наукова за формою, але пуста за змістом, коли свідомо творяться «мильні» бульки, видаючи їх за науково встановленні істини. Однією з форм лженаукової діяльності є антинаука, яка полягає у вибудові псевдоістин у ранг ідеологічних доктрин державного масштабу, а тому обов’язково супроводжується переслідуванням справжніх вчених. Максимум, на що претендує псевдонаука, це державне фінансування і реклама в ЗМІ.

А псевдонаука (уявна наука) обмежується лише одним доступом до державних джерел фінансування. Як справедливо вказує професор Л.Лес­ков,псевдонаука — це найпоширеніший вид псевдонауки, який не приносить великої шкоди, хіба якщо не брати до уваги марно потрачених державних коштів.

Із псевдонаукою, яка не є наукою за визначенням, боротися науковими методами не варто. Псевдонаука лежить за межами науки.

Які причини зумовлюють зростання псевдонаукових вчень,теорій? Головна, на мою думку, — це об’єктивна причина — глобальні кризи суспільства, а з нею і криза науки. Негативну роль при цьому відіграють нові міфи, що проводяться в життя, оскільки саме міфи часто-густо мають псевдонаукову форму.

Л.Лєсков такими глобальними міфами вважає концепцію переходу до стійкого розвитку, як утопічний, оскільки орієнтовані на вирішення головним чином екологічних проблем, проте глобальна криза — це багатофакторна проблема. Іншим міфом є глобалістичні методи виживання, створення єдиного глобального світу. Зрозуміло, що це відбилося на розвитку наук, особливо природничих. Зміни в соціальному розвитку держав, демократизація дали бурхливе зростання різних наукових товариств, новоявлених академій, призвели до неконтрольованого державою розвитку науки. Через відсутність з боку держави необхідного фінансування науки практично розвиток фундаментальної науки (йде про природничі науки) призупинено.

Це,мабуть,сьогодні є визначальним прикрим фактом. Тож національна академічна наука сьогодні втратила лідерство. Це прикра обставина, але вона є досить важливою і становить чималу частку відповідальності за зростання саме псевдонаукових напрямів розвитку.

Соціальні викривлення розвитку держави призвели до духовного зубожіння суспільства. На цьому тлі бездуховності суспільства надто шкідлива роль сьогодні належить ЗМІ, через які пропагуються різні нові форми міфів, орієнтовані на проповідування крайнього індивідуалізму, насильства, сексуальної розпусти. Для духовного здоров’я нації ця пропаганда набагато страшніша, ніж діяльність знахарів, чаклунів, астрологів, чи псевдовчених.

На жаль, духовні, моральні потурання людської гідності не можуть не відображатися на поведінці вченого як творця нового.

 

Історія розвитку науки — повчальна

Сам факт створення комісії РАН з боротьби із псевдонаукою, методи її роботи, особливо безапеляційний і жорсткий тон статей її голови академіка Е.Круглякова не додає віри, що робота такої комісії, та ще на тлі негативного соціально-економічного тла в суспільстві, дасть відчутну користь розвитку науки в державі.

Особливо слід відзначити жорсткий тон цієї статі. Гадаю, не гоже академіку зневажливо ставитися до таких заслужених вчених світового значення, як Казначеєв, Бехтєрєв.

Підтвердженням того, що академік Е.Кругляков ставиться нетолерантно до інших наукових думок, є стаття С.Білозерова: «Борьба со «лженаукой» как способ подавления научного инакомыслия». Автор підрахував кількість нехарактерних для праць діячів науки лайливих слів, які трапляються в статтях з проблем псевдонауки у трьох різних авторів: Мігдал — «Отличима ли истина от лжи», Холтон — «Что такое антинаука», Кругляков — «Что же с нами происходит».

Виявилося, що у Мігдала та Холтона автор не виявив жодних поганих слів, в той час як у Круглякова нарахована така кількість слів: злодій — 6, пройдисвіт — 1, марення — 17, дурість — 2, зараза — 1, шарлатан (ство) — 6.

Істина не в емоціях, а в фактах. І завжди слід пам’ятати, що людина — це особистість, яку слід поважати кожному.

Проте історія нас, на жаль, так нічому і не навчила. Нам добре відомі з історії розвитку науки факти, коли те, що спочатку називалося псевдонаукою, потім виявлялося відкриттям.

Варто лише згадати, що за роки радянської влади мали місце різні антинаукові кампанії, які неодноразово громили «фізичний ідеалізм», буржуазну «псевдонауку» кібернетику, теорію хімічного резонансу. Більш свіжі приклади ставлення АН СРСР до робіт Г.Івани­ць­кого, Ф.Білоярцева, їхніх колег, які трудилися над створенням штучного замінника крові. А яка доля вченого В.Гребєннікова, етмолога з Новосибірська, який розробив діючу модель літаючого пристрою без будь-яких двигунів? Менш відома подібна акція відносно члена-кореспондента АН Білорусії А.Вєйніка. Його виступ проти ортодоксальної науки закінчився рішенням про звільнення його з роботи, перегляду рішення ВАК з дисертацій, де він був керівником. Нарешті, чим не показове уже багаторічне цькування А.Акі­мова та Г.Шипова.  Напевно лише те, що ці двоє вчених не належать до РАН, вони до цього часу працюють.

Лише неупереджена, чесна, професійна дискусія на будь-які теми науки дасть змогу дійти істини.

Між ортодоксальною наукою та досвідом, котре накопичило людство, завжди існувала деяка відстань (розрив), котра виконувала своєрідну роль двигуна наукового прогресу. Останнім часом кількість «білих плям « сягнула критичної позначки, наслідком чого може бути зміна парадигми. Однією з таких «білих плям» є торсіонні поля.

В країні склалася абсурдна ситуація стосовно торсіонних полів: є теорія, розвиваються торсіонні технології, але вони державою не контролюються. Держпатент використовує думку тих не багатьох вчених, котрі не визнають теорії фізичного вакууму, що заважає поставити під контроль держави хоча б деякі з торсіонних технологій. Це, своєю чергою, ставить під загрозу програму захисту користувачів мобільних телефонів, персональних комп’ютерів, телевізорів, базових станцій мобільних телефонів від негативного впливу на них згаданих торсіонних полів.

Негативний вплив електронної техніки на користувачів, як засвідчили експерименти Європейської спільноти, відбувається на генному рівні. Захист користувачів від негативного впливу на них електронної техніки повинен бути пріоритетним завданням країни, бо йдеться про захист генофонду нації. Особливо проблеми захисту стосуються школярів, бо дитячий організм найбільш чутливий до цих випромінювань.

(Закінчення буде)